Ухвала суду № 6921013, 19.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-21132/07

Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. - головуючого, суддів Бившевої Л.І., Рибченко А.О., УсенкоЄ.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз»(далі –ВАТ «Ужгородський Турбогаз»)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2007

у справі № 14/2

за позовом ВАТ «Ужгородський Турбогаз»

до державної податкової інспекції у місті Ужгороді (далі –ДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 23.05.2006 №0000192342/0, від 04.08.2006 № 0000882301/0, від 23.05.2006 №0000202342/0, від 16.10.2006 №0000882301/1 та № 0000192342/2 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 20.02.2007 позов задоволено повністю з підстав правомірного оформлення позивачем господарської операції з ввезення на територію України раніше експортованого товару у митному режимі імпорту та правильності віднесення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої позивачем з цієї операції за податковим векселем.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2007 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цього судового акта суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час ввезення товару на підставі акта рекламації позивач повинен був видати простий вексель, як це передбачено пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1524 «Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту», тоді як видача податкового векселя під час здійснення цієї операції та віднесення до податкового кредиту сум ПДВ без використання у господарській діяльності відповідних товарів є незаконним.

У судове засідання представники сторін не з’явились.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ВАТ «Ужгородський Турбогаз»просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову господарського суду Закарпатської області зі справи. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що:

спірний товар не підпадає під категорію товарів, які оформлюються у митному режимі «переробки»відповідно до статті 229 Митного кодексу України, позаяк був вироблений в Україні;

ввезення товару відбулося на виконання позивачем своїх договірних зобов’язань та обумовлюється поставкою нерезидентові продукції неналежної якості;

видача позивачем податкового векселя та формування податкового кредиту за названою господарською операцією відбулося у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

У запереченнях на касаційну скаргу ДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржуваний судовий акт без змін, а скаргу –без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- у листопаді 2005 року за актом рекламації від 20.10.2005 № 2/10 позивачем було ввезено на територію України товар (обладнання для газових трубопроводів), який було попередньо ним експортовано за договором поставки від 30.01.2004 № 3/04, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Авек-2000»(Російська Федерація);

- названий товар було оформлено у митному режимі імпорту;

- під час здійснення зазначеної операції з імпорту вказаного обладнання позивачем було видано податковий вексель від 10.11.2005 № 6831234520302 зі строком погашення –09.12.2005 на суму ПДВ 122172,98 грн.; фактично цей вексель було оплачено позивачем 08.12.2005 шляхом перерахування коштів у сумі 122172,98 грн. до бюджету за платіжним дорученням від 18.12.2005 №1503;

- в ході проведеної ДПІ позапланової документальної перевірки ВАТ «Ужгородський Турбогаз»з питання відшкодування ПДВ за січень 2006 року, оформленої актом від 21.04.2006 №884/23-0/10/00153608, було виявлено факт завищення позивачем заявленого до відшкодування ПДВ за грудень 2005 року на суму 118200 грн. та заниження податкового зобов’язання зі сплати цього податку на 3973грн.; вказане порушення було вчинено внаслідок неправомірного, на думку податкового органу, відображення позивачем вексельної форми розрахунків у податкових деклараціях шляхом віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 122172,98 грн. за названим податковим векселем, яка не пов’язана з придбанням або виготовленням товарів та послуг;

- за наслідками проведеної перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2006 № 0000192342/0, згідно з яким позивачеві було визначено суму завищеного бюджетного відшкодування у розмірі 118200грн., та податкове повідомлення-рішення від 04.08.2006 № 0000//2301/0, за яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 5959,90грн., у тому числі 3973 грн. за основним платежем та 1986,50 грн. штрафних санкцій.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання правильності оформлення позивачем операції з ввезення названого товару та правомірності формування ним податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, Львівський апеляційний господарський суд послався на необхідність ввезення спірного товару у митному режимі переробки. Однак такий висновок апеляційного суду не можна визнати обґрунтованим.

Так, статтею 229 Митного кодексу України визначено, що переробка на митній території України - це митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

Отже, факт виготовлення спірного обладнання саме на території України (тоді як обов’язковою підставою для переміщення товарів через митний кордон України у режимі переробки є походження товару з іншої країни) унеможливлює оформлення цього товару у режимі переробки на митній території України.

Водночас статтею 190 Митного кодексу України реімпорт визначено як митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території.

Відповідно до статті 191 названого Кодексу товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони:

1) походять з митної території України;

2) ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України;

3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку;

4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписом статті 192 Митного кодексу України оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами.

Отже, з огляду на наведені приписи Закону оформлення операції з ввезення попередньо експортованого товару з причин його неналежної якості має бути здійснено у митному режимі реімпорту.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі –імпорту) є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому з метою оподаткування до імпорту також прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Пунктом 11.5 названого Закону передбачено, що:

з моменту набрання чинності цим Законом платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку (абзац перший);

якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов'язань по векселю до складу податкових зобов'язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. При цьому платник податку має право на включення перерахованої суми зобов'язань по векселю до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому відбулася така сплата (абзац п’ятий);

якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов'язань по такому податковому векселю включається до складу податкових зобов'язань платника в звітному (податковому) періоді, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді за умови погашення суми податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів до бюджету (абзац шостий).

Судом першої інстанції було з’ясовано факт формування позивачем податкового кредиту у грудні 2005 року у відповідності з наведеними нормами Закону, що виключає правильність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки.

Помилковим є і застосування апеляційним судом до спірних правовідносин приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1524 «Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту».

Так, згідно з пунктом 1 цієї Постанови (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платники податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) відповідно до режиму переробки на митній території України товарів з метою ремонту, у тому числі гарантійного, можуть за своїм рішенням надавати митним органам прості векселі на суму ввізного мита та податку на додану вартість із строком погашення, що дорівнює строку ремонту цих товарів, але не більш як 360 днів, за умови вивезення відремонтованих товарів за межі митної території України.

Однак в даному разі, як вбачається із з’ясованих судами обставин справи, спірне обладнання було ввезено як повернутий неякісний товар відповідно до пункту 5.3 названого договору поставки, а не як товар, що потребує ремонту. В даному разі у позивача відсутній обов’язок відремонтувати назване обладнання; він зобов’язаний лише замінити цей повернутий товар продукцією належної якості. Отже, таку операцію не можна кваліфікувати як ввезення товару з метою ремонту.

Таким чином, у апеляційного суду не було підстав для скасування правильного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, у зв’язку з чим оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а постанова господарського суду Закарпатської області –залишенню в силі як скасована помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2007 у справі № 14/2 скасувати.

3. Постанову господарського суду Закарпатської області від 20.02.2007 у справі № 14/2 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя М.І. Костенко

судді:Л.І. Бившева

А.О. Рибченко

Є.А. Усенко

Т.М. Шипуліна