Постанова № 69389512, 12.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: позивача ОСОБА_5,

представника Пенсійного фонду України - Петрученя І.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - Управління), третя особа - Луганський слідчий ізолятор (далі - СІЗО) Управління, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії Управління в частині невключення до складу його грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, суму одноразової грошової допомоги при звільненні, з якої справлялися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; зобов'язати відповідача включити у довідку про його грошове забезпечення зазначену допомогу.

На обґрунтування позовних вимог заявник послався на те, що Управління діяло на порушення підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Департаменту України з питань виконання покарань від 18 жовтня 2004 року № 203, яка діяла на час призначення пенсії (11 вересня 2009 року), а також відповідач не врахував положення статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення пенсії; далі - Закон № 2262-XII).

Суди встановили, що ОСОБА_5 проходив службу на посаді начальника терапевтичного відділення міжобласної багатопрофільної лікарні при Луганському СІЗО Управління.

11 вересня 2009 року позивач звільнений зі служби в кримінально-виконавчій системі у запас Збройних Сил на підставі підпункту «ж» статті 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_12_05/pravo1/KP910114.html?pravo=1> року № 114, у званні майора внутрішньої служби.

У липні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Управління з вимогою включити у довідку про грошове забезпечення, з якої обчислюється пенсія, додатковий вид грошового забезпечення, а саме грошову допомогу при звільненні, з якої було утримано збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування, на що отримав відмову.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 5 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з правомірності дій відповідача з посиланням на те, що в довідці про додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_5 за 2008-2009 роки, яка направлялася Управлінням 14 вересня 2009 року № 221 для розрахунку розміру пенсії начальнику терапевтичного відділення багатопрофільної лікарні при Луганському СІЗО Управління, відомостей щодо нарахованої позивачу грошової допомоги при звільненні немає.

Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій відповідача та дійшов висновку, що вказана виплата не пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків та отриманням за це грошової допомоги, а пов'язана саме з фактом звільнення зі служби та виходом на пенсію, внаслідок чого ці суми не повинні враховуватися при розрахунку розміру пенсії.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_5 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_27/pravo1/T052747.html?pravo=1> (далі - КАС).

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подана заява, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявник додав копію постанови Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа № 21-70а15), у якій викладено правовий висновок про те, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

У судовому засіданні позивач підтримав подану заяву, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Представник Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) зазначила, що грошова допомога при звільненні не пов'язана з виконанням заявником своїх обов'язків та отриманням за це грошової винагороди, тому вважає рішення судів, що постановлені у справі, законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника ПФУ, перевіривши наведені у заяві доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною третьою статті 23

Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_170/ed_2015_05_14/pravo1/T052713.html?pravo=1> встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону № 2262-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T226200.html?pravo=1>.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ встановлено положеннями Закону № 2262-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T226200.html?pravo=1>.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 2262-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T226200.html?pravo=1> особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби, зокрема за власним бажанням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (стаття 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому статтею 15 Закону № 2011-ХІІ, як і статтею 9 Закону № 2262-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T226200.html?pravo=1>, військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За змістом пункту 17 статті 11

'Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_04/pravo1/T031058.html?pravo=1> (далі − Закон № 1058-IV) військовослужбовці підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених, зокрема, у пункті 17 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Також Закон України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу; далі - Закон № 400/97-ВР) визначає порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР визначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що військовослужбовці підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, тому мають сплачувати страхові внески та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з суми сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України.

За змістом частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII пенсія військовослужбовців обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.

Ця норма не містить положень про включення до грошового забезпечення такої виплати, як одноразова грошова допомога при звільненні. Правові підстави для її виплати встановлені статтею 15 Закону № 2011-ХІІ та статтею 9 Закону

№ 2262-XII, які пов'язані зі звільненням особи зі служби.

Таким чином, хоча вказана виплата й підпадає під ознаки одноразової допомоги, але має інше правове призначення.

Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до додаткового грошового забезпечення, яка повинна враховуватися при нарахуванні пенсії, оскільки відноситься до разових платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема військовослужбовців.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що одноразова допомога при звільненні не пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків та отриманням за це грошової допомоги, а пов'язана саме з фактом звільнення зі служби.

Натомість у справі, що розглянута Верховним Судом України 10 березня 2015 року, позивач оскаржував дії пенсійного органу щодо протиправного невключення до складу його грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, фактично отриманих ним щорічних виплат, а саме: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати у зв'язку зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. У числі вказаних вимог називалася і одноразова грошова допомога при звільненні.

Водночас, як убачається з мотивувальної частини постанови від 10 березня 2015 року, Верховний Суд України не сформулював правового висновку щодо віднесення одноразової грошової допомоги при звільненні до грошового забезпечення, а констатував право позивача на її отримання при звільненні відповідно до частини другої статті 9 та статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Таким чином, суд послався на вказані норми Закону, але обґрунтування правового висновку не навів.

За викладених обставин немає підстав вважати, що оскаржуване рішення суду касаційної інстанції суперечить правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, який викладено у постанові від 10 березня 2015 року, тому колегія суддів вважає заяву ОСОБА_5 необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда