Рішення № 69053125, 20.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9964/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П., суддів: Джуги С.Д. і ОСОБА_1,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року за позовом представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та Ужгородської міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, державного акту на право власності на земельну ділянку та зобовязання учинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся у суд і з позовом до ОСОБА_4 та Ужгородської міської ради у вересні 2016 р.

Просив:

-визнати недійсними та скасувати рішення Ужгородської міської ради № 650 від 16.09.2005 р. у частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки у власність і виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 024972 від 07.11.2005 р.

-зобовязати ОСОБА_4 знести будівлю-сарай, побудовану у дворі будинків №№ 27, 29, на пл. Корятовича в м. Ужгороді, та самовільно влаштовані металеві ворота на проїзді з вул. Фединця, 20-а, у двір будинків №№ 27, 29, на пл. Корятовича в м. Ужгороді;

-вирішити питання судових витрат.

На обґрунтування зазначав, що є власником нежитлових приміщень у м. Ужгороді, пл. Корятовича, 29/1б, у дворі спільного користування між будинками №№ 27, 29 на пл. Корятовича, який має наскрізний прохід із пл. Корятовича на вул. Фединця. Відповідач проживає у цьому ж дворі, в будинку № 27/7 на пл. Корятовича, та був власником будинку № 20-а по вул. Фединця.

ОСОБА_4 постійно чинить перешкоди жильцям двору, загромаджує прохід будівельним сміттям, а нещодавно встановив залізні ворота, навісив замок і перекрив доступ до вул. Фединця.

Рішенням Ужгородської міської ради № 650 від 16.09.2005 р. ОСОБА_4 було надано у приватну власність 0.0173 га землі на пл. Корятовича, 27, і на підставі цього рішення виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 024972 від 07.11.2005 р., у якому значаться три ділянки: Д1 площею 0.0091 га, Д2 площею 0.0074 га, та Д3 площею 0.0008 га. При цьому ніхто з жильців двору не давав згоди на приватизацію земельної ділянки Д2 єдиного проходу на вул. Фединця під будинком № 20-а (вул. Фединця).

Згідно з вимогами ст. 83 ч.3 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність землі загального користування, зокрема: вулиці, проїзди, шляхи.

Окрім того, відповідач самовільно захопив і зруйнував громадські вбиральні в дворі, приватизував під ними земельну ділянку та побудував господарську будівлю-сарай.

Вважає, що ОСОБА_4 своїми діями порушив його права як співвласника будівель у дворі спільного користування.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року в позові відмовлено.

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3Б просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Доводить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Указує на неналежну оцінку доказів.

У письмових запереченнях ОСОБА_4 не визнав апеляційної скарги як необґрунтованої і просить залишити рішення суду без змін.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення зміні, з таких мотивів.

Суд першої інстанції відмовив у позові за недоведеністю. При цьому встановив, що в матеріалах до п.5 рішення сесії Ужгородської міської ради від 16.09.2005 р. № 650 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» додано акт погодження меж земельної ділянки, який підтверджує процедуру отримання згоди інших співкористувачів та погодження із ними порядку користування. ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень у м. Ужгороді, пл. Корятовича, 29/б1, однак такий не є співвласником багатоквартирного будинку № 27 на пл. Корятовича, тобто позивачем не доведено, яким чином відповідач ОСОБА_4 порушив особисто його права. Оскільки під час судового розгляду не встановлено порушення під час передачі у приватну власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, то вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Ужгородської міської ради № 650 від 16.09.2005 р. у цій частині та відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку є необґрунтованими. Позивачем також не наведено жодних законних підстав для знесення указаних ним споруд, оскільки ОСОБА_4М як власник спірної земельної ділянки має право зводити на ній будівлі тощо.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо вимоги про знесення металевих воріт через його невідповідність обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Так, згідно з планом меж земельної ділянки в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 024972 від 07.11.2005 р. площа земельної ділянки Д2 складає 0.0074 га. Відповідно до інформації державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 22.09.2016 р. і ситуаційного плану (схеми) цільове призначення цієї ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Фединця, 20-а (а.с.10). Планом будівлі за вказаною адресою (зокрема, планом першого поверху) передбачений проїзд із вул. Фединця у двір будинків №№ 27, 29, однак металеві чи будь-які інші ворота планом не передбачені (а.с.18-21), що підтверджується також листом управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 02.11.2016 р. (а.с.44). У розписці від 17.08.2005 р. ОСОБА_4 той факт, що проїздом у двір загального користування можна вільно проходити проїжджати (а.с.45).

