Ухвала суду № 69458456, 10.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2016 року

по справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 17 вересня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами №11395175000. Останній погодився з правилами та умовами, які встановлені договором. Згідно внесених змін до статуту АКІБ "УкрСиббанк" повне найменування позивача стало ПАТ "УкрСиббанк". За умовами кредитного договору ОСОБА_2 отримав грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 25000,00 доларів США та зобов'язувався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 18 вересня 2023 року зі сплатою процентів у розмірі 14% річних. Погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 330,00 доларів США до 17-го числа кожного місяця. 17 вересня 2009 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди №1 та №2 до кредитного договору за якими змінено строк та розмір сплати ануїтетного платежу 22-го числа кожного місяця та 333,56 доларів США.

В якості забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №229393 від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого, остання приймає на себе зобов’язання перед кредитором відповідати у повному обсязі по зобов’язанням ОСОБА_2 та нести солідарну відповідальність.

ПАТ "УкрСиббанк" свої зобов'язання виконав в повному обсязі надавши кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника №26200130471900, однак ОСОБА_2 не здійснює платежі для погашення кредиту, чим не виконує належним чином свої зобов’язання за кредитним договором.

Станом на 08 серпня 2016 року заборгованість відповідачів складає 24904,41 доларів США та 44236,65 гривень, з яких: 20182,99 доларів США – кредитна заборгованість, 4721,42 доларів США – заборгованість за процентами, 14115,91 гривень – пеня за прострочення сплати кредиту та 30120,74 гривень – пеня за прострочення сплати процентів, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2016 року, яке доповнено додатковим рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту з правилами №11395175000 від 17 вересня 2008 року в розмірі 24904 доларів США 41 центу, з яких: 20182 долари 99 центів США – кредитна заборгованість та 4721 долар 42 цента США – заборгованість по процентам, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 44236 гривень 65 копійок, з яких: 14115 гривень 91 копійка – пеня за прострочення сплати кредиту та 30120 гривень 74 копійки – пеня за прострочення сплати процентів.

Стягнуто з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" судові витрати по 4 965 гривень 05 копійок з кожного.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог банку, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити банку у задоволенні позовних вимог до неї, як до поручителя, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що згідно договору про надання споживчого кредиту з правилами №11395175000 укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 17 вересня 2008 року останньому було надано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 25 000,00 доларів США, які дорівнювали еквіваленту 121 277,50 гривень за курсом НБУ на день укладання договору.

ОСОБА_2 зобов'язувався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 18 вересня 2023 року зі сплатою процентів у розмірі 14% річних. Погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 330,00 доларів США до 17-го числа кожного місяця.

Згідно додаткових угод №1 та №2 до договору про надання споживчого кредиту №11395175000 від 17 вересня 2008 року змінено строк та розмір сплати ануїтетного платежу на 22 число кожного місяці та на 333,56 доларів США.

В якості забезпечення виконання зобов’язань перед кредитором по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом і сум штрафних санкцій, був укладений договір поруки № 229393 від 17.09.2008 року між позивачем та ОСОБА_3

У зв’язку з невиконанням позичальником своїх обов’язків по поверненню кредиту, у нього виникла заборгованість, яка складає 24904,41 доларів США та 44236,65 гривень, з яких: 20182,99 доларів США – кредитна заборгованість, 4721,42 доларів США – заборгованість за процентами, 14115,91 гривень – пеня за прострочення сплати кредиту та 30120,74 гривень – пеня за прострочення сплати процентів.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у відповідачів виникла заборгованість внаслідок невиконання умов кредитного договору, яка підлягає стягненню з них на користь позивача, а також з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали повністю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачем була неправомірно нарахована пеня є необґрунтованими з огляду на наступне.

Розрахунок залишку заборгованості за кредитним договором містить порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.1 Правил до договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11395175000 за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов’язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті, при цьому пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, і розраховується за методом «факт/365» (метод «факт/365» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 365 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Згідно розрахунку, станом на 08.08.2016 року згідно умов кредитного договору з правилами розрахунок проведений методом факт/365 за формулою : залишок простроченої заборгованості * подвійну ставку НБУ * кількість днів прострочення : 365 (умовно днів у році). * курс НБУ.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що крім кредитного договору між ним та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира.

Твердження ОСОБА_2 про те, що вищевказаний договір в силу ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» підлягає визнанню в межах даної цивільної справи недійсним, так як при укладанні договору іпотеки права дітей було порушено, договір укладено без згоди органу опіки та піклування не можуть бути прийняті до уваги, оскільки заявою ОСОБА_2 від 17.09.2008 року підтверджено, що станом на дату складання цієї заяви, осіб, в тому числі дітей, що мають право користування належною квартирою за адресою АДРЕСА_1, не має.

Договором іпотеки, з умовами якого позичальник погодився при підписанні, підтверджується гарантія позичальника в силу п.2.4.6 договору іпотеки не реєструвати в житлових приміщеннях фізичних осіб без згоди відповідача.

Також, ОСОБА_2 зазначає, що були порушені права його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте, кредитний договір № 11395175000 був укладений 17.09.2008 року, тобто раніше народження ОСОБА_4, що ніяк не впливає на кредитний договір та його наслідки.

Таким чином, на момент укладання спірного договору в квартирі на час передачі її в іпотеку ніхто не був зареєстрований, ніхто крім позивача не мав на квартиру прав, права дитини не порушувались, що повністю спростовує твердження позивача про недійсність договору іпотеки з підстав порушення ним прав та інтересів дітей з моменту укладення договору.

Крім того, даний договір іпотеки не стосується суті позовних вимог та не є предметом спору в даній справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що договір поруки підлягає припиненню внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя, згоду на яке вона не надавала не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

17.09.2009 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до умов якої змінено строк сплати ануїтетного платежу, 22 число кожного місяця.

17.09.2009 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, відповідно до умов якої змінено розмір ануїтетного платежу за договором 333,56 доларів США.

В пункті 2.1 договору поруки сторонами визначено, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього Договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін.

Уклавши договір поруки, ОСОБА_3, як поручитель, підтвердила, що повністю розуміє всі умови основного договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними (пункт 5.1 договору поруки).

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Судом встановлено, що умовами додаткових угод №1 та №2 від 17.09.2009 року укладених між Банком та ОСОБА_2 до Кредитного договору, змінено строк сплати ануїтетного платежу, 22 число кожного місяця та змінено розмір ануїтетного платежу за договором 333,56 доларів США.

Згідно умов договору поруки від 17.09.2008 року до договору про надання споживчого кредиту з правилами №11395175000 від 17 вересня 2008 року ОСОБА_5 зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

В пункті 2.1 договору поруки від 17.09.2008 року банком та поручителем визначено, що у випадку зміни умов основного Договору поручитель, підписанням цього Договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін.

Таким чином, поручитель ОСОБА_3, уклавши договори поруки, погодилась на внесення без її згоди змін до умов кредитного договору.

З огляду на зазначене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у Правовій Позиції Верховного Суду України №6-1539цс17 від 13.09.2017 року.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційних скарг підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь держави підлягає стягненню сума судових витрат за подачу апеляційних скарг, сплата яких була відстрочена до ухвалення судового рішення, у розмірі по 5461,55 грн., з кожного.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір по 5461,55 грн., з кожного окремо.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

ОСОБА_6