Постанова № 69094790, 21.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2017 р. Справа № 922/1619/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від 23.05.2017)

відповідача не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чермет - Харків (вх. №2486Х/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 р. у справі №922/1619/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Нафтогазмаш м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Чермет -Харків, м. Полтава

про стягнення 135641,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ НВФ «Нафтогазмаш» звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Чермет-Харків», та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, просить стягнути з відповідача 105000,00 грн. суму основної заборгованості, 5372,40 грн. інфляційних втрат, 1977,27 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 р. у справі №922/1619/17 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чермет - Харків" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірми "Нафтогазмаш 105000 грн. 00 коп. основного боргу; 4343 грн. 90 коп. інфляційних витрат; 1977 грн. 27 коп. 3% річних; 1669 грн. 82 коп. судового збору. В частині стягнення 1028,50 грн. інфляційних витрат у позові відмовлено.

ТОВ Чермет - Харків з рішенням суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 04.07.2017р. у справі №922/1619/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ТОВ Чермет- Харків відмовити у повному обсязі.

Свою скаргу апелянт обгрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено процесуальні вимоги закону, справу розглянуто без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, а також матеріальні норми права - статті 173, 174 ГК України та ст. 530, 712 ЦК України, зокрема, зазначено про те, що судом прийнято рішення на припущеннях, без дослідження того, що доказів вручення відповідачу рахунків, а також вимог про сплату боргу не має.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.08.2017 апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 11.09.2017.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 розгляд справи відкладено на 21.09.2017.

21.09.2017 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (вх. 9828, 9817).

У судовому засіданні 21.09.2017 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№ 9264) .

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.02.2016 року сторонами був укладений договір поставки №04/16П (далі договір), за яким позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Нафтогазмаш (постачальник) зобовязалось поставити відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю Чермет Харків (покупець) товар на умовах, вказаних у специфікаціях. Специфікація повинна містити найменування товару, виробника, одиницю виміру, загальну кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару. Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товар.

За умовами Договору (п. 3.1. Договору) та Специфікації № 4 від 23.11.2016 р. товар поставляється на умовах EXW м. Буча, Київська область, що за Правилами Інкотермс 2010 означає, що позивач виконав свої зобов'язання по поставці товару в момент його передачі відповідачу на своєму складі.

Відповідно до п. 4.3. Договору та Специфікації №4 від 23.11.2016 р. відповідач оплачує товар шляхом 100% передоплати.

23.11.2016 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 329 на загальну суму 226006,20 грн. з урахуванням ПДВ, за товар - дріт порошковий ПП-НГМ12Ф-40-2.2 у кількості 1,993 т на загальну суму 226006,20 грн. з урахуванням ПДВ, на підставі договору №04/16П від 24.02.2016.

За умовами договору позивачем поставлено відповідачу дріт порошковий ПП-НГМ12Ф-40-2.2 у кількості 1,993 т на загальну суму 226006,20 грн., про що свідчить видаткова накладна № 273 від 02.12.2016, яка підписана обома сторонами, та засвідчена печатками. Відповідно до довіреності №462 від 29.11.2016 на отримання товару, керівника відповідача ОСОБА_2 уповноважено отримати товар від ТОВ НВФ «Нафтогазмаш» за рахунком-фактурою №329 від 23.11.2016 дріт порошковий ПП-НГМ12Ф-40-2.2 у кількості 1,993 т.

Зазначене також підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною від 02.12.2016 року № 2.

Докази щодо наявності претензій щодо якості чи кількості товару зі сторони відповідача в матеріалах справи відсутні, тому позивач вважається таким, що виконав договірні зобовязання в частині передачі товару належним чином.

Відповідно до пункту 3.2. договору, термін поставки товару складає 10 календарних днів з моменту здійснення передплати в розмірі 100% від вартості товару, якщо інше не передбачено у специфікації.

В Специфікації від 23.11.2016 року №4 також передбачена 100% передплата.

Згідно пояснень представника позивача наданих як суді першої так і в апеляційній інстанції, позивач здійснив поставку товару, згідно усної домовленості між сторонами, до повної його оплати, проте, відповідач свої обовязки не виконав, оплату за товар в повному обсязі не здійснив.

17.01.2017, 02.03.2017, 21.03.2017 позивачем відповідачу направлено претензії щодо сплати заборгованості за договором поставки №04/16П від 24.02.2016 та специфікації №7 від 23.11.2016. В матеріалах справи містяться докази направлення вказаних претензій електронною поштою та засобами поштового звязку .

Відповідач частково сплатив вартість отриманого товару, всього на суму 121006,20 грн., у тому числі 116006,20 грн. до подання позову та 5000,00 грн. після подання позову, що стало підставою для зменшення позивачем позовних вимог. Зазначене підтверджується копіями платіжних доручень №1830 на суму 40000,00 грн., №70 на суму 16006,20 грн., №210 на суму 20000,00 грн., №305 на суму 10000,00 грн., №389 на суму 20000,00 грн., №458 на суму 10000,00 грн., №886 на суму 5000,00 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача за поставлений товар станом на момент розгляду справи в суді становить 105000,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав відповідача таким, що порушив умови договору щодо здійснення оплати за отриманий товар, встановив доведеність позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості та 3% річних в сумі заявленій позивачем, а також щодо частково стягнення з відповідача інфляційних втрат.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У ст. 712 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. (див. п. 1.7. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За ч.1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч. 1, 4 ст. 538 ЦК України).

Порядок оформлення первинних документів (в тому числі накладних) регулюється Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій. В той же час, видаткова накладна може бути одночасно і окремим способом укладання договору між сторонами у спрощений спосіб.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 зазначеного Положення передбачені обовязкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У зв'язку з вищевикладеними нормами, у накладній повинні бути вказані особи, які її складають і яких можна ідентифікувати, тобто особа, яка поставила товар за накладною, особа, яка отримала товар за накладною, печатки сторін, тощо.

Враховуючи наявність у видатковій накладній №273 від 02.12.2016 підпису особи відповідача та засвідчення підпису печаткою ТОВ «Чермет Харків», колегія суддів вважає її належним та допустим доказом здійснення господарської операції за договором поставки №04/16П від 24.02.2016 між сторонами у даній справі.

Також, колегія суддів враховує, що сторони відступили від умов договору в частині поставки товару на підставі 100% передплати, товар поставлений відповідачу за усною домовленістю, без здійснення передплати. Однак, матеріалами справи підтверджено факт поставки товару відповідачу за договором від №04/16 від 23.11.2016 та специфікацією №4 на суму 226000,20 грн., з ПДВ, на підставі видаткової накладної №273 від 02.12.2016 та податкової накладної від 02.12.2012.

Враховуючи, що термін сплати за поставлений товар без передплати, сторонами не встановлено, колегія суддів погоджується з тим, що термін оплати за отриманий товар виникає, у відповідності до приписів статті 538 ЦК України, одразу після отримання товару, тобто з 03.12.2016.

Як зазначалось, відповідачем здійснено часткове погашення суми заборгованості на підставі платіжних доручень № 1830 від 19.12.2016 на суму 40000,00 грн., № 70 від 18.01.2017 на суму 16006,20 грн., №210 від 08.02.2017 на суму 20000,00 грн., № 305 від 23.02.2017 на суму 10000,00 грн., №389 від 20000,00 грн., №458 від 22.03.2017 на суму 10000,00 грн., № 886 на суму 5000,00 грн.

Вказані обставини свідчать про визнання відповідачем свого обовязку щодо розрахунку з позивачем за отриманий на підставі договору поставки №04/16П товар.

Таким чином, обов'язок відповідача щодо оплати товару витікає з положень Цивільного Кодексу України, умов договору та обставин, встановлених у даній справі, а строк оплати є таким, що настав.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем поставки товару відповідачу, прийняття його відповідачем та частковий розрахунок останнього за поставлений товар, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про задоволення позову правомірним та обґрунтованим, у звязку з чим, сума основної заборгованості у розмірі 105000,00 грн. правомірно стягнута з відповідача судом першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та суму 3% річних, які у відповідності до приписів цивільного законодавства повинні бути покладені на відповідача.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора повинен сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути 5372,40 грн. інфляційних витрат за період з грудня 2016 року по березень 2017 року.

Відповідно до пункту 3.2. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Беручи до уваги те, що строк сплати заборгованості відповідачем настав 03.12.2016, а також часткову сплату відповідачем суму боргу 19.12.2016 у розмірі 40000,00 грн., колегія суддів вважає неправомірним нарахування позивачем інфляційних втрат за грудень 2016 року.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції щодо розміру інфляційних втрат, нарахованих позивачем за січень-березень 2017 року, колегія суддів погоджується з тим, що інфляційні втрати за цей період мають бути стягнути з відповідача у розмірі 4343,90 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, заявлений позивачем у розмірі 1977,27 грн. за період з 03.12.2016 року до 10.05.2017 року, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правомірності нарахованої позивачем суми 3% річних, яка повинна бути стягнута з відповідача.

Посилання апелянта на відсутність у нього будь-яких зобовязань перед позивачем за отриманий товар, не доведені апелянтом. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем у повному обсязі вартості отриманого 02.12.2016 товару.

Необґрунтованими, на думку колегії суддів, також є доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм права, адже, відповідно до матеріалів справи, судом першої інстанції здійснено всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, за його адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Судом першої та апеляційної інстанції розгляд справи відкладався за клопотаннями відповідача, однак відповідач не скористався своїм правом бути присутнім в судових засіданнях, як в суді першої, так і в апеляційної інстанції.

За таких обставин, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються вищенаведеним. Інших підстав для скасування оскаржуваного рішення апелянтом не наведено.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення Господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 у справі № 922/1619/17 без змін, апеляційної скарги відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чермет - Харків залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 у справі № 922/1619/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.09.17

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.