Ухвала суду № 69098626, 06.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2017 р. м. Київ К/800/9565/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року

у справі № 2а-1682/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ленд»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Ленд» (далі - ТОВ «Агро Ленд», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 січня 2012 року № 0000132300, яким товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 351103,36 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції - 87775,84 грн.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 12 червня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 січня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував, позов ТОВ «Агро Ленд» задовольнив: дії ДПІ визнані неправомірними; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 січня 2012 року № 0000132300.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для визначення ТОВ «Агро Ленд» грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 351103,36 грн слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 15 грудня 2011 року № 1268/23-2/36963999 про результати позапланової виїзної документальної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 04 лютого 2010 року по 30 вересня 2011 року, про порушення ТОВ «Агро Ленд» положень ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року, внаслідок безпідставного включення зазначеної суми податку до сум податкового кредиту, задекларованих за квітень, травень, червень 2010 року, за податковими накладними, виписаними TOB «Волюм-ФС» на поставку продуктів харчування (овочі, фрукти, ягоди), при відсутності документального підтвердження реального характеру поставок. Цей висновок обґрунтований посиланням на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію щодо господарської діяльності ТОВ «Агро Ленд», а саме: ТОВ «Агро Ленд» не задекларувало податкові зобов'язання та не сплатило до Державного бюджету суми ПДВ за квітень 2010 року - червень 2010 року; податкова звітність за вказаний період визнана недійсною; згідно з даними автоматизованого співставлення між податковими зобов'язаннями TOB «Волюм-ФС» та податковим кредитом ТОВ «Агро Ленд» за квітень, травень, червень 2010 року встановлена розбіжність у сумі 351103,36 грн; ТОВ «Агро Ленд» має стан платника податків - 8, свідоцтво платника ПДВ анульовано 25 червня 2011 року.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову обґрунтована безтоварністю господарських операцій між позивачем та його контрагентом з огляду на відсутність усіх необхідних первинних документів, передбачених умовами договору з поставки товару та характерних для здійснення поставки харчових продуктів, як-то сертифікати якості, якісні посвідчення, ветеринарні свідоцтва, карантинні дозволи, документи про перевезення та зберігання товарів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Агро Ленд», виходив з того, що надані позивачем податкові та видаткові накладні, платіжні дорученнями, акти прийому - передачі товару, а також наявність у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент вчинення спірних правовідносин є підставою для висновку, що господарські операції відбулися.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР), що діяли на момент спірних правовідносин, покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.

Водночас, документи мають юридичну силу лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для формування платником податків своїх даних податкового обліку.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належної оцінки зібраних у справі доказів, яка повинна відповідати нормам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції суду належить з'ясовувати, зокрема: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товару, понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податків щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з ПДВ; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; наявність/відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; можливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.

Водночас суд повинен мати на увазі, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення платником податку вимог закону щодо формування податкового кредиту; платник податку (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Питання податкової дисципліни поширюється на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом інших платників податків.

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній повний текст акту перевірки від 15 грудня 2011 року № 1268/23-2/36963999, на підставі якого було прийнято податкове повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір, який (акт перевірки) підлягав дослідженню та оцінці судами у сукупності з іншими доказами у справі за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, директор, головний бухгалтер та засновник ТОВ «Волюм-ФС» Жидков С.П. згідно з поясненнями, наданими 15 грудня 2011 року старшому о/у ВПМ Шосткінської МДПІ, та копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 63-64 т. 2), заперечує свою причетність до господарської діяльності вказаної юридичної особи, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Ці обставини свідчать про фіктивність ТОВ «Волюм-ФС».

Також у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Поряд з цим, Європейський Суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Відтак, невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі (зокрема податкової накладної) може позбавляти цю накладну статусу первинного документа або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

В цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Вказаним обставинам суди попередніх інстанцій також у порушення вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України не дали належної оцінки.

Крім того, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги, визнавши дії ДПІ протиправними, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними і не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки судами не були належним чином встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Вище наведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі № 2а-1682/12/1070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна