Постанова № 69005041, 07.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 листопада 2011 р. № 2-а- 9522/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Фізична особа підприємець ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд з урахуванням наданих уточнень скасувати податкові повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області № НОМЕР_1 від 06 квітня 2011 року та № НОМЕР_2 від 06 квітня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з податковими повідомленнями - рішеннями відповідача №0000071701 та №0000081701 від 06.04.2011 року не погоджується, оскільки обовязку сплачувати податок з доходів фізичних осіб з найманих працівників він не має у звязку з тим, що товари були придбані ним лише у фізичних осіб підприємців. З фізичними особами він не працював, тому не є податковим агентом по відношенню к цим фізичним особам. Крім цього, позивач вважає, що він не має обовязку зберігати всі документи, які фіксують кожен факт та суму купівлі, ідентифікують постачальника, підтверджують статус постачальника як фізичної особи підприємця. Позивач зазначив, що він як платник єдиного податку веде лише книгу обліку доходів та видатків, як цього вимагає чинне законодавство України. Також, позивач не погоджується з нарахуванням йому штрафу за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки він не здійснював підприємницької діяльності повязаної з забрудненням навколишнього середовища.

Таким чином, позивач вважає, що податкові повідомлення - рішення відповідача №0000071701 та №0000081701 від 06.04.2011 року є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, а тому підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах компетенції податкових органів, у встановленому законом порядку та відповідають обставинам, які є підставою для їх винесення, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.

При цьому представник відповідача посилається на те, що позивачем на запит податкової інспекції з питань придбання товарів за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року надано пояснення, в якому було вказано лише місце придбання товару та не зазначено конкретних постачальників товару. Під час проведення перевірки позивачем не було надано відповідних підтверджуючих документів на придбання товару у продавців, які є субєктами підприємницької діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено факт того, що дохід ним виплачено саме підприємцям, а тому позивач є податковим агентом та повинен виконати обовязок щодо нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з виплачуваних доходів. Представник відповідача також зазначив, що перевіркою було встановлено використання позивачем у період з І кварталу 2008 року по ІV квартал 2009 року власного транспорту у своїй підприємницькій діяльності, а для транспортування габаритного товару - транспорту за оголошенням, але податкові розрахунки збору за забруднення навколишнього середовища позивачем не надавалося, що є порушенням п. 9 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303 та абз. «б» п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є фізичною особою підприємцем (надалі ФОП ОСОБА_4А.), зареєстрованим з 07.12.1999 року Великобурлуцькою районною державною адміністрацією Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №248666 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АГ №626871, приєднаними до матеріалів справи.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що в період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року ФОП ОСОБА_4 знаходився на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області було проведено виїзну позапланову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4, код НОМЕР_3, за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, на підставі якої було складено акт №132/17-2110400817 від 12.03.2011 року (арк. справи 7-20).

На підставі зазначеного акту перевірки 06.04.2011 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000071701, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників на суму 63825,40 грн. (у тому числі за основним платежем 51060,32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 12765,08 грн.) та №0000081701, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем: збір за забруднення навколишнього природного середовища за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1360,00 грн. (арк. справи 21-24).

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки щодо порушення позивачем пп. 9.12.3. п. 9.12. ст. 9 та п. 7.1. ст. 7 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303 про затвердження Порядку встановлення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», абз. «б» пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».

Щодо збільшення позивачу суми грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників на суму 63825,40 грн. (у тому числі за основним платежем 51060,32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 12765,08 грн.), суд зазначає наступне.

З акту перевірки №132/17-2110400817 від 12.03.2011 року вбачається та не заперечується відповідачем, що підставою для нарахування грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників на суму 63825,40 грн. стало те, що позивачем під час проведення перевірки не було надано підтверджуючих документів на придбання товару, а саме документів, які підтверджують, що товар ФОП ОСОБА_4 придбавався у фізичних осіб, які у встановленому чинним законодавством порядку зареєстровані субєктами підприємницької діяльності.

У звязку з відсутністю у позивача зазначених документів, відповідач зробив висновок, що товар придбавався позивачем у фізичних осіб (громадян), тобто осіб, які відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є платниками податку з доходів фізичних осіб, а позивач як податковий агент при виплаті зазначеним особам грошових коштів за придбаний товар повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

З такими твердженнями відповідача суд не погоджуються з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.15. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Відповідно до п.п. 8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктом 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобовязання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку отримувач таких доходів звільняється від обовязків погашення такої суми податкового зобовязання або податкового боргу.

Відповідно до п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, вважається податковим агентом найманої нею особи або фізичної особи, що перебуває з нею у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь такої особи, включаючи будь-які доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, фізичні особи-підприємці є податковими агентами щодо утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб лише при виплаті доходу фізичній особі, яка перебуває у трудових або цивільно-правових відносинах з таким податковим агентом. Податкові агенти не мають законодавчих підстав для утримання податку з доходів фізичних осіб, виплачуваних фізичним особам, зареєстрованим у встановленому законом порядку як субєкти підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно положень зазначеного Указу субєкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності сплачують єдиний податок за ставками, встановленими місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 гривень на місяць (п. 2) та не є платниками податку з доходів фізичних осіб (п. 6).

Отже, субєкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та сплачують єдиний податок, не є платниками податку з доходів фізичних осіб.

Згідно вказаного Указу суб'єкт малого підприємництва - фізична особа зобов'язана вести лише ОСОБА_5 обліку доходів та витрат.

Відповідно до п.п. 1 та 5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1269 ОСОБА_5 обліку доходів і витрат ведеться суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку). При цьому до ОСОБА_5 заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведенням витрат і/або отриманим доходом; суми витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.

Відповідно до п. 8 наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" від 29.10.1999 року № 599 для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде ОСОБА_5 обліку доходів і витрат згідно з додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року №12 та зареєстрованої в Мін'юсті України 09.06.1993 року за №64. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий дохід".

Ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку, для громадян субєктів підприємницької діяльності платників єдиного податку чинним законодавством не передбачено.

Графа 3 (витрати) у повній мірі може стосуватися тільки фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності, які знаходяться на загальній системі оподаткування.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що обовязок зберігання документів, які фіксують кожний факт та суму придбання продукції (товару), ідентифікують постачальника, підтверджують статус постачальника як фізичної особи-підприємця, на позивача чинним законодавством не покладено.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач у періоді, що перевірявся, був платником єдиного податку та здійснював ведення ОСОБА_5 обліку доходів та витрат.

Будь-яких зауважень щодо ведення (заповнення) позивачем ОСОБА_5 обліку доходів та витрат відповідач не має. Позивач відповідно до вимог чинного законодавства сплачує єдиний податок, що не заперечується відповідачем.

Відповідачем жодних доказів на підтвердження висновків, відображених в акті перевірки щодо придбання товару позивачем у фізичних осіб (громадян) і виплату саме таким особам доходу не надано. В акті перевірки не зазначені конкретні фізичні особи, у яких позивач придбавав товар, їх ідентифікаційні та паспортні дані. Представник відповідача у судовому засіданні також не зміг зазначити, у яких саме фізичних осіб, які не є субєктами підприємницької діяльності, придбавався товар позивачем та на яку суму.

Отже, висновки відповідача щодо придбання позивачем товару у фізичних осіб, які не зареєстровані підприємцями та є платниками податку з доходів фізичних осіб, та про не утримання позивачем як податковим агентом з сум грошових коштів сплаченим таким особам податку з доходів фізичних осіб, ґрунтуються лише на припущеннях відповідача, що суперечить положенням Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 11.06.2004 року № 326, що був чинний на момент проведення перевірки.

Посилання відповідача на ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 13.03.1992 року №2199-ХІІ, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, як на обовязок позивача вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання, судом не приймаються до уваги, оскільки положення Закону України «Про систему оподаткування» стосуються, зокрема, платників податку на доходи фізичних осіб, від сплати якого позивача звільнено відповідно до вищезазначеного Указу.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, вважається податковим агентом найманої нею особи або фізичної особи, що перебуває з нею у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь такої особи, включаючи будь-які доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач є платником ринкового збору. Доказів сплати позивачем ринкового збору суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для визначення грошового зобовязання позивачу з податку з доходів фізичних осіб у сумі 51060,32 грн. за порушення ним п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб.

В звязку з тим, що відповідач не мав належних підстав для визначення позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, то згідно положень Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами відповідач не мав й підстав для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12765,08 грн.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 06 квітня 2011 року, а отже про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 06 квітня 2011 року.

Щодо збільшення відповідачем суми грошового зобовязання позивача за платежем: збір за забруднення навколишнього природного середовища за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1360,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

Виходячи із положень п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, збір за забруднення навколишнього природного середовища (далі - збір) справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин (далі - викиди) стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (далі - скиди); розміщення відходів; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками. Територіальні органи Мінприроди подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів. Невключення підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності до зазначеного переліку не звільняє їх від сплати збору.

Положення вищезазначеного Порядку дублюються з Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 року № 162/379, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації;" постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Виходячи з п. 9 вищезазначеного Порядку та п. 7.1. зазначеної Інструкції базовий податковий (звітний) період збору дорівнює календарному кварталу. Платники збору складають податкові розрахунки за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, наростаючим підсумком за квартал, півріччя, дев'ять місяців та рік і подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби: за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення - у разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення та скидів; за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів - у разі розміщення відходів; за місцем перебування платника збору на податковому обліку - у разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення.

Якщо платник збору з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів протягом звітного року, то такий платник збору повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем знаходження джерел забруднення, а у разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення - орган державної податкової служби, у якому перебуває на податковому обліку, та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища. В іншому випадку платник збору зобов'язаний подавати податкові розрахунки відповідно до цього пункту Інструкції.

Відповідно до п. 9.2. зазначеної Інструкції платники несуть відповідальність за правильність обчислення, повноту та своєчасність сплати, а також за правильність складання і своєчасність подання податкових розрахунків органам державної податкової служби згідно з законодавством.

З наданих пояснень позивача на запит відповідача від 28.02.2011 року №209/10/17-032 вбачається, що позивач у своїй підприємницькій діяльності в період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року для транспортування товару використовував легковий автомобіль ВАЗ-2105, який зареєстровано за ним, що не заперечується сторонами по справі, а для транспортування габаритного товару використовував транспорт за оголошенням (арк. справи 73-74).

Отже, позивач використовував у підприємницькій діяльності власний легковий автомобіль ВАЗ-2105, який є пересувним джерелом забруднення, а тому повинен був складати та подавати до податкового органу податкові розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Посилання позивача щодо перевезення товару великих розмірів та сільськогосподарської продукції транспортом замовника Фермерського господарства «Джал», судом не приймається до уваги, оскільки під час проведення планової виїзної перевірки Фермерського господарства «Джал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2007 по 30.11.2010 встановлено, що підприємство не є платником податку з власників транспортних засобів, на балансі підприємства транспортні засоби не значаться (довідка від 11.02.2011 року №10/17-33369342).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем обґрунтовано та правомірно прийняте податкове повідомлення рішення № НОМЕР_2 від 06 квітня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем: збір за забруднення навколишнього природного середовища за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1360,00 грн., а тому позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення рішення № НОМЕР_2 від 06 квітня 2011 року не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області № НОМЕР_1 від 06 квітня 2011 року.

В задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області № НОМЕР_2 від 06 квітня 2011 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 09.11.2011 року.

Суддя Піскун В.О.