Рішення № 6938474, 19.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/223-2/82 19.11.09

За позовом Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради

До Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Ліна” ЛТД

Про стягнення 32870,95 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-

комерційний центр “Ліна” ЛТД

до Голосіївської районної у м. Києві ради

про визнання недійсним договору

Суддя Домнічева І.О.

Представники сторін, що приймали участь в судовому засіданні 20.10.09р.:

Від позивача Журавель О.В.

Від відповідача Подлящук О.П.

Від прокуратури Казак О.А.

Рішення винесено відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України після оголошеної в судовому засіданні перерви.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Ліна” ЛТД про стягнення з відповідача 32870,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.08р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2008, відмовлено.

Постановою від 19.03.09р. Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.08р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2008р., а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва справу передано на новий розгляд судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 01.04.09р. судом було присвоєно справі номер 30/223-2/82, призначено розгляд справи та витребувано від сторін та прокуратури нові письмові докази та пояснення.

Відповідачем 29.05.09р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано зустрічну позовну заяву, відповідно до якої Відповідач просить суд визнати недійсним Договір від 25.10.05р. укладений між позивачем та відповідачем та застосувати наслідки недійсності правочину, встановлені ст. 216 та ст. 230 ЦК України; також відповідач просить стягнути з позивача понесені ним судові витрати при поданні зустрічного позову.

Ухвалою від 02.06.09р. суд прийняв зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом та зобовязав сторін і прокуратуру надати пояснення та письмові докази, необхідні для вирішення спору по суті (перелік зазначено в резолютивній частині ухвали).

Представником позивача (відповідача по зустрічному позову) в судовому засіданні 14.07.09р. надано відзив на зустрічний позов.

В судовому засіданні 01.09.09р. представник відповідача (позивача по зустрічному позову) уточнив позовні вимоги зустрічної позовної заяви, а саме відмовився від позовної вимоги «застосувати наслідки недійсності правочину, встановлені ст. 216 та ст. 230 ЦК України».

Вищенаведене усне уточнення позовних вимог по зустрічному позову судом було прийняте до розгляду та зустрічний позов буде розглядатися з врахуванням уточнення.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався, від сторін суд вимагав нові письмові докази та пояснення по справі, перелік яких судом зазначався в ухвалах.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та прокуратурі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та прокуратура були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача та Прокуратури у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; проти зустрічного позову заперечував повністю та просили в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представники Відповідача проти первісного позову заперечували з підстав, наведених у відзиві та просили в первісному позові відмовити повністю; вимоги зустрічного позову представники відповідача підтримували та просили задовольнити.

В судовому засіданні 20.10.2009р. судом, за згодою присутніх представників сторін та прокуратури, було оголошено про закінчення розгляду справи по суті, та для оголошення ступної і резолютивної частин рішення з врученням повного тексту, судом було оголошено перерву на 03.11.2009р.

Судове засідання призначене на 03.11.09р. не відбулось, оскільки суддя, що розглядає дану справу, з 03.11.09р. по 09.11.09р. включно перебувала на лікарняному.

Враховуючи вищевикладене, після виходу судді з лікарняного, суд ухвалою від 10.11.09р. повторно призначив судове засідання, вже на 19.11.09р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, оглянувши надані оригінали документів, на які сторони та прокуратура посилаються, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.05. між Голосіївською районною у м. Києві радою (Орендодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Ліна” (Орендар, Відповідач) було укладено Типовий договір оренди нежитлового приміщення (Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.05. № 80/1 п. 1.4 та ордеру № 215-05 від 25.10.05. передав Орендарю в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40, загальною площею 103 кв.м.

В поданому зустрічному позові Відповідач просить суд визнати недійсним Договір від 25.10.05р. укладений між Позивачем та Відповідачем.

Заявлені в зустрічному позові вимоги, Відповідач зокрема обґрунтовує наступним:

- після укладення Договору при візуальному огляді приміщення Відповідачем було виявлено, що воно потребує капітального ремонту, а отже перебуває у стані, непридатному для використання згідно Договору;

- жодних дій щодо належної передачі майна по Договору Відповідачу та складення про це відповідних документів Позивачем вжито не було;

- в довідці Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.12.2006 № 282 про балансову вартість приміщення за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40, орендованого Відповідачем, вказано, що площа орендованого за Договором приміщення складає 82,20 кв.м., в той час як у пункті 1.1. Договору оренди зазначено площу орендованого приміщення 103 кв.м., що не відповідає реальним його розмірам;

- Відповідач зазначає, що протягом часу дії Договору жодного дня орендоване майно ним не використовувалося з незалежних від нього причин, що підтверджується відсутністю документів, які б засвідчували саме факт передачі орендованого майна Позивачем Відповідачу, та довідкою Голови будинкового комітету будинку № 40 по вул. Заболотного, 40 в м. Києві. А щодо сплати Відповідачем орендної плати він пояснює, що при укладенні Договору оренди між сторонами було досягнуто усної попередньої домовленості про можливість подальшої приватизації орендарем не житлових приміщень і з метою досягнення у майбутньому письмової домовленості із зазначеного питання Відповідачем на рахунки Позивача частково сплачувалася орендна плата на загальну суму 9818 грн. 01 коп.

Також Відповідач зазначає, що йому відомо про наявність рішення від 08.10.2007 року Господарського суду м. Києва № 36/337 про виселення Відповідача з нежитлового приміщення по вул. Заболотного, 40 в м. Києві. Відповідач вважає, що це рішення фактично підтвердило відсутність у Позивача намірів щодо подальшого вирішення питання про приватизацію приміщення. Відповідач зазначає, що це рішення суду ним було виконано у добровільному порядку в повному обсязі шляхом передачі Орендодавцю дублікатів ключів від приміщення, що підтверджується відсутністю у Орендодавця будь-яких претензій щодо передачі майна з 08.10.2007 року.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідач зазначає, що після укладення Договору при візуальному огляді приміщення Відповідачем було виявлено, що воно потребує капітального ремонту, а отже перебуває у стані, непридатному для використання згідно Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору, Орендар не має права без письмового дозволу Орендодавця, зокрема переобладнувати приміщення для свої потреб, проводити реконструкцію та капітальний ремонт приміщень.

Відповідачем не надано суду доказів, що між ним та Позивачем велося листування щодо неналежного стану орендованого за Договором приміщення, та що з цього питання було достягнути згоди і Відповідачу було надано дозвіл на здійснення капітального ремонту.

Також Відповідачем не надано доказів, що за його та Позивача (або уповноваженою особою з боку позивача) участю були складені акти перевірок технічного стану орендованого за Договором приміщення, і що було встановлено факт перебування приміщення в незадовільному технічному стані, і що приміщення потребує ремонту.

Твердження Відповідача про існування між ним на Позивачем усних домовленостей з цього питання також не підтверджується матеріалами справи та не визнається самим Позивачем.

Крім того, Відповідачем не надано доказів, що між ним та Позивачем судом вирішувався чи вже вирішено спір з питання зобовязання Позивача привести орендоване за Договором приміщення в належний технічний стан.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що Відповідачем не доведено, що передане в оренду за Договором приміщення при його передачі Відповідачу перебувало у стані, непридатному для використання згідно Договору.

Позивач посилається, що орендоване за Договором приміщення було передане Відповідачу на підставі акту від 25.10.05р., підписаного Відповідачем та працівником Товариства з обмеженою діяльністю «ЖЕК-108»(в складі якого є тех. дільниця №2).

Проте Позивачем не надано доказів, що працівник ТОВ «ЖЕК-108»який підписував вищевказаний акт, був уповноважений Позивачем на передачу орендованого за Договором приміщення від Позивача Відповідачу. Установчі документи ТОВ «ЖЕК-108»таких повноважень та відомостей не також містять, а наданий позивачем Договір на утримання та обслуговування житлового і нежитлового фонду, що перебуває у комунальній власності Голосіївського району м. Києва судом також не приймається як доказ належних повноважень, оскільки був укладений 05.01.09р., тобто цей договір ще не діяв станом на дату складення Акту 25.10.05р.

Враховуючи вищенаведене, Акт від 25.10.05р. не приймається судом як належний доказ по справі.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським судом міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) розглядалась справа № 36/337 за позовом Голосіївської районної у м. Києві ради про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “Ліна ЛТД” з приміщень другого поверху площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40 та передачу зазначеного приміщення Голосіївській районній у м. Києві раді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.07р. по справі №36/337 (набрало законної сили та є чинним на момент винесення даного рішення по справі №30/223-2/82) позовні вимоги задоволено повністю, а саме суд вирішив виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “Ліна ЛТД” з приміщень другого поверху площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40, передавши зазначене приміщення Голосіївській районній у м. Києві раді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.07р. по справі №36/337 встановлено, що

- 25 жовтня 2005 року між Голосіївською районною у м. Києві радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “Ліна ЛТД” був укладений договір оренди нежитлового приміщення;

- відповідно до п. 1.1. на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.2005 р. № 80/1 п. 1.4. та ордеру № 215-05 від 25.10.2005р. Голосіївська районна у м. Києві рада передала, а відповідач прийняв в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40 для розміщення ремонтно-сервісного центру побутової техніки.

Тобто, факт передачі Позивачем відповідачу орендованого за Договором нежитлового приміщення, площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40 для розміщення ремонтно-сервісного центру побутової техніки, встановлено Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.07р. по справі №36/337. А тому судом не приймаються заперечення Відповідача щодо того, що приміщення за Договором площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40, йому передано не було.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством та умовами Договору прямо не передбачено обовязку Позивача передавати Відповідачу приміщення саме за Актом прийому-передачі, та що саме факт передачі приміщення має підтверджуватись цим актом. Зокрема, згідно ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди .

Також, відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 № 02-5/237 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна»зазначено, що порядок і строки передачі орендованого майна орендареві повинні визначатись у договорі. Закон, зокрема стаття 13, не вміщує вказівок щодо документального оформлення факту передачі . Тому передача орендованого майна може бути оформлена відповідним актом приймання-передачі, передаточним балансом і т. ін. З моменту, коли орендодавець повинен був передати об'єкт оренди орендареві, у останнього виникає право вимагати примусової передачі йому орендованого майна та відшкодування збитків, завданих порушенням строку передачі, або відмовитись від договору оренди і вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням договору оренди.

Тобто, вищенаведене розяснення вказує, що за згодою сторін факт передачі приміщення по договору оренди державного та комунального майна може бути оформлений відповідним актом тощо, а може і не бути оформлений таким чином, а передаватись саме на підставі укладення договору, оскільки законодавство не вміщує вказівок щодо обовязкового документального оформлення факту передачі шляхом підписання акту тощо.

Також в матеріалах справи відсутні докази, що між Позивачем та Відповідачем існував або існує спір щодо примусового зобовязання Позивача передати Відповідачу (орендарю) орендоване за Договором приміщення, або щодо відшкодування збитків, завданих порушенням строку передачі, або щодо відмови Відповідача (орендаря) від Договору оренди і відшкодування з Позивача збитків, завданих невиконанням Договору оренди.

Враховуючи все вищенаведене, судом відхиляється твердження Відповідача, що орендоване за Договором приміщення йому фактично передане не було.

Щодо Довідки Голови будинкового комітету будинку № 40 по вул. Заболотного, 40 в м. Києві, то як вбачається з тексту цього документа, в ньому стверджується, що «за період оренди приміщення за адресою вул. Академіка Заболотного, 40 з 2005 року по 2007 рік, Товариство (Відповідач) підприємницькою діяльністю не займалось і ремонтні роботи не проводились »- тобто дана довідка стосується здійснення Відповідачем його підприємницької діяльності і проведенням ремонтних робіт в приміщення за адресою вул. Академіка Заболотного, 40 з 2005 року по 2007 рік, а не стосується факту передачі чи не передачі Відповідачу в оренду за Договором приміщення.

Крім того, відповідачем не доведено суду, яким статусом наділений «Будинковий комітет будинку № 40 по вул. Заболотного в м. Києві», а саме не надані документи, на підставі яких він діє, та хто є керівником цього комітету, а тому надана позивачем «Довідка Голови будинкового комітету будинку № 40 по вул. Заболотного, 40 в м. Києві»не розглядається судом як належний доказ по справі.

У зустрічному позові Відповідач також зазначає, що в довідці Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.12.2006 № 282 про балансову вартість приміщення за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40, орендованого Відповідачем, вказано, що площа орендованого за Договором приміщення складає 82,20 кв.м., в той час як у пункті 1.1. Договору оренди зазначено площу орендованого приміщення 103 кв.м., що не відповідає реальним його розмірам, які на думку Відповідача вірно зазначено площу орендованого за Договором приміщення саме у вищенаведеній Довідці Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про балансову вартість приміщення.

Проте, як вбачається з тексту вищевказаної Довідки, в ній не вказано, що Довідка надається щодо площі всіх приміщень, які орендує Відповідач згідно Договору, в цій довідці взагалі відсутні посилання на дату та номер будь-якого договору оренди між Позивачем та Відповідачем.

А тому, загальна вказівка в довідці «площа приміщення, яку орендує: 82,2 кв.м.»може розглядатись таким чином, що Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією надано Довідку про балансову вартість частини (розміром 82,2 кв.м.) орендованих Відповідачем приміщень за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40.

Крім того, наданий Ордер №81-07 на оренду Відповідачем приміщень за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40 не стосується предмету спору по даній справі та правовідносин сторін по Договору, оскільки як вбачається з самого тексту ордеру, він виданий на укладення нового договору оренди приміщень за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40, площею 82,20 кв.м., та в даному ордері відсутні посилання на Договір 25.10.05. між Голосіївською районною у м. Києві радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Ліна”.

Щодо наданих відповідачем Технічного паспорту та обмірів приміщень за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40, другий поверх (оскільки відповідно до Договору Відповідачу передавалися в оренду приміщення саме на другому поверсі), то з даних паспортів вбачається, що сумарна площа приміщень на другому поверсі в будинку за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40, є більшою за надану Відповідачу в оренду площу приміщень по Договору. А тому даний Технічний паспорт та обміри приміщень за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 40 (другий поверх) не приймаються судом в якості доказу Відповідача, що йому в оренду було надано приміщення меншою площею, ніж та, що вказана в Договорі.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Відповідача, заявлені в зустрічному позові є нормативно та документально необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, а тому в задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.

Відповідно ст. 49 ГПК України, на Відповідача (позивача по зустрічному позову) покладаються та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення до суду з зустрічним позовом.

Щодо вимог по первісному позову, судом встановлено наступне.

25.10.05. між Голосіївською районною у м. Києві радою (Орендодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр “Ліна” (Орендар, Відповідач) було укладено Типовий договір оренди нежитлового приміщення (Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.05. № 80/1 п. 1.4 та ордеру № 215-05 від 25.10.05. передав Орендарю в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40, загальною площею 103 кв.м.

Відповідно до п. 2.16 Договору, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, комунальні послуги та інші видатки, зазначені у цьому Договорі та передбачені нормативними актами чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.1 Договору, орендну плату встановлено в розмірі 1234,84 грн. (без ПДВ), а згідно п. 3.2 Договору розмір місячної орендної плати визначається шляхом коригування орендної плати на індекс інфляції з моменту укладання договору оренди чи перегляду орендної плати.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що орендна плата сплачується Орендарем щомісячно, повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності до 15 числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок 260023012663 в АБ «Старокиївський банк»м. Києва, МФО 321477, ЗКПО 32525507.

Відповідно до п. 3.6 Договору, по закінченні терміну дії цього Договору орендна плата та інші платежі (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки) сплачуються Орендарем по день фактичного звільнення приміщення включно.

Відповідно до п. 2.21 Договору, підставою для припинення нарахування орендних платежів по цьому договору є акт передачі орендованого приміщення Орендо давцеві. Орендна плата сплачується Орендарем по день фактичної передачі приміщення по акту.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вже зазначалось судом, Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.07р. по справі №36/337 (набрало законної сили та є чинним на момент винесення даного рішення по справі №30/223-2/82) суд вирішив виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “Ліна ЛТД” з приміщень другого поверху площею 103 кв.м. будинку по вул. Заболотного, 40, передавши зазначене приміщення Голосіївській районній у м. Києві раді.

Відповідач зазначає, що це рішення суду ним було виконано у добровільному порядку в повному обсязі шляхом передачі Орендодавцю дублікатів ключів від приміщення, що підтверджується відсутністю у Орендодавця будь-яких претензій щодо передачі майна з 08.10.2007 року.

Проте, відповідачем не надано суду письмових або інших належних доказів, щодо виконання ним Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.07р. по справі №36/337 в добровільному порядку, а тому твердження відповідача про передачу Орендодавцю дублікатів ключів від приміщення судом до уваги не приймається, як не обґрунтоване належними засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору та проводив сплату орендної плати по Договору несвоєчасно і не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості.

Прокуратурою та позивачем надано суду розрахунок заборгованості Відповідача станом на 01.04.08р. в розмірі 32870,95 грн. з орендної плати з врахуванням ПДВ, індексу інфляції та пені.

Проте умовами Договору не передбачено обовязку Відповідача сплачувати орендну плату з врахуванням ПДВ, норми Закону України «Про орендну державного та комунального майна»теж не містять такої обовязкової вимоги до орендаря та до умов договору оренди, як встановлення орендної плати з врахуванням ПДВ. Позивачем та прокуратурою також не наведено іншого нормативного обґрунтування існування у Відповідача обовязку сплачувати орендну плату з врахуванням ПДВ. Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати з врахуванням ПДВ є необґрунтованим.

Суд робить власний перерахунок заборгованості Відповідача з орендної плати без ПДВ, з врахуванням індексу інфляції на підставі п. 3.2 Договору, та на підставі наданих позивачем та прокуратурою банківських виписок про рух коштів між позивачем та відповідачем по Договору, і також на підставі наданого позивачем Розрахунку орендної плати та заборгованості по Договору.

Згідно перерахунку суду, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати з врахуванням індексу інфляції на підставі п. 3.2 Договору, станом на 01.04.08р. становить 26675,82 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної заборгованості в розмірі 26675,82 грн., а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми заборгованості, згідно перерахунку суду, в розмірі 26675,82 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем у розмірі 859,97 грн., який нарахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги по первісному позову є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, в розмірах, що наведені судом в рішенні.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача до державного бюджету України на спеціальні рахунки стягуються суми витрат по сплаті державного мита та витрат інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в частині задоволених позовних вимог; в іншій частині, в звязку з частковою відмовою в первісному позові, судові витрати з Відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги по первісному позову задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр «Ліна»ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 46, код ЄДРПОУ 19124615) 26675 (двадцять шість тисяч шістсот сімдесят пять) грн. 82 коп. заборгованості, 859 (вісімсот пятдесят девять) грн. 97 коп. пені на користь Голосіївської районної у м. Києві ради (м. Київ, вул. Червоноармійська, 98, код ЄДРПОУ 26077543) на розрахунковий рахунок 260023012663 в АБ «Старокиївський банк»м. Києва, МФО 321477, ЗКПО 32525507 Комунальне підприємство Голосіївського району у місті Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр «Ліна»ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 46, код ЄДРПОУ 19124615) в доход Державного бюджету України 275 (двісті сімдесят пять) грн. 36 коп. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр «Ліна»ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 46, код ЄДРПОУ 19124615) до спеціального фонду Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 22050000 98 (девяносто вісім) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя І.О.Домнічева