Ухвала суду № 69335304, 03.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5386/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц/774/1010/К/17 ОСОБА_1

Категорія № 26 (І) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Кислиця В.І.

за участю: представника відповідача ОСОБА_2 акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ОСОБА_5 «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період роботи в шкідливих умовах праці тривалий час помічником машиніста тепловозу на підприємстві відповідача ОСОБА_5 «ПівнГЗК» підпадав під дію впливу шкідливих факторів на виробництві у зв'язку із чим, отримав професійне захворювання та втратив професійну працездатність у розмірі 50 %. Через професійне захворювання позивач постійно зазнає моральні та фізичні страждання, тому просить суд стягнути з відповідача у відшкодування заподіяної моральної шкоди 70000 грн. у зв’язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 «ПівнГЗК» на користь позивача 30000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов’язкових платежів, а також - на користь держави 551,20 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач вважає рішення таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, тому ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, просить зменшити її розмір.

На думку представника ОСОБА_5 «ПівнГЗК», позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та протиправність діянь відповідача, тому висновки суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях. Судом не враховано, що позивач був обізнаний про шкідливі умови виробництва, та сам обрав роботу протягом тривалого періоду у шкідливих факторах. Також представник відповідача вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості є завищеним. Представник ОСОБА_5 «ПівнГЗК» зазначає, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ. Крім того представник відповідача посилається на несприятливу фінансову ситуацію підприємства.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4, просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці позивач ОСОБА_4 з 06.08.1981р. по 04.11.1981р., з 24.09.1986 року по 18.05.2015 р. працював на ОСОБА_5 «ПівнГЗК» слюсарем черговим та з ремонту устаткування, машиністом локомотива на вивезенні руди, породи з кар’єру (а.с.4-6).

Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22.11.2016 р., позивачу ОСОБА_4 встановлені хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації, церебрально-переферичний ангіодистонічний синдром, з вазомоторними порушеннями на кистях, у поєднанні з полірадикулонейропатією помірно вираженою на шийному (С5, С6) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях, дв.плечолопатковим періартрозом (ПФ першого-другого ст.), остеоартрозом ліктьових(ПФ першого-другого ст.) і колінних суглобів (ПФ першого ст..), стійкий больовий синдром. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху) ( а.с.9-12).

Згідно п. 16 зазначеного акта від 22.11.2016 р., працюючи помічником машиніста та машиністом тепловоза на вивезенні гірничої маси в кар'єрі та на відвалах, ОСОБА_4 внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, важких режимів експлуатації тепловозів підпадав під вплив підвищених параметрів виробничої загальної вібрації та виробничого шуму. Згідно п.17 акта причинами виникнення професійного захворювання у позивача стало перевищення еквівалентного рівня загальної транспортно-технологічної вібрації та еквівалентного рівня шуму (а.с.11).

Відповідно до п.19 акту встановлено, що враховуючи тривалу роботу позивача впродовж 28 років 8 місяців на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійних захворювань, встановити неможливо (а.с. 12).

Висновком МСЕК від 22.12.2016 р. позивачу первинно встановлено 50 % втрати професійної працездатності (із яких: 45% вібраційна хвороба, 5% туговухість) та третю групу інвалідності з 12.12.2016 р. до 01.01.2018 р., з наступним переоглядом 01.12.2017 р. (а.с. 13-14).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що у зв'язку із отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеню втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як такий, що не забезпечив йому безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим він отримав професійне захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України та виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача спричинену моральну шкоду у зв'язку з отриманим на виробництві професійним захворюванням, з урахуванням часу роботи позивача на підприємстві та дією шкідливих факторів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як видно з акту розслідування причин виникнення у ОСОБА_4 хронічного професійного захворювання від 22.11.2016 року, встановлено тривала робота в умовах гранично - допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: перевищенняеквівалентного рівня загальної транспортно-технологічної вібрації та еквівалентного рівня шуму (а.с. 9-12).

Статтею 153 КЗпП України, передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Виходячи з викладеного, доводи ОСОБА_5 «ПівнГЗК» про відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу, колегія суддів до уваги не приймає. Обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на роботодавця ОСОБА_5 «ПівнГЗК».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач свідомо обрав роботу протягом тривалого часу із шкідливими умовами та фактором виробничого процесу, оскільки ці обставини не виключають законодавчо закріпленого обов'язку роботодавця, забезпечити безпечні умови виробничого середовища.

Враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я професійним захворюванням позивача пов'язано з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача з 22.12.2016 року, тобто з моменту встановлення йому вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці».

Також, спростовуються й доводи відповідача ОСОБА_5 «ПівнГЗК» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. Позивач відчуває постійний біль в шийному та поперековому відділах хребта, обмежений в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв’язки.

Посилання в апеляційній скарзі на несприятливу фінансову ситуацію підприємства відповідача не знімає відповідальності з ОСОБА_5 «ПівнГЗК» за спричинення позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням відсотку втрати професійної працездатності ОСОБА_4 який згідно висновку МСЕК становить 50 %, з урахуванням тривалості роботи на підприємстві відповідача протягом більше 28 років в умовах впливу шкідливих факторів, конкретних обставин по справі, пов'язаних із цим фізичних і моральних страждань, з урахуванням істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, необхідності проходити періодично медичні обстеження та лікування. Наявність стійкого больового синдрому.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: