Ухвала суду № 6894402, 03.11.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

03.11.2009           Справа № 2а-3391/08/4/0170

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Ілюхіної Г.П.,

суддів           Кучерука О.В. , Іщенко Г.М.                      секретар судового засідання          Сипало Т.Й. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 24.03.09 у справі №2а-3391/08/4

за позовом Закритого акціонерного товариства "Сімкомунсервіс" (пр. Кірова 52, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до           Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М.Залки, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.03.09 позов Закритого акціонерного товариства "Сімкомунсервіс" до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №00153215-0/0 від 12.09.2008 задоволено повністю (арк.с.59-61).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню; доказів правильності здійснення відповідачем розрахунку пені у розмірі 2756,96 грн. відповідно до рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №00153215-0/0 від 12.09.2008 суду не надано, з посиланням на відсутність у Державної податкової інспекції прав на зміну призначення платежів позивача.

Не погодившись з рішення суду, відповідач - Державна податкова інспекція у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог (арк.с.64,65).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, суд неповно з’ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору, так як строк для застосування фінансових санкцій, встановлений статтею 15 Закону України №2181 не вийшов; погашення заборгованості по податку йшло в хронологічному порядку згідно особової картки платника в порядку календарної черговості надходження платежів.

В судове засідання, призначене на 03.11.2009, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.77, 78), про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Закрите акціонерне товариство “Сімкомунсервіс»24.09.2008 звернулось до адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.09.2008 №00153215-0/0 про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями за підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено без дотримання строків давності, визначених підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону №2181.

Державною податковою інспекцією у м.Сімферополь Автономної Республіки Крим 02.09.2008 проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податку на прибуток підприємства за 2003 рік.

За результатами перевірки складено Акт від 02.09.2008 №6475/15-1/13778729 (арк.с.5).

Встановлено порушення вимог пункту 16.4 статті 16 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” і підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181 через несвоєчасну сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, самостійно визначеного платником податків в податковій декларації за 2003 рік №451739 від 09.02.2004 у сумі 19700,00 грн., граничний строк сплати якого 19.02.2004. Зокрема платником податків допущено затримку погашення податкового зобов'язання за вказаною декларацією у сумі 5513,92 грн. на 467 днів: сплачено 17.12.2007 по даним відповідача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2008 №00153215-0/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями за підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 в розмірі 2756,96 грн. (арк.с.4).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми Конституції України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000, із змінами та доповненнями (далі –Закон №2181-ІІІ), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями (далі –Закон №283/97-ВР), Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 №509-ХІІ.

Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України і дійшов вірного висновку про повне задоволення позовних вимог.

Судовою колегією встановлено, що в Декларації з податку на прибуток підприємств за 2003 звітний рік, яка була надана позивачем до податкового органу 09.02.2004, задекларовано суму податкового зобов'язання в розмірі 19700,00 грн. (арк.с. 36).

За результатами проведеної позивачем перевірки цієї Декларації зменшено податок на прибуток за 2003 рік на 7800,00 грн., про що свідчить акт №519/15-1 від 24.02.2004 (арк.с. 28).

Платіжним дорученням від 24.03.2004 №113 за призначенням платежу “податок на прибуток за 2003 рік” перераховано 10000,00 грн., платіжним дорученням від 09.03.2005 №178 з призначенням платежу “податок на прибуток за 2003 рік” перераховано 1395,00 грн., сплачена сума розподілена податковим органом на погашення податкового боргу (1150,72 грн.) і на погашення пені (244,28 грн.), без врахування зазначеного платником податку в платіжних документах призначення платежу.

Актом перевірки від 02.09.2008 №6475/15-1/13778729 встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання у сумі 5513,92 грн. на 467 днів (арк.с.33).

Преамбулою Закону №2181 встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 зазначеного Закону податкове зобов'язання –зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї статті податковий борг (недоїмка) –податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 цієї статті штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Виходячи із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що сума штрафних санкцій за змістом Закону №2181 є складовою податкового зобов'язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону.

Вказаним підпунктом передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У відповідності до положень статті 5 пункту 5.1 Закону №2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подачі податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту “б” підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Підставами для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на додану вартість відповідачем вказано порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3. статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тобто порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання, за яке передбачена відповідальність згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону.

Таким чином, граничним строком сплати податкового зобов'язання за податковою декларацією по податку на прибуток підприємств за 2003 рік є 29.02.2004.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, передбачених зазначеним підпунктом, а саме:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

          Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7. пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” на суму 5513,92 грн. за актом перевірки №6475/15-1/13778729 від 02.09.2008 по податковому повідомленню-рішенню №00153215-0/0 від 12.09.2008.

Статтею 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” не встановлено, що орган податкової служби має право визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов’язань.

Крім того, відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276, контроль за справлянням податкових зобов’язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Як встановлено статтею 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 15 Закону №2181 відповідачем пропущений, є вірним та підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що позов задоволено правомірно.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо правомірності нарахування позивачу штрафних (фінансових санкцій) за прострочку виконання податкового зобов’язання за 2003 рік.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що судом першої інстанції позовні вимоги задоволені правомірно.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

                    Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.03.09 у справі №2а-3391/08/4 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.03.09 у справі №2а-3391/08/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 листопада 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              Г.П.Ілюхіна

Судді           підпис                               О.В.Кучерук підпис                               Г.М. Іщенко З оригіналом згідно Головуючий суддя                                                             Г.П.Ілюхіна