Постанова № 6910591, 01.12.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2009                                                                                           № 12/327

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Сич А.О.- пред. за дов. № б/н від 06.03.09р.;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.10.2009

у справі № 12/327 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа"

про                                                   стягнення 98733,5 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" про стягнення грошових коштів у розмірі 98 733,50 грн. (90 675 грн. –основний борг, 2 229,02 грн. –збитки від інфляції, 647,72 грн. –3% річних, 5 181,76 грн. - пеня), внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору про надання рекламних послуг № 90 РГ від 05.02.2009 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2009 р. у справі № 12/327 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" 90675 грн. заборгованості, 2 229,02 грн. інфляційних витрат, 647,72 грн. 3% річних, 5 181,76 грн. пені, 988 грн. державного мита та 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2009 у справі № 12/327, справу направити на новий розгляд.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутністю представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2009 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2009 р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 09.10.2009 р. у справі № 12/327 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 01.12.2009 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась обов’язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судове рішення цим вимогам не відповідає.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України, однією з засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зміст даного принципу полягає, зокрема, у встановленні для сторін рівних можливостей для здійснення своїх процесуальних прав і виконання обов'язків.

В силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. До прав сторін, зокрема, належать право брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При вирішенні даного спору по суті, господарський суд першої інстанції не забезпечив відповідачу можливості реалізувати вказані процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності його повноважного представника.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 року № 12/327 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.09.2009 року.

Згідно статті 87 Господарського процесуального кодексу України рішення та ухвал розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Для ухвал про порушення провадження у справі передбачено особливості розсилання.

Так відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.

Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" викладено правову позицію, згідно з якою: до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій; - тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справ.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що позивач в позовній заяві зазначив дві адреси відповідача, а саме : юридична адреса – 02099, м. Київ, вул. Російська, буд. 47, кв. 130, фактична адреса – 01032, м. Київ, вул. Сакса ганського, 119А. оф. 12.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою - 02099, м. Київ, вул. Російська, буд. 47, кв. 130

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2009 року розгляд справи відкладений на 09.10.2009 року о 11-40, в зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Як вбачається з відмітки канцелярії суду на зворотній стороні ухвал Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 року про порушення провадження у справі та від 11.09.2009 року про відкладення розгляду апеляційної скарги, такі ухвали були направлені лише на одну адресу відповідача. При цьому докази про вручення відповідачу як ухвали суду першої інстанції про порушення провадження, так і ухвали про відкладення розгляду справи в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду враховує, що ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Зазначені процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи були порушені місцевим господарським судом внаслідок неповідомлення відповідача належним чином про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, в даному випадку є підстави для висновку, що відповідача не було повідомлено належним чином про час і місце засідання суду, про що свідчить відсутність у матеріалах справи зазначених доказів про вручення відповідачу як ухвали суду першої інстанції про порушення провадження, так і ухвали про відкладення розгляду справи. До того ж, розгляд справи за відсутності відповідача призвів до прийняття судового рішення в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не врахована позиція відповідача, не заслухано його доводів, не розглянуто доказів, які підтверджують його правову позицію.

Відповідно до п. 11 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 6 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України приймає нове рішення.

З огляду на вищевикладене та враховуючи порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у відповідності пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, що воно є по суті правильним і обґрунтованим.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" (надалі - рекламіст) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" (надалі - рекламодавець) виникли внаслідок укладеного договору про надання рекламних послуг № 90 РГ від 05.02.2009 р. (надалі – договір про надання рекламних послуг), відповідно до умов якого відповідач, як рекламодавець, доручив, а позивач, як рекламіст, взяв на себе зобов’язання розмістити надані йому рекламні матеріали рекламодавця або клієнтів рекламодавця у виданнях, об’ємі та на умовах, передбачених договором та додатками до нього, а рекламодавець зобов’язувався прийняти та оплатити послуги рекламіста.

Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором про надання послуг.

Главою 63 ЦК України визначено загальні положення стосовно зобов'язань з надання послуг. Згідно із статтею 901 названого Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача коштів за виконані позивачем роботи з розміщення рекламних матеріалів у відповідності до договору про надання рекламних послуг № 90 РГ від 05.02.2009 р.

За твердженням позивача, відповідач за надані рекламні послуги не розрахувався, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 90675,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані статті кореспондуються з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 4.3.3 договору про надання рекламних послуг сторони погодили, що рекламодавець зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити рекламні послуги, які надаються рекламістом, згідно розділу 7 цього договору.

Зокрема, пунктами 7.2, 7.4 договору про надання рекламних послуг встановлено, що вартість послуг визначається сторонами в додатках до цього договору та включає в себе плату за послуги з урахуванням податків, у розмірі, визначеному чинним законодавством України. Додатки до цього договору, підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками, є його невід'ємною частиною. Оплата згідно даного договору здійснюється на умовах: 100% передплати, згідно відповідного додатку до цього договору. Для полегшення сплати за послуги по даному договору рекламіст надає рекламодавцю рахунок-фактуру, якщо інший порядок не буде узгоджено сторонами додатково у відповідних додатках до даного договору. Невиставлення рекламістом рахунки-фактури не є підставою для неповної та/або несвоєчасної сплати за послуги рекламіста.

На виконання умов договору сторони підписали додатки № 90 РГ/0011, № 90 РГ/0001, № 90 РГ/0010 (а.с. 23, 25, 27 т.1) від 09.02.2009 року до договору, в яких узгодили порядок оплати наданих послуг, зокрема, відповідач зобов’язувався здійснити оплату на розрахунковий рахунок позивача по факту виходу реклами, але не пізніше останнього банківського дня поточного місяця.

Факт надання відповідачу рекламних послуг на суму 90675,00 підтверджується актами здачі-прийняття робіт № РГ-000398 від 31.03.2009 року, № РГ-000341 від 27.02.2009 року, № РГ-000172 від 27.02.2009 року (а.с. 24, 26, 28 т.1), які підписані повноважними особами сторін та скріплені печаткою юридичної особи відповідача та позивача.

Таким чином, у відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України п. 2 додатків № 90 РГ/0011, № 90 РГ/0001, № 90 РГ/0010 від 09.02.2009 року до договору відповідач в строк до 31.03.2009 року повинен був оплатити надані рекламні послуги вартістю 9037,50 грн. (акт здачі-прийняття робіт № РГ-000398 від 31.03.2009 року) та в строк до 28.02.2009 року - рекламні послуги вартістю 81637,50 грн. (акти здачі-прийняття робіт № РГ-000341 від 27.02.2009 року, № РГ-000172 від 27.02.2009 року).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем в порушення вищенаведених норм чинного законодавства не подано суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем. В свою чергу, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що підписані сторонами акти прийому-передачі виконаних робіт свідчать про виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" послуг з розміщення рекламних матеріалів та фактичне прийняття цих робіт відповідачем, внаслідок чого в останнього виникло зобов'язання з оплати цих послуг.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 90657,00 грн. визнається Київським апеляційним господарським судом таким, що підлягає задоволенню.

Зокрема, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 10.2 договору сторони визначили, що у випадку неповної або несвоєчасної оплати рекламодавець сплачує рекламісту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, починаючи з дати виходу розміщених рекламних матеріалів рекламодавця у виданні – відносно передплати, та починаючи з наступного дня від вказаної граничної дати для оплати – відносно відстрочки платежу.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені в розмірі 4831,15 грн., яка нарахована за прострочення виконання зобов’язання щодо оплати вартості наданих послуг згідно актів здачі-прийняття робіт № РГ-000341 від 27.02.2009 року, № РГ-000172 від 27.02.2009 року в розмірі 81637,50 грн. Пеня позивачем нарахована за 90 днів з дня виникнення прострочення.

Факт порушення зобов'язання відповідачем щодо строків оплати вартості наданих послуг підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 546, ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 611 Цивільного кодексу України, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та умови п. 10.2 договору про надання рекламних послуг, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання пені на суму 4831,15 грн. (81637,50 грн. (сума боргу)*90днів (період прострочення 01.03.2009 р. - 29.05.2009 р.)*12% (подвійна облікова ставки НБУ)/365).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 2147,68 грн. та 3 % річних в розмірі 603,89 грн. згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача за заявлений позивачем період прострочення, так позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на сторони у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.           Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2009 року у справі N 12/327 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" задовольнити повністю.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рафінад-Медіа" (фактична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119а, оф. 12, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Російська, 47, кв. 130, код ЄДРПОУ 36272953, п/р 26002060254057 в ФКВ "Приватбанк", МФО 320649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім Український Медіа Холдинг" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, 16, п/р 26003063520501 в АКИБ "Укрсиббанк" м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 30375222) 90675 грн. заборгованості, 2 229,02 грн. інфляційних витрат, 647,72 грн. 3% річних, 5181,76 грн. пені, 988 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6.          Матеріали справи № 12/327 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді