Постанова № 69506308, 09.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р. Справа№ 910/14961/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Іщенко Р.А., довіреність від 22.05.2017 №13030-08/5;

від першого відповідача - представник не прибув;

від другого відповідача - Бондарчук Д.М., довіреність від 16.01.2017 №б/н,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 про відмову у прийнятті позовної заяви у справі №910/14961/17 (суддя Балац С.В.) за позовом Міністерства фінансів України до державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та SUNNEX INVESTMENTS LLP про визнання договорів припиненими.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство фінансів України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та SUNNEX INVESTMENTS LLP про визнання Депозитних договорів припиненими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/14961/17 відмовлено у прийнятті даної позовної заяви на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Дана ухвала мотивована тим, що позов Міністерства фінансів України не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки предметом позову є вимога про встановлення факту.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Міністерство фінансів України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/14961/17 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вимоги про визнання договорів припиненими, з огляду на ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, підлягають розгляду в господарських судах України.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 09.10.2017 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник другого відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перший відповідач правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від першого відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення першого відповідача, а також з огляду на закінчення встановленого ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строку для розгляду апеляційних скарг на ухвали суду, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Зокрема, конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно якої котрих юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Так, при зверненні до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спору виявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд повинен відмовити у позові.

Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Вже після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок щодо відповідності заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.

В даному випадку, суд першої інстанції відмовивши у прийнятті позовної заяви фактично, ще на стадії вирішення питання прийняття цієї заяви, зробив висновок про неналежність обраного апелянтом способу захисту порушеного права.

Проте, у разі якщо предмет позову не відповідає встановленим способам захисту порушеного права, суд має відмовити у задоволенні позову, а не відмовляти у прийнятті позовної заяви чи припиняти провадження у справі з підстав, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 у справі № 10/732, Вищого господарського суду України від 10.07.2008 у справі №05-6-46/1160 та в інформаційних листах Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (п. 14), від 25.11.2005 N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" (п. 3), від 13.08.2008 N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (п. 3).

Таким чином, оскільки невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, а не відмови у прийнятті позовної заяви, оскаржувана ухвала не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки застосування в даному випадку місцевим господарським судом пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України є неправомірним.

З урахуванням наведеного висновок про непідвідомчість є неправильним. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, якщо певна справа не підвідомча господарському суду, то суддя має вказати інший суд, якому така справа є підвідомчою. В оскаржуваній ухвалі такого суду не вказано.

У даному випадку, як за суб'єктним складом, так і за характером правовідносин спір підвідомчій господарському суду. Фактично висновок суду першої інстанції звівся до неналежного способу захисту порушеного права, про що зазначалося вище.

За наведених обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Частиною 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Враховуючи скасування оскаржуваної ухвали, дана справа передається на розгляд до господарського суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви в порядку, визначеному Розділом IX Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у постанові в разі скасування чи зміни рішення повинно бути зазначено, зокрема, про новий розподіл судових витрат.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивачем за подання до суду апеляційної скарги було сплачено судовий збір.

Згідно ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 Господарського процесуального кодексу України або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, під час розподілу судових витрат після розгляду даної справи по суті суд першої інстанції повинен вирішити питання щодо розподілу судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги з урахуванням вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 про відмову у прийнятті позовної заяви у справі №910/14961/17 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/14961/17 скасувати.

3. Справу №910/14961/17 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про прийняття позовної заяви в порядку, визначеному Розділом IX Господарського процесуального кодексу України.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко