Рішення № 6928176, 24.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

24.11.2009Справа №2-15/3237.1-2009 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Будкомплекс» (97420, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Будівельників, 5, ідентифікаційний код 14311525) До відповідача Малого підприємства Промислово-торгівельної фірми «Автокран» (97000, АР Крим, смт. Касногвардійське, вул. Тельмана, 41, ідентифікаційний код 16514327)

Про визнання недійсним акту, розірвання договору та стягнення 46080,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Катеруша О.М., довіреність № 26/65 від 27.01.2009 р., у справі

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: У травні 2008 року ВАТ «Стройкомплекс» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Малого підприємства Промислово-торгівельної фірми «Автокран» про визнання недійсним акту приймання виконаних робіт від 19.12.2007 року, розірвання договору №177 від 21.08.2007 року та стягнення 46080,00 грн. збитків.

У грудні 2008 року ВАТ «Будкомплекс» подало до суду заяву, якою відмовився від позовних вимог до відповідача про недійсним акту приймання виконаних робіт від 19.12.2007 року та розірвання договору №177 від 21.08.2007 року, а також зменшив позовні вимоги щодо стягнення збитків і просив стягнути з відповідача 25920,00 грн.

Рішенням господарського суду АР Крим від 22.12.2008 року в частині стягнення збитків в сумі 25920,00 грн. відмовлено. В іншій частині позову провадження у справі припинено на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року рішення місцевого господарського суду від 22.12.2008 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25920,00 грн. збитків та 377,20 грн. судових витрат.

Додатковою постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.03.2009 року доповнено резолютивну частину постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 року щодо припинення провадження у справі в частині визнання недійсним акту приймання-передачі виконаних робіт від 19.12.2007 року, розірвання договору №177 від 21.08.2007 року та стягнення збитків в сумі 20160,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2009 р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2008р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 р по справі № 2-9/5580-2008 скасовані справа направлена на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Резолюцією заступника голови господарського суду АР Крим С.Я. Тіткова справа передана у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 25.06.2009 р. справа була прийнята у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко з привласненням № 2-15/3237.1-2009 р.

Позовні вимоги мотивовані неякісним проведенням ремонтних робіт автозавантажувача і спричиненням у зв’язку з цим збитків у вигляді витрат, пов’язаних з орендою технічного засобу.

31.08.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшли пояснення стосовно позовних вимог з урахуванням зауважень, викладених в постанові Вищого господарського суду України, в яких позивач зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується наявність вини МП ПТФ «Автокран» в здійсненні неякісного ремонту завантажувача, а також причинного зв’язку між вказаними діями відповідача та фактом наймання аналогічного завантажувача.

У судовому засіданні 24.11.2009 р. представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої просить суд стягнути визнати недійсним акт прийому-здачі виконаних робіт від 19.12.2007 р., розірвати Договір № 177 від 21.08.2007 р., відшкодувати збитки в сумі передоплати за Договором.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну позовних вимог, а саме, розглядати вимоги, які були заявлені при зверненні до суду, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та подальший розгляду справи здійснювати з урахування змінених позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача надав клопотання про призначення у справі судової експертизи. Проте, судом не вбачається обґрунтованих підстав, які зумовлюють необхідність проведення судової експертизи, оскільки згідно частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Суд вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для розгляду справи по суті. Крім того, як вбачається з матеріалів справи а також клопотання позивача, на вирішення експерта позивачем пропонуються питання щодо дослідження недоліків навантажувача, який на даний час вже відремонтований.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд –

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2007 року між замовником - відкритим акціонерним товариством «Буд комплекс» і виконавцем - малим підприємством Промислово-торгівельною фірмою «Автокран» був укладений договір № 177 про надання послуг по ремонту автозавантажувача. (а.с. 8 Т.1)

Згідно з пунктом 1.1. договору виконавець зобов’язався по завданню замовника виконати капітальний ремонт (ремонт гідрообладнання, трансмісії, електрообладнання, ходової частини) завантажувача ТО –18 А. Капітальний ремонт двигуна завантажувача в вартість ремонту не входить.

Вартість робіт згідно з умовами договору (пункт 2.1) складає 46080,00 грн.

Платіжним дорученням № 1189 від 28 серпня 2007 року позивач перерахував на користь відповідача 46080,00 грн. за ремонт завантажувача згідно з рахунком № 177 від 21 серпня 2007 року. (а.с. 9-10 Т.1)

По накладній № 177 від 30 серпня 2007 року автозавантажувач був переданий відповідачу для виконання ремонтних робіт.

На підставі акту приймання –передачі від 19 грудня 2007 року позивач отримав завантажувач з ремонту, зазначивши при цьому, що претензій до виконавця він не має.

Позивач стверджує, що в процесі експлуатації завантажувача були виявлені дефекти, при яких завантажувач виявився неробочим. У зв’язку з неякісним проведенням робіт завантажувач не міг експлуатуватись, а отже позивач був змушений вдатися до послуг сторонніх організацій по найму технічного засобу, за які сплатив 25920,00 грн.

Позивач звертаючись до суду з позовом просить суд відшкодувати збитки в сумі переоплати за Договором в сумі 46080,00 грн.

По-перше, суд зазначає, що позивачем позовні вимоги протягом всього розгляду справи неодноразово змінювалися. В останній заяві, поданій позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в межах якої здійснюється судовий розгляд, позивачем чітко не визначено к кому саме пред’явлено вимогу про відшкодування збитків, за чий рахунок позивач просить їх відшкодування.

З аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку, що сума збитків у розмірі 46080,00 грн. складається з суми, яка була сплачена позивачем відповідачу за ремонт завантажувача, який на думку позивача, був здійснений неякісно.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині відшкодування збитків, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 3.1.1 договору від 21 серпня 2007 року передбачено обов’язок відповідача своєчасно і якісно виконати ремонт завантажувача ТО –18А.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2007 р. позивачем був прийнятий завантажувач після виконання ремонту відповідачем, що підтверджується відповідним актом № 177 від 19.12.2007 р. (а.с. 12) В акті також зазначено, що претензій Замовник до Виконавця не має.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 2007 року автозавантажувач при руху був зупинений працівником інспекції по нагляду за технічним станом машин і обладнання при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим у зв’язку з витіканням масла з - під кришки гідробака. Актом держтехнагляду від 25 грудня 2007 року експлуатація завантажувача ТО –18А була заборонена до усунення виявлених порушень (а.с. 14 Т.).

Проте, суд звертає увагу, що вказаним актом підтверджений факт того, що завантажувач після ремонту рухався по вул.. Будівельників, в той час як в телеграмі позивача від 25.12.207 р. йдеться про те, що завантажувач по дійсний час знаходиться в неробочому стані. Крім того, вказаний акт не може бути беззаперечним доказом неякісно виконаного ремонту відповідачем, а єдиною причиною витіканням масла з - під кришки гідробака автозавантажувача є його неякісний ремонт.

Проте, телеграмою від 25 грудня 2007 року позивач повідомив відповідача про несправність завантажувача та просив направити спеціаліста для пуску завантажувача.

Згідно з частиною 3 статті 853 Цивільного кодексу України якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Матеріали справи свідчать, що відповідач забезпечив явку представника 26.12.2007 р. (доказом того є посвідчення про відрядження (а.с. 43 Т.1)

Частиною 4 статті 853 Цивільного кодексу України встановлено, у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв'язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Такої експертизи сторонами здійснено не було, а отже суд не може прйняти в якості достатнього та належного доказу неякісного ремонту твердження відповідача.

В ході судового розгляду справи встановлено, що предмет договору – завантажувач ТО – 18 А вже відремонтований позивачем. А отже, вбачається неможливим проведення судової експертизи щодо встановлення наявності або відсутності порушень відповідачем договору підряду або причинного зв'язку між діями підрядника та виявленими недоліками.

08 січня 2008 року інспекцією держтехнагляду був проведений технічних огляд завантажувача з переліком виявлених дефектів. (а.с. 16 Т.1). Проте, складений в результаті огляду акт не містить чітких та безумовних висновків, що вказані недоліки є результатом неякісного ремонту, здійсненого Малим підприємством Промислово-торгівельною фірмою «Автокран» при виконанні договору № 177 від 21.08.2007 р.

Телеграмою від 14 січня 2008 року позивач запропонував відповідачу прибути для підписання дефектного акту (а.с. 17 Т.1).

Відповідач 15.01.2008 р. забезпечив явку представника, що підтверджується посвідченням про відрядження (а.с. 44 Т.1) Проте, сторони не дійшли згоди про причини виявлених недоліків. Експертиза не була призначена.

Телеграмою від 17 січня 2008 року позивач повторно просив відповідача направити спеціаліста для завершення ремонтних робіт та пуску завантажувача в експлуатацію (а.с. 18).

Відповіді на телеграми від відповідача не надійшло.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому автозавантажувач був відремонтований позивачем за власний рахунок. Технічна справність автозавантажувача встановлена актом державного технічного огляду вказаного завантажувача від 21 листопада 2008 року. (а.с. 76 Т.1)

У зв’язку з неможливістю експлуатувати автозавантажувач позивач змушений був вдатися до послуг сторонніх організацій по наданню технічного засобу в найм.

Таким чином, витрати відкритого акціонерного товариства «Будкомплекс» по оплаті відповідачу ремонту завантажувача склали 46080,00 грн., які позивач визначає як збитки, спричинені внаслідок дій відповідача.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів порушення відповідачем зобов’язань за договором.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків, замовник, у відповідності до частини 2 статті 852 Цивільного кодексу України, має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Мале підприємство Промислово-торгівельна фірма «Автокран»).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Як вбачається з матеріалів справи стягувана сума у розмірі 494641,00 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та спричиненням збитків а також факт самого правопорушення.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Так, позивачем не приведено жодної норми, які на його думку були порушені відповідачем при виконанні умов договорів. Позивачем не приведено суду доказів порушення відповідачем зобов’язань, умов договору, а відповідно не доведено вини відповідача в несправності завантажувача, а отже і у спричиненні збитків.

Таким чином, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не представив суду безперечних доказів заподіяння збитків Мале підприємство Промислово-торгівельна фірма «Автокран» у розмірі 46080,00 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв’язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Стосовно позовної вимоги про розірвання договору судом встановлено наступне.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, зо договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до дня повного виконання сторонами умов дійсного Договору.

Оскільки позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору, отже і договір в такому випадку є таким, що не припинив дію.

Листом від 25 січня 2008 року вих. № 26/101 позивач повідомив відповідача про розірвання договору про надання послуг від 21 серпня 2007 року (а.с. 21).

Проте, відповідачем не було надано відповіді.

Відповідно до пункту 5.3 договору він може бути розірваний по взаємній згоді сторін. Одностороннє розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених цим договором та законодавством України.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично поставив питання про розірвання договору оренди, проте сторонами не досягнуто згоди щодо цього.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проте, як вже встановлено судом вище, позивачем в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду жодних доказів порушення відповідачем умов договору про надання послуг ремонту № 177 від 21.08.2007 р.

В такому випадку, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним Акту приймання-здачі виконаних робіт № 177 від 19.12.2007 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі— підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина 1 статті 853 Цивільного кодексу України встановлює послідовність реалізації обов'язку про прийняття роботи замовником: 1) прийняти роботу; 2) оглянути її; 3) в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про це. Оформлення прийняття роботи може здійснюватись актом прийняття результатів роботи. В окремих випадках можуть затверджуватись типові форми документів про прийняття роботи. Також факт приймання може підтверджуватись розпискою.

Акт № 177 від 19.12.2007 р., який є предметом оскарження, складений в результаті здачі приймання ремонтних робіт, виконаних відповідачем на підставі договору № 177 від 21.08.2007 р., а саме роботи щодо проведення капітального ремонту завантажувача ТО-18А. (а.с. 12 Т.1)

Відповідно до роз’яснень президії Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/53 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами і доповненнями) акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характер та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт – це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкту (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Згідно з пунктом 6.2 Роз’яснень не можуть оспорюватися в господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, різного роду листи, інформації, роз’яснення тощо, у зв’язку з тим, що не мають обов’язкового характеру для виконання.

Відповідно до норм статті 20 Господарського процесуального кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;          

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

          Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Тобто, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, в тому числі актів господарських товариств, які згідно з законом або статутними документами мають обов’язковий характер для учасників правовідносин, які виникають або припиняються з прийняттям такого акту.

За своїми ознаками акт приймання –здачі виконаних робіт № 177 від 19.12.2007 р. до таких актів не відносяться, оскільки не має обов’язкового характеру, а є лише фіксацією прийняття роботи.

Спори такої категорії не підлягають вирішенню у господарському суді, оскільки по суті така вимога спрямована на встановлення факту, що має значення при поновленні порушеного права або при захисті охоронюваного законом інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або Законом, але обраний Відкритим акціонерним товариством «Будкомплекс» спосіб захисту свого права, а саме визнання недійсним акту приймання –здачі виконаних робіт № 177 від 19.12.2007 р., не передбачений законом та не підвідомчий господарським судам, а тому не може бути предметом розгляду господарським судом.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, провадження у справі в частині визнання недійсним акту приймання –здачі виконаних робіт № 177 від 19.12.2007 р. підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що вказаний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 30.11.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1 частини 1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|:

1.          В частині визнання недійсним акту приймання –здачі виконаних робіт № 177 від 19.12.2007 р., складеного між Відкритим акціонерним товариством «Будкомплекс» (97420, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Будівельників, 5, ідентифікаційний код 14311525) та Малим підприємством Промислово-торгівельної фірми «Автокран» (97000, АР Крим, смт. Касногвардійське, вул. Тельмана, 41, ідентифікаційний код 16514327) провадження у справі припинити.

2.          В іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.