Постанова № 69177312, 26.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Справа № 922/4933/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВладимиренко С.В. - доповідача,суддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 рокуу справі№ 922/4933/13 господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 220 435,27 грн.за участю представників:

позивача - Квашнін М.О.,

відповідача - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 220435, 27 грн. заборгованості за договором еквайрингу №20656303 від 15.03.2013 р., укладеним між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. (суддя Хотенець П.В.) у справі №922/4933/13 Публічному акціонерному товариству "Перший український міжнародний банк" відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. (колегією суддів у складі: головуючого судді Лакіза В.В., суддів: Гетьман Р.А., Шевель О.В.) у справі №922/4933/13 рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. у цій справі скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" 220435,27 грн. заборгованості, 4408,70 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2204,35 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя Кот О.В., судді: Кочерова Н.О., Саранюк В.І.) постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. у справі №922/4933/13 залишено без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.

У червні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. у справі №922/4933/13, в якій просила вказане рішення змінити та частково відмовити у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк".

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І., Слободін М.М.) у справі №922/4933/13 відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у прийнятті її апеляційної скарги та повернуто матеріали апеляційної скарги з доданими до неї документами.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2017р. у даній справі скасувати та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач у справі зазначає про безпідставність та невмотивованість касаційної скарги відповідача, просить відмовити у її задоволенні, залишивши в силі законну та обґрунтовану ухвалу апеляційного господарського суду.

Колегія суддів касаційної інстанції, розглянувши доводи касаційної скарги та відзив на неї, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст.91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуване апелянтом рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. у справі №922/4933/13 вже було предметом розгляду апеляційного господарського суду, за результатом якого 20.05.2014р. постановою Харківського апеляційного господарського суду воно було скасоване.

При цьому, як вже вказувалось вище, рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. прийнято повністю на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. А касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4) на постанову суду апеляційної інстанції від 20.05.2014р., якою таке рішення було скасоване, залишена Вищим господарським судом України без задоволення, про що також вказувалось вище.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що зазначаючи про необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції заявник вказує про порушення апеляційним господарським судом її права на доступ до суду, оскільки у суді першої інстанції остання безпосередньо участі не приймала, а її представники з невідомих їй причин не донесли суду її справжню правову позицію. Відтак, ФОП ОСОБА_4 зазначає, що дізналась про прийняте судом першої інстанції рішення лише 15.06.2017р.

Зазначені доводи ФОП ОСОБА_4 є непереконливими, спростовуються наявними у матеріалах справи документами, а тому розцінюються судом касаційної інстанції як необґрунтовані з огляду на наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

У рішенні від 25.07.2002р. у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Крім того, за висновками Європейського суду з прав людини, здійсненими у пунктах 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006р. та пунктах 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010р. право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. № 15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом.

Відповідно до частини третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У пункті 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 р. роз'яснено, що якщо апеляційну скаргу подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному (касаційному) порядку, то відповідні обставини виключають перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. У таких випадках останній повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу: щодо апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції - з посиланням на статті 97, 98 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене положення цілком кореспондується з вищевказаними положеннями чинного в Україні законодавства та висновками Європейського суду з прав людини стосовно принципу остаточності рішення, неабсолютності права на доступ до суду, принципу правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, посилання апеляційного господарського суду в оскаржуваній ухвалі на вказане вище положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України жодним чином не порушує принципу верховенства права, про що вказує ФОП ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі.

Крім того, безпідставними є твердження ФОП ОСОБА_4 про обмеження судом апеляційної інстанції її права на доступ до суду. Оскільки як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції під час ухвалення рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. від відповідача були присутні представники, що діяли на підставі довіреностей - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 187, 196,229-235, т.1). У суді апеляційної інстанції представниками ФОП ОСОБА_4 були той же ОСОБА_8 (а.с.92 т.2, а.с.27-32 т.4), ОСОБА_7 (а.с.27-32, т.4), ОСОБА_9 ( а.с.106 т.2) та ОСОБА_10 (а.с.93 т.2, а.с.27-32 т.4). Останній представник - ОСОБА_10 в інтересах ФОП ОСОБА_4 підписав касаційну скаргу останньої на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. (а.с.59-60 т.4). Крім того, у матеріалах справи наявне клопотання безпосередньо від відповідача - ФОП ОСОБА_4 (а.с.23 т.2) про відкладення розгляду справи в апеляційному господарському суді, яке було задоволено судом апеляційної інстанції відповідно до ухвали від 01.04.2014р. з відкладенням справи на 22.04.2014р.

Тобто, доводи ФОП ОСОБА_4 про те, що їй лише 15.06.2017р. стало відомо про існування рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р. є необґрунтованими та не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки спростовуються вищенаведеними документами, що містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У статті 250 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Таким чином, зважаючи, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про відкликання нотаріально посвідчених довіреностей представників ФОП ОСОБА_4, які представляли її інтереси у судах попередніх інстанцій, посилання останньої на помилковість висловленої такими представниками її позиції під час слухання справи №922/4933/13 є також необгрунтованими та такими, що не спростовують вірність висновку апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для перегляду рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2014р., яке вже було переглянуте апеляційним господарським судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не заслуговують на увагу, зважаючи на вищевикладене.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо правильності відмови у прийнятті апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Харківської області 12.02.2014 р. у справі № 922/4933/13, яке вже переглянуто в апеляційному і касаційному порядку,з поверненням останній матеріалів апеляційної скарги з додатками. Тому підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 р. у даній справі, за наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 року у справі № 922/4933/13 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук