Ухвала суду № 6918158, 19.10.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2009 р.Справа № 3/326/5018

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.

Суддів М’ягкий Є.В., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача: Козачук О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову господарського суду Полтавської області від 12.02.2007 року по справі №3 /326/5018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міс»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міс»(надалі по тексту ТОВ „Міс”, позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області, в якому просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.11.2006р. №0002812301/0/93, за яким ТОВ "MiC" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2005 року на 15 446,00 грн., за лютий 2005 року на 21 138,00 грн. та за травень 2005 року на 14 867,00 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість спірного повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 12.02.2007 року позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.11.2006р. №0002812301/0/93; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

          В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст.. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши в порядку ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 листопада 2006 року за результатами проведеної виїзної позапланової документальної перевірки правильності, повноти, та обґрунтованості відшкодування ПДВ з бюджету ТОВ «МіС»за січень, лютий, травень 2005 року ( Акт №643/23-120/311994504 від 23 листопада 2006 року до акту перевірки № 473/23-120/31194504 від 12 вересня 2005 року) Кременчуцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0002812301/0/93, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2005 року в розмірі 15 446,00 грн., за лютий 2005 року на 21 138,00 грн. та за травень 2005 року на 14 867,00 грн.

Відповідач при винесенні спірних податкових повідомлень - рішень виходив із того, що непрямими контрагентами позивача за третім ланцюгом постачання ТМЦ не підтверджено сплати до бюджету податку на додану вартість з огляду на ненадання прямим контрагентом позивача –ПП «Пілат», м. Кременчук, підтвердження щодо взаємовідносин між ним та ПП ВПП «Агротехбізнес», м. Кременчук, ( прямим контрагентом позивача).

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «МіС»взято на податковий облік як платник податків у Кременчуцькій ОДПІ 23.11.2000 р. за №5678, а також, як платник ПДВ - свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за № 24102689 серія НВ 032348 від 24.11.2000 р.

Позивач отримав від свого контрагента ПП ВПП «Агротехбізнес»за умовами договору купівлі-продажу №72,3 від 04.11.2003 року, № ДГ-000053 від 05.04.04 р., №2 від 04.01.2005 р., № 20/1 від 02.02.2005 р., № 42/1 від 09.05.05 р. будівельні матеріали відповідно до видаткових накладних. Також позивач отримав від свого контрагента ПП ВПП «Агротехбізнес»оригінали податкових накладних, які мітяться в матеріалах справи. Позивач сплатив платіжними дорученнями своїм безпосереднім постачальникам вартість продукції, сплативши при цьому суми податку на додану вартість у складі вартості товарів; постачальники позивача, у свою чергу, виписали податкові накладні, на підставі яких позивачем було віднесено відповідні суми податку до складу податкового кредиту. Податкові накладні складені та оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, складені особою, що відповідно до чинного законодавства мають таке право, а також містять реквізити, передбачені п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та виписані відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р. "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення". Факт належного оформлення податкових накладних, а також перерахування сум податку на додану вартість ТОВ «МіС»своїм контрагентам відповідачем не заперечувався.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про податок на додану вартість" визначено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної чи вантажної митної декларації. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавством не встановлено, а тому посилання відповідача на не підтвердження сплати податкового зобов’язання по податку на додану вартість непрямим контрагентом позивача ПП «Пілат»через ненадання ним витребуваних відповідачем первинних бухгалтерських документів, судом відхилено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає за необхідне зазначити наступне.

Пункт 1.8 ст.1 Закону України „Про ПДВ” містить загальні норми щодо самого поняття „бюджетне відшкодування ” та джерела його формування для подальшого використання, і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі по тексту Закон України „Про ПДВ”) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про ПДВ” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «МіС»виконало вимоги п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" - видали покупцеві, яким є ТОВ «МіС», належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про ПДВ” право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій:

або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу, а отже, й для застосування штрафних санкцій. Крім того, згідно ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідальність за нарахування, утримання та сплату податку несе платник податку. Відповідальність за зобов’язаннями та податковим кредитом контрагентів чинним законодавством України не передбачена.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон "Про податок на додану вартість", не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Таким чином, як впливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п.”а” п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України „Про ПДВ” умовою бюджетного відшкодування є сплата продавцем ПДВ в ціні товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Також на підставі акту перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «МіС»підпункту 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що стало однією із підстав зменшення суми бюджетного відшкодування. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підпункт 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону визначає джерело сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу), а також передбачає заборону обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України. Відповідачем не зазначено яким саме чином ТОВ «МіС»порушено норми вищезазначеного підпункту закону, отже, зменшення суми бюджетного відшкодування на підставі підпункт 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону є неправомірним.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю, а тому суд приходить до висновку, що обов'язок доказування правомірності винесених спірних рішень відповідачем не було виконано.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановив всі обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги виводів суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Полтавської області від 12.02.2007 року по справі №3 /326/5018- залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

          Головуючий                     Н.В. Шевцова

Судді                                         Є.В. М’ягкий

Я.М. Макаренко

Повний текст виготовлено 26.10.2009 року.