За правилами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки встановлено та не заперечується, що позивач є співвласником нежитлових приміщень у м. Ужгороді, пл. Корятовича, 29/б1 (двір загального користування будинків №№ 27, 29), а на проїзді в указаний двір із вул. Фединця відповідачем самочинно влаштовано ворота з двох боків, які закриваються на замок, що перешкоджає позивачу вільно користуватися цим проїздом, то з метою судового захисту порушеного права ОСОБА_3 ці ворота необхідно знести (демонтувати) за рахунок ОСОБА_4

Отже, доводи апеляційної скарги з цього приводу є обґрунтованими, а рішення суду в цій частині належить скасувати з ухваленням нового про задоволення відповідної позовної вимоги.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо інших позовних вимог як аналогічні доводам позовної заяви, суперечні обставинам справи, письмовим доказам і нормам матеріального права.

Так, рішенням Ужгородської міської ради № 650 від 16.09.2005 р. ОСОБА_4 була надана земельна ділянка площею 0.01756 га на пл. Корятовича, 27/7, для будівництва та обслуговування житлового будинку Погодження меж цієї ділянки підтверджується відповідним комісійним актом (а.с.8), у звязку з чим доводи позивача про відсутність такого погодження жильцями двору (від імені яких позивач не вповноважений діяти) щодо частини земельної ділянки (Д2 під будівлю по вул. Фединця, 20-а) є необґрунтованими.

У виданому ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення № 650 державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 024972 від 07.11.2005 р. значаться три земельні ділянки: Д1 площею 0.0091 га, Д2 площею 0.0074 га, та Д3 площею 0.0008 га, загальною площею уже 0.0173 га (різниця 0.00026 га), проте це не було доводом позовної заяви.

Згідно з положеннями ст. 11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 303 ч.1 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як видно з експлікації угідь кадастрової справи на земельну ділянку ОСОБА_4 земельна ділянка під проїздами та площадками не значиться (а.с.84). Позивач не довів, що площа приватизованої ОСОБА_4 земельної ділянки Д2 включає у себе і проїзд із вул. Фединця у загальний двір будинків №№ 27, 29 на пл. Корятовича в м. Ужгороді, а про призначення відповідної судової експертизи в апеляційному суді не клопотав. Посилання позивача на висновок експертного дослідження № 243/11-16 від 20.12.2016 р., згідно з яким указаний проїзд розташовується безпосередньо в межах земельної ділянки Д2, яка була виділена ОСОБА_4 виключно для будівництва та обслуговування житлового будинку, не заслуговує на увагу, оскільки сам висновок зроблений за зверненням ОСОБА_5, яка не є учасником спірних правовідносин (а.с.57-63). Тобто, в розумінні ст.ст. 57-59, 64 ЦПК України такий висновок не може бути розцінений як належний і допустимий у цій справі.

Аналогічно розцінюється і лист управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 10.02.2015 р., згідно з яким ОСОБА_4 самочинно здійснені будівельні роботи з реконструкції дворової вбиральні під господарську будівлю (сарай) у дворі загального користування на пл. Корятовича, 27, у м. Ужгороді, позаяк такий був наданий на звернення гр. ОСОБА_6, яка не є учасником спору.

Окрім того, на земельну ділянку площею 0.0074 ОСОБА_4 виданий самостійний державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Ужгородської міської ради № 846 від 28.02.2006 р., які не є предметом спору (а.с.173)

За приписами ст. 21 ч.1 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої станції про відсутність підстав (у межах заявлених вимог) для визнання оскарженого рішення органу місцевого самоврядування недійсним. Вимога ж про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є похідною, оскільки самостійних підстав для визнання цього акту недійсним не заявлено.

Позовні та апеляційні доводи ОСОБА_3 щодо будівлі-сараю, яка знаходиться на належній ОСОБА_4 земельній ділянці, ґрунтуються на припущеннях і спростовуються письмовими доказами: направленням та актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 28.10.2016 р. (а.с.68), преюдиціальними судовими рішеннями (а.с.33-36,129-131, 158-163), договором найму жилого приміщення в будинках місцевих рад (а.с.168), листом управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (а.с.169). Факту порушення своїх прав унаслідок побудови цього сараю позивач не довів.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що в цілому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 174, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, п.4, ч.2, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

РІШИЛА:

1.Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

2.Рішення у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобовязання ОСОБА_4 знести самовільно влаштовані металеві ворота на проїзді з вул. Фединця, 20-а, у двір будинків №№ 27, 29, на пл. Корятовича в м. Ужгороді скасувати.

3.Ухвалити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_4 знести (демонтувати) самовільно влаштовані металеві ворота на проїзді з вул. Фединця, 20-а, у двір будинків №№ 27, 29, на пл. Корятовича в м. Ужгороді.

4.Решту рішення залишити без змін.

5.Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: