Постанова № 69506309, 09.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р. Справа№ 911/2050/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Бондаренко С.В., довіреність № 254 від 27.02.2017, Чемерський Л.І., довіреність № 545 від 24.04.2017, Пелих О.Д., довіреність №1724 від 23.11.2016, Прилепа Г.В., довіреність № 908 від 13.07.2017;

від відповідача - ОСОБА_6 - директор ТОВ "Укрросінвест", Зозуля В.Г., довіреність № 2/Дов. від 26.10.2015, Синельник Т.С., довіреність від 09.10.2017;

від третіх осіб - представники не прибули,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2017 у справі №911/2050/16 (суддя Кошик А.Ю.) за позовом державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест", за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державного управління справами Президента України та Калинівської селищної ради Броварського району Київської області про усунення перешкод у користуванні майном.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест" про усунення перешкод у користуванні майном, а саме нежитловим будинком площею 118,4 кв.м. та металевим ангаром площею 554,9 кв.м, розташованими за адресою: АДРЕСА_2

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.08.2017 у справі №911/2050/16 позов задоволено; вирішено усунути перешкоди в користуванні Державним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 84, код 04013583) нежитловою будівлею площею 118,4 кв.м. та металевим ангаром площею 554,9 кв.м., розташованими за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест" (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 25, код 21637026 (адреса для листування: 01001, АДРЕСА_1) надати безперешкодний доступ до нежитлової будівлі площею 118,4 кв.м. та металевого ангару площею 554,9 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції, встановивши обставини належності позивачу нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відповідача, а також обставини щодо чинення останнім перешкод у користуванні державним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" належним йому майном, задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2017 у справі №911/2050/16 скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на недоведеність позивачем розташування на земельній ділянці відповідача, належного державному підприємству "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", нерухомого майна.

Також, скаржник з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України вказує на необхідність розмежування таких способів захисту порушеного права як подача негаторного позову та встановлення сервітуту, основним критерієм у чому є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача. Відповідач зазначає про відсутність з його боку протиправної поведінки з огляду на належність йому земельної ділянки.

Крім того, апелянт вказує на непідсудність даного спору Господарському суду Київської області у зв'язку з не підтвердженням позивачем розташування нерухомого майна саме за адресою: АДРЕСА_2.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.10.2017 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представники позивача проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Треті особи правом на участь представників в судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином; про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від третіх осіб до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном, а саме нежитловим будинком площею 118,4 кв.м. та металевим ангаром площею 554,9 кв.м, розташованими за адресою: АДРЕСА_2

Так, позивач просить усунути перешкоди у користуванні належним йому майном, та зазначає, що об'єкти нерухомості, що належать державному підприємству "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" розташовані на земельній ділянці, що перебуває у правомірному користуванні відповідача.

Суд першої інстанції, встановивши обставини належності позивачу нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відповідача, а також обставини щодо чинення останнім перешкод у користуванні державним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" належним йому майном, задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції та вважає задоволення позову необґрунтованим, з огляду на наступне.

Земельна ділянка площею 2,2 га належить відповідачу на праві постійного користування, що підтверджується Державним Актом на право постійного користування (серія КВ№002729 від 30.03.2000), виданого Броварською районною радою (т.2, а.с.103-107).

Вказана обставина щодо належності відповідачу вказаної земельної ділянки не заперечується сторонами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Так, в силу статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в підпункті 2.31 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 № 6, господарським судам для визначення правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права необхідно розмежовувати встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов). У зв'язку з цим слід звернути увагу господарських судів на те, що основним критерієм у відповідному розмежуванні є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача. За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном.

Аналогічні положення містяться у п. 2.3 Узагальнень Вищого господарського суду України судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1 ст. 401 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

У даному випадку, позивач звернувся до суду з негаторним позовом, підставами якого є обставини щодо прав позивача на користування і розпорядження майном та поряд з цим вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права.

Умовою задоволення негаторного позову є встановлення судом факту протиправності дій відповідача.

Проте, з огляду на належність відповідачу земельної ділянки, на якій, за доводами позивача, розташовані об'єкти нерухомості, та усунення перешкод у користуванні якими вимагає позивач, не можно говорити про протиправність дій відповідача в не допуску представників позивача на свою територію за відсутності встановленого сторонами сервітуту.

В свою чергу, у випадку відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту (який чітко визначить можливість проїзду, проходу по земельній ділянці відповідача до об'єктів нерухомості, які за доводами позивача йому належать) або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою.

Аналогічна позиція викладена в п. 2.3 Узагальнень Вищого господарського суду України судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами.

Враховуючи викладене, пред'явлений позивачем негаторний позов не відповідає встановленим способам захисту цивільних прав особи, чиє нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка на законних підставах належить іншій юридичній особі.

Як вже вказувалося, невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У разі якщо суд дійшов висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту свого права, що мало місце у даному випадку, не встановлюються всі фактичні обставини і спір по суті не вирішується.

Встановлення фактичних обставин на підставі оцінки усіх доказів у справі та висновки суду щодо обґрунтованості доводів сторін здійснюються судом вже за позовом з належно обраним способом захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції відмовляється у задоволенні позову з огляду на невірність обраного позивачем способу захисту права та інтересу.

Щодо доводів апелянта про непідсудність даної справи Господарському суду Київської області слід зазначити, що оскільки спір у даній справі стосується майна розташованого на території Київської області, вказані доводи скаржника колегією суддів відхиляються.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позовної заяви та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2017 у справі №911/2050/16 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2017 у справі №911/2050/16 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №911/2050/16, яким у задоволенні позову державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест", за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державного управління справами Президента України та Калинівської селищної ради Броварського району Київської області про усунення перешкод у користуванні майном відмовити повністю.

4. Стягнути з державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 84, код 04013583) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрросінвест" (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 25, код 21637026) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 515 грн. 80 коп.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи №911/2050/16 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко