Постанова № 69274543, 03.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5978/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання - Белінського Г.В.,

представника позивача - ОСОБА_1, за довіреністю,

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання затвердити зміни до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду на підставі додаткового переліку вкладників,-

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якому позивач просила суд:

- визнати незаконною бездіяльність та зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до Загального реєстру вкладників АТ «ІМЕКСБАНК», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду на підставі додаткового переліку вкладників АТ «ІМЕКСБАНК», наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якого включено ОСОБА_2 з належною їй сумою в розмірі 158995,91 грн. на підставі договору банківського вкладу від 20 січня 2015 року № 990413506.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 20.01.2015 року уклала договір з АТ «ІМЕКСБАНК» про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року, за умовами якого позивачу був відкритий вкладний рахунок в доларах США. Сума вкладу за даним договором становить 10000,00 дол. США.

Відповідно до умов договору, повернення вкладу мало статися 23.04.2015 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок.

27.05.2015 року почато процедуру ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

З 12.05.2015 року АТ «ІМЕКСБАНК», почав виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився до 21.04.2015 року включно.

Позивач 17.07.2015 року звернулася до Фонду та до АТ «ІМЕКСБАНК» з заявою на виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у банку. 28.12.2015 року позивач отримала відповідь в якій зазначено, що у переліку вкладників інформація стосовно ОСОБА_2 відсутня.

04.01.2016 року позивач отримала лист від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» Гаджиєва С.О. в якому зазначено, що в установі банку було здійснено низку операцій, які за попередніми ознаками можуть містити ознаки нікчемності та підпадати під критерії нікчемності та до вказаного переліку потрапили вкладні операції, що були проведені ОСОБА_2

Отже позивач не включена у перелік вкладників з визначенням сум, що належать до відшкодування з сумою вкладу 10000,00 доларів США з причин перевірки вказаного правочину поряд з іншими щодо його нікчемності та направлення заяви щодо відкриття кримінального провадження.

На день введення тимчасової адміністрації 27.01.2015 року, офіційний курс долара по відношенню до гривні складав 1589,9591 грн. за 100 доларів США отже сума відшкодування має складати 158 995,91 грн.

Позивач вважає, що відсутні будь-які правові підстави для блокування чи будь-якої іншої затримки виплат гарантованих сум відшкодування за рахунками у АТ «ІМЕКСБАНК». Однак дані позивача до загального реєстру вкладників АТ «ІМЕКСБАНК» так і не занесли, грошові кошти не виплатили, а тому така бездіяльність є протиправною.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (а.с.5-9).

Відповідач у судове засідання не з'явилися про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином та завчасно.

Через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення на позов, в яких він просив у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що грошові кошти на рахунок позивача були перераховані під час дії обмежень встановлених НБУ з рахунку іншої фізичної особи, нібито на виконання укладеного між ними «договору позики». Інша фізична особа мала на рахунках у неплатоспроможному банку значну суму грошових коштів, яка перевищує суму відшкодування у розмірі 200 000,00 грн., таким чином вирішила розділити свій вклад. Таким чином позивач та інша фізична особа укладаючи між собою так званий договір позики порушили публічний порядок відшкодування грошових коштів за рахунок Фонду гарантування, а з ним і ст. ст. 26,27,52 Закону та ст. 228 ЦК України, та створивши у такий спосіб собі переваги перед іншими вкладниками банку.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити про, те що відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі №852/2043/15 за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" - К. О. В.

Зокрема, в своєму рішенні ВСУ зазначає, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Однак, на думку суду у спорах між вкладниками (фізичними особами без статусу підприємця) з уповноваженими особами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно оскарження відмови у включенні в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, сторонами є фізична особа і Фонд.

Спір між ними виник не з договірних відносин.

При цьому, відповідно до законодавства, Фонд не є правонаступником Банку.

Згідно з ч.3 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Положеннями п.6 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Господарським судам, згідно ст.12 ГПК України, підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Проаналізувавши вказані норми права суд робить висновок про те, що вони не визначають підвідомчість спору, що виник між сторонами даної справи, оскільки ліквідація ПАТ "ІМЕКСБАНК" була розпочата та здійснюється відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ліквідація зазначеної юридичної особи не пов'язана із визнанням її банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Закони України "Про банки і банківську діяльність" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначають різні підстави та порядок припинення юридичних осіб, а також уповноважують різних суб'єктів на здійснення відповідної процедури.

Так, відповідно до ч.1 ст.37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для відкриття ліквідаційної процедури є постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом. Банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Натомість, відповідно до ч.1 ст.34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у разі отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно ч.6 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Перелік підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних наведений у ст.76 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Вказана норма права пов'язує віднесення банку до категорії неплатоспроможних із наявністю у його діяльності певних порушень, які не обов'язково полягають у неможливості виконати зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами.

Таким чином, ліквідація банку здійснюється з інших підстав та за іншою процедурою, ніж визнання юридичної особи банкрутом господарським судом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як зазначалось вище, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

З огляду на те, що відносно ПАТ "ІМЕКСБАНК" не порушено та, відповідно до ч.6 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не могло бути порушено справу про банкрутство, суд робить висновок, що даний спір не належить до підвідомчості господарського суду.

Також, суд враховує ту обставину, що позивачем у позові не ставиться питання щодо протиправності дій Банку по відшкодуванню коштів з рахунку, відкритого на ім'я позивача за відповідною угодою.

Таким чином, зважаючи на те, що ліквідація неплатоспроможних банків здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а не через процедуру банкрутства), беручи до уваги суб'єктний склад сторін (якщо позивачем виступає фізична особа, а відповідачем уповноважена особа, як суб'єкт владних повноважень) та на специфіку правового статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у цих правовідносинах (який містить елементи здійснення владних управлінських функцій), даний спір є публічно-правовим та належить до розгляду в порядку, визначеному КАС України.

Відповідно до абз. другого ч.1 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ВСУ, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступати від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2015 року між ОСОБА_2 та АТ «ІМЕКСБАНК» укладено договір №990413506 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року вклад «Постійний клієнт « 3 міс. що міс.» (а.с.18).

Відповідно до умов договору відкритий вкладний рахунок № 26301293878928//26304139316400 в доларах США.

20.01.2015 року на вкладний рахунок позивачем зараховані кошти у розмірі 10000,00 дол. (десять тисяч доларів США), що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с.22).

За умовами зазначеного договору повернення вкладу мало статися 23.04.2015 року шляхом перерахування на поточний рахунок.

15.01.2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова №16/БТ «Про віднесення ПАТ ІМЕКСБАНК» до категорії проблемних.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 26.01.2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27.01.20105 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ІМЕКСБАНК».

Відповідно до постанови Правління НБУ №330 від 21.05.2015 року в ПАТ «ІМЕКСБАНК» відкликано банківську ліцензію та запропоновано процедуру ліквідації банку. Рішенням від 27.05.2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК».

28.04.2015 року АТ «ІМЕКСБАНК» в рамках діяльності із забезпечення виконання зобов'язань банку з виплати коштів у період дії тимчасової адміністрації почав виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 27.01.2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки).

12.05.2015 року АТ «ІМЕКСБАНК» розпочав виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився до 21.04.2015 року включно, а також продовжив виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився раніше, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки).

Для отримання коштів вкладниками АТ «ІМЕКСБАНК» з 04.06.2015 р. до 15.07.2015 р. включно могли звертатись до установ банку- агента Фонду ПАТ «Альфа-Банк».

Відшкодування вкладникам АТ «ІМЕКСБАНК», які з будь-яких причин не звернулися до банку-агента Фонду в період з 04.06.2015 р. до 15.07.2015 р., здійснювалися за результатами розгляду їх індивідуальних письмових звернень на адресу Фонду до дня внесення запису про ліквідацію банку як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

15.07.2015 р. позивач прийшла до ПАТ «Альфа-Банк» за одержанням належних їй коштів. Але в даному банку позивача усно повідомили, що в списках на виплату прізвища ОСОБА_2 не значиться.

17.07.2015 р. позивач звернулася до Фонду та до АТ «ІМЕКСБАНК» з заявою на виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом розміщеним у банку (а.с.40-41).

27.11.2015 р. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» направила позивачу лист за №8771 в якому повідомлялося, що в результаті проведеної перевірки було встановлено, що до моменту запровадження тимчасової адміністрації в установі АТ «ІМЕКСБАНК» було здійснено низку операцій (які за своєю правовою суттю є правочинами), які за попередніми висновками можуть містити ознаки нікчемності та підпадати під критерії нікчемності, а нетиповий характер їх вчинення - свідчити про намір клієнтів за штучно-створених підстав отримати задоволення своїх вимог з коштів Фонду. До вказаного переліку потрапили вкладні операції, що були проведені за участі позивача (а.с.43).

24.12.2015 р. відповідач направив позивачу лист за № 02-036-56395/15 в якому зазначено, що в переліку вкладників інформація стосовно ОСОБА_2 відсутня (а.с.42).

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні норми права.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Закон) встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Уповноважена особа Фонду самостійно складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, якій передає Фонду для затвердження реєстру вкладників для здійснення виплат.

Відповідно до ст.1 Закону встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з ст.3 Закону встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ст. 26 Закону визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з Законом розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду №14 від 09.08.2012 року (далі Положення).

Відповідно до ст. 27 Закону, розділом ІІІ Положення Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до п.4-6 ч.4 ст.26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Згідно з ч.5 чт.27 Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Пунктом 4 розділу ІІІ Положення перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Відповідно до пункту 5 Положення та 6 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Файл csv формується за структурою інформаційного рядка файла "Перелік вкладників" (додаток 9 Положення ) та за правилами формування csv файлів. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Згідно з пунктами 2, 3 Положення та 4 розділу IV Положення Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Виходячи з наведених законодавчих норм, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру (Положення N 14); затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною третьою статті 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Отже, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить імперативну норму, якою в обов'язковому порядку зобов'язує уповноважену особу Фонду забезпечити перевірку правочинів (договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (договорів), що є нікчемними.

Суд звертає увагу на те, що договір про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу був укладений 20.01.2015 року, а Правління Національного банку України винесено постанову №16/БТ від 15.01.2015 року «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії проблемних.

Відповідно до п.2 постанови Правління Національного банку України №16/БТ від 15.01.2015 року, для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, установити для банку такі обмеження в його діяльності:

-не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже суд зазначає, що грошові кошти на рахунок позивача були перераховані під час дії обмежень встановлених НБУ.

З урахуванням викладеного та встановлених обставин суд робить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не належать до задоволення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суд по справі свідків не залучав та не призначав проведення судових експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 86, 94,128, 159-164 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 03 жовтня 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

У задоволенні адміністративного позову відмовити

03 жовтня 2017 року.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 03 жовтня 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

У задоволенні адміністративного позову відмовити

03 жовтня 2017 року.