Рішення № 6928177, 26.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2009Справа №2-15/5872-2009 За позовом Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (м. Сімферополь, пр. Кірова\пров. Совнаркомовський, 52/1, ідентифікаційний код 00153117) До відповідача Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3а, ідентифікаційний код 03358593)

Про стягнення 1007503, 20 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Бутенко Г.М., довіреність № 11/62 від 09.11.2009р. у справі.

Від відповідача – Консманова Д.О., довіреність № 20-3/3313/20 від 25.12.2008р. у справі.

Обставини справи: Рішенням Господарського суду АР крим від 01.11.2005р. у справі № 2-6/13395-2005 стягнуто з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» на користь Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» 1340424, 17 грн. боргу.

Проте станом на 20.10.2009 р. відповідачем рішення Господарського суду АР Крим не виконане в повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення 124163, 67 грн. 3% річних та 883339,53 грн. інфляційних втрат.

          Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов підтвердив, що заборгованість перед позивачем на момент розгляду спору про стягнення 3% річних та інфляційних втрат складає 1340424, 17 грн.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Господарського суду АР крим від 01.11.2005р. у справі № 2-6/13395-2005 стягнуто з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» на користь Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» 1 340 424, 17 грн. боргу, 63672, 46 грн. – пені, 3% річних в сумі 10572,17 грн. та 12628,59 грн. інфляційних втрат. (а.с. 13-14)

Однак, у зв’язку з тим, що відповідачем не було виконане рішення господарського суду АР Крим від 01.11.2005 р. у справі № 2-6/13395-2006 в добровільному порядку вчасно, позивачем було нараховано на суму боргу в розмірі 1340424,17 грн. 3% річних за період з 01.09.2006 р. по 01.10.2009р. у розмірі 124163,67 грн. та індекс інфляції з 01.09.2006 р. по 01.10.2009р. у розмірі 883339, 53 грн., з позовом про стягнення яких Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» і звернулося до господарського суду АР Крим.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, вказана норма щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3 % річних від простроченої суми кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У даному випадку, зобов'язання виконане у повному обсязі не було.

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду України від 26.03.2006 зі справи № 2-4/11319-2004 визначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

В Інформаційному листу Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв'язку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»).

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду від 20.11.2008 № 01-8/685 , чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 -609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07).

Крім того, суд звертає увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 р. у справі "Дубенко проти України", яким визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувана в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2006 у справі № 20-9/024-10/245.

Разом із тим, суд зазначає згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача річних та інфляційних втрат за період з 01.09.2006 р. по 01.11.2006 р. заявлені з пропущенням строку позовної давності.

Проте, відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем вказаної заяви суду не було надано, отже суд позбавлений можливості застосувати строк позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з 01.09.2006р. по 01.11.2006р.

Перевіривши розрахунок суми вимог про стягнення 3% річних, а також інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3а, ідентифікаційний код 03358593) на користь Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (м. Сімферополь, пр. Кірова\пров. Совнаркомовський, 52/1, ідентифікаційний код 00153117) 883339,53грн. інфляційних втрат, 124163,67грн. 3% річних, 10075,03 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.