Рішення № 6937802, 23.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/51323.10.09 За позовом           Фізичної особи-підприємця Сокальського Івана Володимировича до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Хрипун О.О.

Представники:

Від Позивача Сокальський Р.І. –предст.,

Від Відповідача Чех О.М. –предст.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Сокальський Іван Володимирович з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" про стягнення 17 016,00 грн. заборгованості, 3 839,09 грн. пені, 9 266,09 грн. збитків та 214,03 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором поставки товару № 21/С/07 від 21.09.2007 щодо оплати отриманого Відповідачем Товару за вказаним договором.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" заборгованість в розмірі 17 016,00 грн. визнає, щодо вимог про стягнення штрафних санкцій Відповідач заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.09.2007 між Фізичною особою-підприємцем Сокальським Іваном Володимировичем (далі –Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (далі –Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки товару № 21/С/07 (далі –Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язався прийняти продукцію взуттєвого виробництва (далі –Товар) і оплатити її на умовах, викладених в Договорі.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 21/С/07 від 21.09.2007 є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Так, на виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято за видатковою накладною № 38/1 від 26.09.2007 обумовлений Договором Товар на суму 107 016,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковій формі шляхом банківського переводу по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту надходження коштів від Міністерства оборони на рахунок Покупця.

Однак, в порушення умов Договору оплата поставленого Позивачем Товару здійснена частково, а саме: 05.11.2007 –15 000,00 грн., 08.11.2007 –10 000,00 грн., 07.12.2007 –30 000,00 грн., 21.12.2007 –30 000,00 грн., 16.01.2008 –5 000,00 грн. За отриманий Відповідачем Товар перерахування грошових коштів в сумі 17 016,00 грн. Покупцем не здійснено. Доказів повної оплати Товару, про який заявлено Позивачем у позовній заяві, Відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заборгованість перед Фізичною особою-підприємцем Сокальським Іваном Володимировичем в розмірі 17 016,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" визнається.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених Позивачем вимог щодо стягнення з Відповідача 17 016,00 грн. заборгованості.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 9.2 Договору сторони обумовили, що Покупець за цим Договором несе відповідальність за прострочення оплати у форм пені в розмірі облікової ставки НБУ від вартості Товару, відповідно до якого допущено прострочення за кожний день прострочки.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається Позивачем відповідно до положень п. 9.2 Договору застосовуються саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк обумовлений Договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо оплати отриманого Товару, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що відповідальність, встановлена Договором, передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 9.4 Договору за односторонню відмову від виконання своїх зобов’язань за цим Договором протягом строку його дії сторони передбачили, що Сторона сплачує іншій Стороні неустойку у розмірі 0,2% від вартості Товару.

Заявлена Позивачем до стягнення неустойка у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого Відповідачем Товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає Позивач, передбачений Договором та за своїм змістом є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. При цьому суд зазначає, що в даному випадку Договором передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з Відповідача в примусовому порядку підлягає сума пені в розмірі 1 339,92 грн., розрахована судом за шість місяців як те передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

В свою чергу, умови Договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то 0,2% від вартості неоплаченого Відповідачем Товару, є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Стосовно вимог Позивача про стягнення з Відповідача 9 266,09 грн. збитків у зв’язку з несвоєчасною оплатою за поставлений Товар та зміною встановленого курсу гривні по відношенню до долара США згідно з п. 9.5 Договору, яким передбачено зобов’язання сторони, що порушила Договір, відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Порушення умов договору в даному випадку відбулось з вини Відповідача за первісним позовом у зв’язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов’язань.

Пунктом 9.5 Договору Позивачем та Відповідачем було погоджено, що Сторона, що порушила цей Договір, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням.

За таких обставин збитки, нанесені Позивачу внаслідок неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" умов Договору, підлягають відшкодуванню на користь Фізичної особи-підприємця Сокальського Івана Володимировича в розмірі 9266,09 грн.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимоги Позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню частково.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 77, код 31862978) на користь Фізичної особи-підприємця Сокальського Івана Володимировича (03134, м. Київ, просп. Корольова, 12-л, кв. 21, ідентифікаційний код 168780701) 17 016,00 грн. заборгованості, 1 339,92 грн. пені, 9266,09 грн. збитків, 275,82 грн. державного мита та 214,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 16.11.2009