Рішення № 6942857, 06.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2009 р. Справа № 50/176-09

вх. № 8823/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Осаволюк Я.М.,дов. від 21.10.2009 р.

3-ї особи Савінова І.С., дов. від 14.04.2009 р. відповідача - Горбунов С.Ю., директор

розглянувши справу за позовом Фірма "Фокс" ТОВ, м. Харків 3-я особа Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Харкові, м.Харків

до ТОВ "Енерготехком", м. Харків

про визнання дійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд, визнати дійсним правочин у вигляді договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем з 20.07.2008 р.; визнати дійсним правочин у вигляді додаткової угоди № 1 від 25.02.2009 року до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року укладеної між позивачем та відповідачем з 25.02.2009 року, визнати дійсним правочин у вигляді додаткової угоди від 04.08.2008 року до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року укладеної між позивачем та відповідачем з 04.08.2008 року.

Ухвалою суду від 29.10.2009 р. до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

В судовому засіданні 06.11.2009 р. відповідач проти позову не заперечує.

Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та додані документи, суд встановив наступне.

20.07.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 20/7 (далі - Договір), згідно умов якого (продавець) зобов’язався на умовах, визначених вказаним Договором, продати (передати у власність) позивачеві (покупець) товари, ціна, кількість, асортимент яких зазначені у видаткових накладних та/або рахунках - фактурах на кожну поставку, а позивач зобов’язався купити (прийняти та оплатити) товари, ціна, кількість, асортимент і технічні умови яких зазнаіені у видаткових накладних та/або рахунках-фактури на кожну поставку..

Відповідно до п.1.1 Договору, ціна даного Договору складає суму всіх належних за даним Договором платежів. Ціна на товари, що поставляються за цим Договором, зазначені у видаткових накладних на кожну партію.

04.08.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року, згідно якої сторони внесли зміни до п. 3.3. договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року, а саме визначили місце поставки товару.

25.02.2009 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року, якою було внесено зміни до п. 11 договору поставки, у зв’язку зі зміною банківських реквізитів відповідача.

На виконання умов Договору відповідачем було в декілька етапів здійснено поставку товару позивачеві на загальну суму 9930479,12 грн.

Факт передачі товару підтверджено даними бухгалтерського обліку та первинною документацією (рахунками фактури, податковими накладними та податковими накладними), складеними у відповідності з ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ЗУ “Про податок на додану вартість” та “Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

За поставлений відповідачем у виконання вимог Договору та додаткових угод до нього товар позивач на цей час здійснив оплату на загальну суму 8099947,46 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

01.10.2009 року відповідач направив позивачу лист, яким сповістив, що він не визнає договір поставки № 20/7 від 20.07.2008 року дійсним з тих підстав, що в акті про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 4798/2305/32870513 від 11.08.2009 р. податковий орган вказав, що правочин у вигляді договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому відповідно до ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України є недійсним.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно до п.4 цієї статті, дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.4 ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч.1 ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину та додаткових угод до нього додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в Договорі зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов’язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання Договору та додакових угод до нього, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Надані позивачем в обґрунтування позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні Договору та додаткових угод до нього були направлені на набуття тих прав та обов’язків, які випливають саме з Договору і таким чином правочин у вигляді Договору спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи викладене, суд вважає Договір, додаткову угоду № 1 від 25.02.2009 року та додаткову угоди від 04.08.2008 року до нього такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України, у зв"язку з чим позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу залишити за позивачем, оскільки позивач не наполягає на стягненні судових витрат з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 15, 16, 179, 202, 203,235, 627, 638, 1011, 1012, 1023 ЦК України, ст.ст. 43, 174, 180 ГК України, ст.ст. 22, 33, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним правочин у вигляді договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТЕХКОМ» (ідентифікаційний код 32870513) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ФОКС» (ідентифікаційний код 14090857), з 20.07.2008 року.

Визнати дійсним правочин у вигляді додаткової угоди № 1 від 25.02.2009 року до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТЕХКОМ» (ідентифікаційний код 32870513) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ФОКС» (ідентифікаційний код 14090857), з 25.02.2009 року.

Визнати дійсним правочин у вигляді додаткової угоди від 04.08.2008 року до договору поставки № 20/7 від 20.07.2008 року укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТЕХКОМ» (ідентифікаційний код 32870513) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ФОКС» (ідентифікаційний код 14090857), з 04.08.2008 року.

Суддя