Рішення № 69323493, 27.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому, з уточненнями, просили стягнути заборгованість по відсоткам у розмірі 23 828,00 грн. за кредитним договором №SAMDN03000006508051 від 30.03.2006 року, а також стягнути судові витрати у розмірі 1218,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що до укладеного договору від 30.06.2006 року ОСОБА_1 30.03.2006 p. отримав кредитну картку зі строком до 03/10, з встановленими початковим кредитним лімітом на суму 15 000,00 грн. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Станом на 01.06.2015 p. відповідач має заборгованість по відсоткам за договором № SAMDN 03000006508051 від 30.03.2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 01.06.2012 по 01.06.2015 р. у розмірі 23 828,00 грн.

Справа № 753/19072/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5573/2017Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, через свого представника, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послався на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги , що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, про що відповідач зазначав у своїй заяві про застосуванні строків позовної давності та наголошував у своїх запереченнях, але суд не надав належної оцінки.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач не підписував жодного додатку до укладеного договору чи іншого документу щодо продовження встановлених ЦК України, строків позовної давності.

Також апелянт наголошує на тому, що судом не досліджено судову практику при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин споживчого характеру щодо застосування позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити

Представник позивача у судове засідання не з'явився, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у відсутності представника позивача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до укладеного договору №SAMDN03000006508051 від 30.03.2006 р. ОСОБА_1 30.03.2006 р. отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання не виконував.

Станом на 01.06.2015 р. відповідач має заборгованість по відсоткам за договором, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 01.06.2012 по 01.06.2015 р. у розмірі 23 828,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує умови договору, а позивач заявив вимоги в межах строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції частково.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції загалом відповідає, оскільки суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи та розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що судом не було враховано, що позивач повністю пропустив строк позовної давності, враховуючи рішення про задоволення вимог банку 2010 року, виходячи з наступного.

Так, колегією суддів встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №SAMDN03000006508051 від 30.03.2006 року у розмірі 26 099,03 грн. (а.с.4).

Тобто, факт того, що відповідач дійсно не виконав кредитні зобов'язання перед позивачем, за вказаним кредитним договором, були підтверджені рішенням суду, а тому не підлягає доказуванню, відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України.

Даних про те, що вказане судове рішення, а отже і зобов'язання за кредитним договором, виконані стороною відповідача надано не було.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено сплату процентів на суму залишку заборгованості за кредитом.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вказаний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-157цс16, який, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість саме за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 01.06.2012р. по 01.06.2015р. (а.с.131-135).

Враховуючи наведене, оскільки незважаючи на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року про задоволення вимог банку про стягнення з відповідача кредитної заборгованості, останній свої зобов'язання не виконав, то банк правомірно продовжує нараховувати відсотки за користування кредитними коштами.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги банку повністю, виходячи з наступного.

Так, позивач просив стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 01.06.2012р. по 01.06.2015р.

З позовом представник позивача звернувся до суду 06 жовтня 2015 року, а тому враховуючи наявність заяви відповідача про застосування строку позовної давності, заборгованість підлягає стягненню в межах цього строку, а саме з 06 жовтня 2012 року.

Суд першої інстанції не врахував вказаного та помилково стягнув усю заборгованість за заявлений період з 01.06.2012р. по 01.06.2015р., у розмірі 23 828,00 грн.

Отже, з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності та заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсоткам за період з 06 жовтня 2012р. по 01 червня 2015р. у розмірі 21 023,34 грн.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року слід змінити, зменшивши стягувану суму заборгованості з 23 828,00 грн. до 21 023,34 грн. (виключивши заборгованість за період з 01.06.2012р. по 05.10.2012р. включно).

Керуючись ст.ст.218, 303-304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року змінити, зменшивши період за який стягується заборгованість та стягувану суму заборгованості з 01.06.2012р. по 01.06.2015р., у розмірі 23 828,00 грн. до з 06.10.2012р. по 01.06.2015р. у розмірі 21 023,34 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді