Ухвала суду № 69117727, 26.09.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою на рішення Рівненського міського суду від 4 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчих кредитів, процентів за користування кредитом та пені і зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про захист прав споживача та визнання недійсним договорів про надання споживчих кредитів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчих кредитів, процентів за користування кредитом та пені.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 у жовтні 2015 року подала зустрічний позов до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживача та визнання недійсним договорів про надання споживчих кредитів.

12 жовтня 2015 року зустрічний позов об'єднано для спільного розгляду в одне провадження із первісним позовом.

Рішенням Рівненського міського суду від 4 квітня 2017 року позов банку задоволено.

Стягнуто солідарно із відповідачів на користь ПАТ "УкрСиббанк" 55 128, 74 доларів США заборгованості за кредитним договором №11222254000 від 25.09.2007 року, що еквівалентно на день ухвалення рішення згідно з офіційним курсом Національного банку України 1 489 578, 56 гривень, з яких:

49 589, 61 доларів США складає кредитна заборгованість;

5 118, 57 доларів США - заборгованість за процентами;

2 370, 86 гривень - пеня за прострочення сплати кредиту;

2 603, 15 гривень - пеня за прострочення сплати процентів.

Стягнуто солідарно із відповідачів на користь ПАТ "УкрСиббанк" 41 869, 17 доларів США за кредитним договором №11326193000 від 1 квітня 2008 року, що еквівалентно на день ухвалення рішення згідно з офіційним курсом Національного банку України 1 131 304, 97 гривень, з яких:

38 231, 03 доларів США складає кредитна заборгованість;

3 298, 95 доларів США - заборгованість за процентами;

2 360, 80 гривень - пеня за прострочення сплати кредиту;

1 650, 83 гривень - пеня за прострочення сплати процентів.

Стягнуто із відповідачів на користь банку 3 654 гривень судового збору.

ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні зустрічного позову до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживача та визнання недійсним договорів про надання споживчих кредитів.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де вона посилається на його незаконність та необґрунтованість, що полягає у порушенні норм матеріального і процесуального права, в т.ч. неналежній оцінці доказі у справі, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також уникненні суду сприяти сторонам у повному, об'єктивному та неупередженому розгляді справи.

На її обґрунтування зазначала, що про існування обставин, якими порушено її права як споживача, вона дізналася з долучених до позову розрахунків заборгованості за кредитними договорами. Тобто тоді їй стало відомо, що спірний розмір заборгованості є значно завищеним порівняно із тим розміром, що встановлений умовами оспорюваних договорів. У зв'язку із захистом своїх порушених прав споживача вона звернулася до суду із зустрічним позовом.

Вважала неправильно застосованими норми ст. 42 Конституції України, п.п. 22, 23 ст. 1, ч. 1 ст. 11, ст.ст. 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215, 236, ч. 1 ст. 628, ч. 2 ст. 627 ЦК України, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами". Також судом залишено без належної уваги і Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Не було враховано роз'яснення постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", а також постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

На її думку, відсутність в умовах оспорюваних правочинів застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, що висловлені в наведених положеннях закону та Рішенні Конституційного Суду України, істотно порушує баланс договірних правовідносин позичальника, знецінює вартість предмета іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим. Вимоги, що наведені у ст. 1054 ЦК України, Законах України "Про захист прав споживачів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами", є чітко визначеними, є істотними умовами кредитного договору, укладеного між контрагентами договору, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та є необхідними й обов'язковими для такого виду договорів.

Оскільки оспорювані кредитні договори не містять обов'язкових відомостей, що передбачені законодавством, тому переконаний, що їхні сторони в належній формі не досягнули згоди щодо усіх істотних умов договору.

Виходячи з аналізу умов договорів, зокрема про умови в частині договірного списання обслуговування та погашення (повернення) позичальником кредитної заборгованості, які допускають здійснення такого повернення позичальником в іншій валюті, яка не збігається з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, погашення такої заборгованості перед банком, позичальник здійснює з урахуванням своїх доходів. які він отримує в національній валюті України - гривні.

Окрім того, вважає, що висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи за наслідками проведення судово-економічної експертизи №2088 від 16.01.2017 року стверджено, що позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваних правочинів і вона була введена в оману при отриманні даних кредитних послуг, а саме щодо істотних умов договору, ціни і відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту. Її волевиявлення на укладення кредитних договорів у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на їх укладення саме на таких умовах.

Зважаючи на викладене, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції правильно виходив з його доведеності та обґрунтованості, оскільки відповідачем не спростовано вимог банку щодо наявності заборгованості за кредитними договорами та її стягнення на користь особи, права якої порушено внаслідок невиконання зобов'язань. Тому з ОСОБА_3 як позичальника та ОСОБА_2 як поручителя вірно стягнуто в солідарному порядку заборговані кошти ПАТ "УкрСиббанк".

Відмовляючи в зустрічному позові, суд обґрунтовано урахував відсутність правових та фактичних підстав для його задоволення через те, що у передбачений законом строк своєї згоди на укладення оспорюваних кредитних договорів позичальником відкликано не було. Натомість нею добросовісно виконувалися зобов'язання за договорами у належні строки і у визначеному угодами порядку аж до виникнення прострочень у грудні 2010 року.

Як правильно встановлено судом, 25 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (після зміни найменування - ПАТ "УкрСиббанк") і ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11222254000 (а.с. 5-11; т. 1). За його умовами банк надав, а позичальник отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 59 800 доларів США, зобов'язавшись повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21 вересня 2037 року відповідно до графіка погашення заборгованості, сплативши за користування проценти у розмірі 11, 9% річних.

З метою забезпечення повернення отриманих 59 800 доларів США кредиту та процентів за користування ним тоді ж між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №144366 (а.с. 35-36; т. 1).

В подальшому, 1 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено ще один правочин - договір про надання споживчого кредиту №11326193000 (а.с. 20-26; т. 1). За його положеннями кредитодавець надав, а позичальник отримала кредит в іноземній валюті у розмірі 44 910 доларів США, зобов'язавшись повернути його у повному обсязі не пізніше 30 березня 2038 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити проценти за користування у розмірі 12, 35 % річних.

Того ж числа ПАТ "УкрСиббанк" укладено з ОСОБА_2 договір поруки №193575, який був покликаний забезпечити виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 37-38; т. 1).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 553-554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Вважаючи, що відповідачі порушують його право на повернення отриманих за кредитними договорами коштів та процентів за користування ними, у липні 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" звернувся з позовом у суд до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 49 589, 61 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 5 118, 57 доларів США заборгованості за процентами, 200, 46 доларів США пені за прострочення сплати кредиту, 220, 10 доларів США пені за прострочення сплати процентів за договором про надання споживчого кредиту №11222254000 від 25 вересня 2007 року та 38 231, 03 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 3 298, 95 доларів США заборгованості за процентами, 199, 61 доларів США пені за прострочення сплати кредиту, 139, 58 доларів США пені за прострочення сплати процентів за договором про надання споживчого кредиту №11326193000 від 1 квітня 2008 року.

Згодом у судовому засіданні позивач уточнив розмір позовних вимог у частині неустойки - просив стягнути 2 370, 86 гривень пені за прострочення сплати кредиту і 2 603, 15 гривень пені за прострочення сплати процентів відповідно до договору про надання споживчого кредиту №11222254000 від 25 вересня 2007 року та 2 360, 80 гривень пені за прострочення сплати кредиту і 1 650, 83 гривні пені за прострочення сплати процентів за договором про надання споживчого кредиту №113130497 від 1 квітня 2008 року. В решті вимоги позову банком залишено без змін.

Заперечуючи проти позову, у жовтні 2015 року ОСОБА_1 пред'явлено зустрічний позов до банку, вимагаючи захисту прав споживача та визнати недійсним пункту 6.2. договору про надання споживчого кредиту №11222254000 від 25 вересня 2007 року і пункту 6.2. договору про надання споживчого кредиту №11326193000 від 1 квітня 2008 року. Незабаром відповідачем вимоги зустрічного позову було збільшено до оспорення договорів у цілому, а не лише в частині пунктів 6.2. обох правочинів.

Обґрунтуванням зустрічного позову було те, що банк не додержав і грубо порушив імперативні вимоги чинного законодавства України та правила Національного банку України, які визначені законом як істотні і є необхідні для даного виду договорів. Зокрема, кредитодавець не виконав вимог щодо дотримання істотних умов договору щодо надання позичальнику об'єктивної, повної та всебічної інформації про умови кредиту під час укладення договорів про надання споживчого кредиту, забезпеченого заставою, які є істотними для цього виду договорів. Також банк в умовах кредитних договорів приховав фактичне значення реальної процентної ставки за користування кредитом та фактичне значення подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами оспорюваних правочинів у їх умовах, що, на думку відповідача, свідчить про уведення ПАТ "УкрСиббанк" в оману позичальника.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягали норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, а підстав для визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту не знайдено, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов та залишив без задоволення позов зустрічний.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 дізналася про факт порушення суб'єктивних цивільних прав лише із доданого до позову розрахунку спростовуються вимогами закону.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин між сторонами) споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається із моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Між тим, своїм правом споживача на відкликання своєї згоди позичальник не скористалася.

Тобто суд правильно не погодився з наведеними твердженнями відповідача, адже протягом часу до грудня 2010 року - факту першого прострочення виконання зобов'язань нею сплата кредиту та процентів за користування кредитом здійснювалася своєчасно і без порушень. Саме ж по собі існування розрахунку заборгованості за кредитними договорами як додатку до позову банку не може свідчити про порушення прав ОСОБА_1 як позичальника, про які вона дізналася лише через сім (за іншим договором - через шість) років після укладення цих договорів.

Не можна погодитися і з посиланнями автора апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Так, доводи про порушення положень ст. 42 Конституції України, п.п. 22, 23 ст. 1, ч. 1 ст. 11, ст.ст. 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215, 236, ч. 1 ст. 628, ч. 2 ст. 627 ЦК України, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами" заперечуються правильністю застосування судом вимог закону.

Не заслуговують на увагу як необґрунтовані й покликання про нехтування судом Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), а також роз'ясненнями постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Твердження ОСОБА_1 про неврахування висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи за наслідками проведення судово-економічної експертизи №2088 від 16.01.2017 року спростовуються обґрунтованістю висновків суду, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Щодо доводів скарги про відсутність в умовах оспорюваних правочинів застережень та домовленостей між сторонами кредитних договорів, що істотно порушує баланс договірних правовідносин позичальника, знецінює вартість предмета іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, то апеляційний суд з ними не згоден.

Так, судом першої інстанції дано вірну правову оцінку наявним у справі матеріалам, об'єктивно і всебічно перевірено обставини справи та зроблено обґрунтований висновок про необхідність судового захисту порушених прав ПАТ "УкрСиббанк".

Доводи відповідача про неналежність і недопустимість використаних судом доказів на обґрунтування своїх висновків про задоволення первісного позову на увагу не заслуговують.

Так, відповідно до ст.ст. 57, 64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Окрім того, будь-яких доказів про існування таких фактів, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, відповідачем надано не було, а апеляційним судом не було здобуто. Тому доводи апеляційної скарги про недодержання судом процесуально-правових норм не ґрунтуються на матеріалах справи і є голослівними.

Згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Бездоказовими і такими, що ґрунтуються на припущеннях, колегія суддів також вважає й посилання автора апеляційної скарги на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 4 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: