Рішення № 69346865, 29.09.2017, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 рокуСправа № 912/2199/17 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/2199/17

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" в особі Заводу конструкцій швидко монтованих будівель, м. Світловодськ, Кіровоградська область

до відповідача: Дочірнього підприємства "Будінком" Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна компанія", м. Світловодськ, Кіровоградська область

про стягнення 707 103,70 грн

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № ЮР-01 від 06.12.16;

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № ЮР-12 від 01.03.17;

від відповідача - ОСОБА_3, керівник.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" в особі Заводу конструкцій швидко монтованих будівель звернулось до господарського суду з позовною заявою № 27/07-юр від 27.07.2017, яка містить вимогу про стягнення з Дочірнього підприємства "Будінком" Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна компанія" основного боргу за прострочення виконання умов Договору від 17.10.2014 № 429 в сумі 237 737,80 грн, 3% річних в сумі 19 735,43 грн, інфляційних збитків в сумі 195 990,38 грн та пені в сумі 253 640,09 грн, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем умов Договору № 429 від 17.10.2014 щодо оплати отриманого товару та порушенням вимог статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України та статей 174, 179, 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 03.08.2017 господарським судом прийнято подану позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 912/2199/17, розгляд якої призначено на 05.09.2017.

Ухвалою від 05.09.2017 розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 21.09.2017, від сторін повторно витребувано необхідні докази.

21.09.2017 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позов не визнається. Так відповідач вважає, що укладений між сторонами договір не є договором поставки. Позивач не звертався на виконання п. 7.1. Договору стосовно досудового врегулювання розбіжностей по Договору. Згідно п. 2.2. Договору № 429 від 17.10.2014 порядок розрахунків - попередня оплата згідно рахунка постачальника, інших умов оплати не передбачено. За відсутності рахунків, строків оплати вартості отриманої продукції, документів, які надавали постачальнику підстави для відвантаження продукції без попередньої оплати свідчать, на думку відповідача, про те, що відвантажена продукція вже була оплачена в спосіб, передбачений чинним законодавством. Також відповідач повідомляє, що відвантаження продукції позивачем по Договору № 429 від 17.10.2014 на адресу відповідача відбувалось в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем, що склалась станом на 17.10.2014 за результатами фінансово-господарської діяльності за період 2013-2014 років. Водночас жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень, як-то документи стосовно заліку зустрічних вимог тощо, відповідач не надав.

Ухвалою від 21.09.2017 відкладено розгляд справи до 29.09.2017.

В судовому засіданні 29.09.2017 господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представниками позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримано повністю та надано додаткові письмові пояснення щодо повідомлених відповідачем обставин заперечення проти позову.

Представником відповідача в судовому засіданні заперечено у задоволені позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, надано доповнення до відзиву та до прийняття рішення у справі подано письмову заяву від 29.09.2017 про застосування строку позовної давності в частині вимог щодо нарахування пені. Крім того, відповідач наголошує, що в частині вимоги про стягнення пені період нарахування складає шість місяців.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" Завод конструкцій швидко монтованих будівель (Постачальник, ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" Завод КШМБ) та Дочірнім підприємством "Будінком" Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Інноваційна компанія" (Покупець, ДП "Будінком") укладено договір № 429 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується виготовити у відповідності до проектної документації, вимог Покупця, та відвантажити продукцію згідно Специфікації Додатку № 1 до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити її вартість. Загальна сума Договору складає 237737,80 грн.

Відповідно до п. 2.1. Договору порядок розрахунків - попередня оплата згідно рахунка Постачальника.

За згодою сторін може бути використана інша форма розрахунків, яка не заборонена діючим законодавством України (п. 2.4. Договору).

Строк виготовлення та відвантаження продукції - до 31 жовтня 2014 року. Відвантаження продукції здійснюється партіями згідно заявки Покупця на суму отриманої попередньої оплати. Замовлена, виготовлена продукція повинна бути оплачена та отримана Покупцем в обов'язковому порядку. Доставка продукції здійснюється транспортом Покупця (п. 3.1. Договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Як повідомляє позивач, на виконання Договору ним поставлено продукцію згідно видаткових накладних:

№ Б-429-7-1 від 20.10.2014 на суму 22323,44 грн;

№ Б-429-7-2 від 20.10.2014 на суму 22323,44 грн;

№ Б-429-7-3 від 21.10.2014 на суму 25312,75 грн;

№ Б-429-7-4 від 21.10.2014 на суму 26702,90 грн;

№ Б-429-7-5 від 21.10.2014 на суму 24716,09 грн;

№ Б-429-7-6 від 21.10.2014 на суму 25710,78 грн;

№ Б-429-7-7 від 21.10.2014 на суму 21882,48 грн;

№ Б-429-7-8 від 21.10.2014 на суму 23191,04 грн;

№ Б-429-7-9 від 22.10.2014 на суму 7572,10 грн;

№ Б-429-7-10 від 22.10.2014 на суму 13992,07 грн;

№ Б-429-7-11 від 22.10.2014 на суму 24010,68 грн;

а всього на загальну суму 237737,77 грн

Позивач стверджує, що відповідач не сплатив за отриману продукцію, тому він звернувся до суду із даним позовом про стягнення суми основного боргу, інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.

При розгляді справи господарський суд враховує наступне.

Стаття 264 Господарського кодексу України встановлює, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем в період з 20.10.2014 по 22.10.2014 здійснено поставку відповідачеві ОСОБА_4 згідно Договору. Поставка ОСОБА_4 оформлена видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 15-25).

Відповідач отримання ОСОБА_4 не заперечує та стверджує, що укладений між сторонами Договір не є договором поставки. Господарський суд не погоджується із таким твердженням, оскільки, як встановлено вище, за своєю правовою природою Договір є саме договором поставки. Відповідач не довів належними доказами протилежне.

Також відповідач вважає, що відвантаження ОСОБА_4 за Договором відбувалось в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем. Позивач, у свою чергу, в поясненнях від 29.09.2017 повідомив господарський суд, що між сторонами велась попередня домовленість щодо можливого відвантаження товару за договором в рахунок погашення існуючої заборгованості, однак відповідний акт заліку взаємних вимог між сторонами підписаний не був, відповідна домовленість не досягнута, а тому відсутні підстави вважати погашеною заборгованість за поставлений ОСОБА_4 за Договором.

Главою 50 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення зобов'язань. Так відповідно до ст. 600 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

А згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відтак, з огляду на зазначені норми, як порядок передання відступного, так і зарахування зустрічних вимог можливе лише за погодженням обох сторін, оскільки Договором не встановлено інше.

З огляду на викладене відповідач помилково вважає борг за отриманий ОСОБА_4 по Договору в сумі 237 737,77 грн погашеним зарахуванням вимог, оскільки відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються саме зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин, однак це волевиявлення має супроводжуватися фактичним зарахуванням однорідної вимоги та відображенням в бухгалтерському обліку зазначеної операції її ініціатором, оскільки із аналізу норми статті 601 Цивільного кодексу України випливає, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Водночас господарському суду не подано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" Завод КШМБ зі свого боку списав борг ДП "Будінком", також відповідач не подав доказів списання боргу позивача перед відповідачем у сумі, на який поставлено ОСОБА_4 за Договором. Як зазначив у своїх поясненнях позивач, відповідач не підписав відповідний акт заліку взаємних вимог, відтак, господарський суд погоджується із позицією позивача, що такий залік не відбувся.

Враховуючи викладене, відповідач не розрахувався за отриманий товар за Договором, загальною вартістю 237 737,77 грн.

Відповідач вважає, що, оскільки Договором передбачено попередню оплату ОСОБА_4, то строк оплати так і не наступив, а позивач безпідставно поставив ОСОБА_4, не очікуючи попередню оплату відповідачем.

Господарський суд не погоджується із такою позицією, оскільки, відповідачем ОСОБА_4 не повернутий позивачу, а прийнятий на виконання умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Стаття 538 Цивільного кодексу України визначає таке поняття, як зустрічне виконання зобов'язання. Так виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (ч. 1). При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (ч. 2). У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3). Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч. 4).

Наведене свідчить, що поставка товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм законним правом у зустрічному зобовязанні.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 904/4451/13.

Крім того, правові норми Цивільного кодексу України, що регулюють питання стосовно договору купівлі-продажу, які також розповсюджуються на договір поставки, передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Умовами укладеного між сторонами договору встановлено лише строк для здійснення попередньої оплати (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України), однак не встановлено кінцевого строку оплати товару, а тому обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відтак господарський суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити вартість отриманого ОСОБА_4 після його отримання. Так ОСОБА_4, який отримано відповідачем 20.10.2014 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 21.10.2014 включно, тому строк прострочення виконання обов'язку щодо оплати такого ОСОБА_4 починається з 22.10.2014. Відповідно за ОСОБА_4, поставлений 21.10.2014, відповідач мав розрахуватись не пізніше 22.10.2014 включно, строк прострочення розпочався 23.10.2014; за ОСОБА_4 поставлений 22.10.2014, відповідач мав розрахуватись не пізніше 23.10.2014 включно, строк прострочення розпочався 24.10.2014.

Вказана правова позиція щодо строку оплати відповідає постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року № 3-121гс14

Як встановлено матеріалами справи, у зазначені вище строки відповідач не сплатив заборгованість, вона не є погашеною і станом на день розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення щодо виконання зобов'язання містяться в ст. 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З підстав викладеного та виходячи з наявних в матеріалах справи документів, господарський суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 237737,77 грн. Разом з цим, позивач просить стягнути суму основного боргу в розмірі 237737,80 грн, що не відповідає фактичній вартості поставленого товару, підтвердженій документально, а тому господарський суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 3 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд враховує таке.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання є підставою для стягнення штрафних санкцій - неустойки, штрафу, пені.

Відповідно до положень ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач стверджує, що пунктом 6.1. Договору сторони визначили інший порядок нарахування пені.

Так пунктом 6.1. Договору визначено, що у випадку, якщо покупець порушує строки платежів по цьому договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від несвоєчасно сплаченої суми.

Господарський суд враховує правову позицію, що викладена у п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013. Так, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, вказані умови у п. 6.1. Договору не є такими, що встановлюють інший порядок нарахування штрафних санкцій.

Господарський суд здійснив перерахунок пені за шість місяців з дня, коли почалось прострочення виконання зобов'язання, це відповідно з 22.10.2014 по 21.04.2015 із суми 44 646,88 грн; з 23.10.2014 по 22.04.2015 із суми 147 516,04 грн; з 24.10.2014 по 23.04.2015 із суми 45574,85 грн. Так загальна сума пені склала 45457,66 грн.

Відповідач до винесення рішення у справі подав заяву про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2017 наголосив, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, а тому позивач не вбачає необхідним подавати клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено поняття загальна позовна давність, яка встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено спеціальну позовну давність. Так відповідно до ч. 1 для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки для стягнення пені закінчився річний строк, протягом якого позивач мав право звернутись із позовом про стягнення пені, поважність причин пропуску такого строку позивачем не повідомлено та не доведено, то господарський суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 45 457,66 грн у зв'язку зі спливом позовної давності. В іншій частині позову стосовно стягнення пені господарський суд відмовляє у зв'язку із необґрунтованістю нарахування пені за межами шестимісячного строку, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Окрім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування вказаних сум, в силу положень наведеної норми, здійснюється протягом існування всього часу прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте позивач здійснює розрахунок 3% річних з усієї суми боргу за період 20.10.2014 - 26.07.2017, коли, як встановлено вище, прострочення по оплаті ОСОБА_4 виникло у різний час по різним сумам. Так господарський суд здійснив власний розрахунок 3% річних:

із суми 44646,88 грн за період 22.10.2014 - 26.07.2017 3% річних складає 3698,96 грн;

із суми 147516,04 грн за період 23.10.2014 - 26.07.2017 3% річних складає 12 209,48 грн;

із суми 45574,85 грн за період 24.10.2014 - 26.07.2017 3% річних складає 3768,35 грн.

Всього сума 3% річних, яка підлягає задоволенню господарським судом, складає 19676,79 грн.

Інфляційні втрати в розмірі 195990,38 грн позивачем нараховано вірно на суму заборгованості 237 737,80 грн за період листопад 2014 року - червень 2017 року.

З підстав вищевикладеного, позовні вимоги ТДВ "Об'єднання Дніпроенергобудпром" в особі Заводу КШМБ про стягнення з ДП "Будінком" підлягають задоволенню частково: 237737,77 грн основного боргу, 19 676,79 грн 3% річних та 195 990,38 грн інфляційних збитків. В іншій частині господарський суд відмовляє у задоволенні позову за наведених вище підстав.

Судовий збір за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Будінком" Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інноваційна компанія" (27500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38713794) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" в особі Заводу конструкцій швидко монтованих будівель (27552, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Молодіжна, 57, ідентифікаційний код 05784785) основного боргу в сумі 237 737,77 грн, 3% річних в сумі 19 676,79 грн, інфляційних втрат в сумі 195 990,38 грн, а також судовий збір в розмірі 6801,07 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.10.2017.

Суддя В.В.Тимошевська