Постанова № 6895231, 19.11.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

                                                            Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

                                                                                Справа № 5020-2/042

19.11.2009 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Шереніна Ю.Л.,

суддів           Дадінської Т.В. , Дугаренко О.В. при секретарі судового засідання          Петрашова Ю.Б.                               за участю: прокурор: Цуркан С. А., посвідчення №505 від 13.06.2007, від позивача: Кухарєнко В. М., довіреність №04-03 від 08.01.2009,

від відповідача: не з’явився, розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 02.07.2009 у справі №5020-2/042 за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя (вул. П. Корчагіна, 16, місто Севастополь, 99014) в інтересах держави в особі

Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(вул. Гоголя, 20-А, місто Севастополь, 99011)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ален" (вул. М. Геловані, 12 А, місто Севастополь, 99040, друга адреса: вул. Леніна, 42А, місто Севастополь, 99011)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 в задоволенні позову Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ален" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 154558,88грн. відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в який ставиться питання про скасування постанови Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009, прийняття нового рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (із змінами і доповненнями). Згідно з вимогами вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів (стаття 18 Закону), самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (стаття 19 Закону) та щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону. Таким чином, звітування відповідачем до Севастопольського міського центру зайнятості свідчить про виконання їм лише вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а ні вимог статей 19, 20 даного Закону. Позивач наполягає на тому, що саме працевлаштування інвалідів є виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому своєчасне подання звітності до центру зайнятості, відсутність на обліку у центрі зайнятості інвалідів, ненаправлення інвалідів на підприємство не позбавляють суб`єкта господарювання від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним в ній.

Прокурор приведені позивачем в апеляційній скарзі доводи підтримав.

Відповідач в судове засідання 19.11.2009 явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, виходячи з цього судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами в відсутність відповідача.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає задоволенню, постанова Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 - скасуванню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік (за формою №10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства відповідача складала 917 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 37 робочих місця, однак фактично упродовж 2007 року у відповідача працювало 9 інвалідів.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві складала 5519,96грн.

Таким чином, середньооблікова кількість працюючих інвалідів у позивача менш, ніж встановлено нормативом, на 28 одиниць.

За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивач розрахував та показав у звіти суму адміністративно-господарських санкцій -154558,88грн. (а. с. 7).

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу наведених норм випливає, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У статті 18 Закону закріплено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства; звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме:

-          виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,

-          надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,

-          звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу змісту Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" випливає, що питання правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій залежить від факту вжиття суб`єктом господарювання передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Проаналізувавши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2007 рік.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

В обґрунтування безпідставності заявлених позовних вимог відповідач надав суду наказ про створення комісії з атестування робочих місць для інвалідів №65 від 31.08.2005 та Акт атестування робочих місць інвалідів від тій же дати (а. с. 58-60).

Вивчивши надані письмові докази, судовою колегією встановлено, що вказані атестаційні документи стосуються проведення атестації робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача у 2005 році, коли норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 30 робочих місць.

У 2007 році норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у порівнянні з 2005 роком змінився та склав згідно з даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (за формою №10-ПІ) 37 робочих місць, при цьому фактично упродовж 2007 року у відповідача працювало 9 інвалідів.

Належних доказів в підтвердження вжиття заходів по атестуванню робочих місць для інвалідів у 2007 році з урахуванням зміненого нормативу таких місць відповідачем суду не представлено.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищенаведене, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим та зроблений при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, що є належною підставою для скасування постанови Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 у справі №5020-2/042 та ухвалення нового рішення.

За нормами Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 №7-93 сплата судового збору покладається на відповідача.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 202, статтями 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Постанову Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 у справі №5020-2/042 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ален" (вул. Леніна, 42А, місто Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 19182647) на користь Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20 А, місто Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 24694007) суму штрафних санкцій за 2007 рік в розмірі 154558,88грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ален" (вул. Леніна, 42А, місто Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 19182647) до Державного бюджету України судовій збір в розмірі 1546,00грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 листопада 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              Ю.Л.Шеренін

Судді           підпис                               Т.В. Дадінська підпис                               О.В.Дугаренко З оригіналом згідно Головуючий суддя                                                             Ю.Л.Шеренін