Рішення № 6889092, 25.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

25.11.2009Справа №2-24/5537-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" ( 03 127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 3, кв. 50, ідентифікаційний код 32847348) До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" ( 95000, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16, ідентифікаційний код 20676633)

в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" "Виробниче об'єднання Консоль-відділка" ( 95000, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16, ідентифікаційний код 33187195)

про стягнення 53 524,90 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Анзійчук А.І. – представник, довіреність № 01/09 від 01.09.2009р.

Від відповідача – Березньова С.І., довіреність № 232 від 01.11.2009 р., у справі.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" "Виробниче об'єднання Консоль-відділка" про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" суми заборгованості у розмірі 39712,50 грн., пені у розмірі 3812,40 грн., суми моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суму матеріальних витрат на послуги юриста у розмірі 5000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов Договору № 02-04 на виконання робіт з будівництва житлового будинку по вул. Б. Хмельницького, 58 у м. Києві від 17 квітня 2008 року, відповідачем були частково оплачені виконані позивачем роботи. Так, як зазначає позивач у позовній заяві, ним були виконані підрядні роботи на загальну суму 147633,20 грн., а відповідачем було сплачено 107920,70 грн., на підставі чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" станом на момент подачі позову до суду існує заборгованість у розмірі 39712,50 грн. Позивач крім того посилається на те, що існування заборгованості за неотримання грошових коштів позивачем утрудняє діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс", що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

У судовому засіданні представником позивача була надана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 39712,50 грн. заборгованості, 4543,55 грн. пені, 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста, 5000,00 грн. моральної шкоди, судових витрат на проїзд до м. Сімферополя 990,00 грн. на купівлю пального та 214,49 грн. на купівлю квитків.

Оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачеві право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає можливим прийняти заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов не заперечує проти наявності за відповідачем заборгованості у розмірі 39712,50 грн. за договором підряду від 17.04.2008 р., в іншій частині відповідач позовні вимоги не визнає.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

17.04.2008 р. між ТОВ "Будівельний комплексний сервіс" (Підрядник) та ТОВ Фірмою "Консоль ЛТД" в особі філії "Виробниче об'єднання Консоль-відділка" (Замовник) був укладений договір № 02-04 на виконання робіт по будівництву житлового будинку по вул. Б. Хмельницького, 58 м. Києва (а.с. 14-15).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Замовник доручає, а Підрядник зобов’язується виконати роботи в житловому будинку (будівельний об’єкт) за адресою: вул. Б. Хмельницького, 58 м. Києва на умовах і у терміни встановлені цим договором.

Вартість робіт визначається відповідно до п. 1.1 дійсного Договору та здійснюється з розрахунку 150,00 грн. за 1 зміну (8 годин) 1 працівника (в т.ч. ПДВ 20 %) для виконання робіт пов’язаних з прибиранням приміщень від будівельного сміття, розвантажувально – завантажувальних робіт, та іншими роботами, що не потребують високої кваліфікації для виконання (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 3.1 договору, Підрядник бере на себе зобов’язання виконати роботи, зазначені в п. 1 даного Договору, у термін з 17.04.2008 р. по 31.12.2008 р.

Здача – приймання виконаних робіт після їх завершення здійснюється за Актом (п. 5.1 Договору).

Розрахунки з Підрядником за виконані роботи здійснюються Замовником протягом 5 днів після підписання акту (п. 6.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем впродовж квітня 2008 р. по жовтень 2008 р. були виконані роботи, передбачені договором, що підтверджується підписаними та погодженими сторонами договору Актами прийняття – здачі підрядних робіт на суму 147633,20 грн. (а.с.16-28).

Із виписки з банківського рахунку позивача вбачається, що відповідачем впродовж квітня 2008 р. по грудень 2008 р. було сплачено 107920,70 грн. в рахунок сплати виконаних робіт за договором підряду (а.с. 64-82).

Оскільки вартість виконаних робіт з боку відповідача сплачена у повному обсязі не була, за ним склалася заборгованість за виконані роботи у розмірі 39712,50 грн., що і послужило підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно до пункту 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Сторонами були підписані відповідні акти здачі-приймання виконаних робіт без будь-яких заперечень.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем підрядних робіт та їх прийняття відповідачем на суму 39712,50 грн., відповідачем не надано доказів оплати зазначеної вартості товарів, більш того у відзиві на позов відповідач визнає встановлену суму заборгованості, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 39712,50 грн.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач також просить суд стягнути з відповідача 45463,55 грн. пені, нарахованої за період з 13.12.2008 р. по 25.11.2009 р.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.2.3 Договору передбачено, що в разі несвоєчасної сплати за виконані роботи Змовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Розглянувши розрахунок пені, судом встановлено, що при її розрахунку позивачем була застосована облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, що є правом позивача.

Проте, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання (якою відповідно до ст. 230 ГК України є пеня), якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач не надав суду доказів зміни зазначеного терміну нарахування пені, у зв’язку з чим нарахована пеня підлягає перерахуванню за 6 місяців відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України наступним чином:

За період з 13.12.2008 р. по 13.06.2009 р.:

39712,50 грн. (сума заборгованості) * 183 дн. (кількість днів прострочення) * 12 % ( облікова ставка НБУ за період, за який нараховується пеня)/365 = 2389,28 грн.

За такими обставинами матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача сума пені у розмірі 2389,28 грн. В частині стягнення 2154,27 грн. пені суд відмовляє у задоволенні позову.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги в цій частині позивач обґрунтовує тим, що відсутність сплати за виконані роботи з боку відповідача надто затрудняє діяльність позивача. Крім того за витраченням всього часу та сил на вирішення питання по поверненню грошових коштів, позивач втрачає можливість виконання певних задач, вирішення яких є необхідним для нормальної діяльності підприємства. Також позивач зазначає, що у зв’язку з тяжким матеріальним становищем позивача по вині відповідача та неможливості вплатити заробітну плату працівникам підприємства, багато працівників були змушені звільнитись, внаслідок чого позивачем було втрачено добрих спеціалістів.

Розглянувши зазначені вимоги позивач судом не вбачається підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

          Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до Роз’яснень вищого арбітражного суду України №02-5/95 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

          Згідно з листом Міністерства юстиції України №35-13/797 від 13.05.2004 р. «Відшкодування моральної шкоди» з’ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Всупереч викладеному позивачем не представлено суду належних доказів спричинення йому моральної шкоди, не визначено характеру майнової шкоди та у чому вона виражена для позивача як юридичної особи, не представлено детального та обґрунтованого розрахунку заподіяної шкоди, взагалі не надано доказів, що підтверджують обставини, викладені у обгрунтування позовних вимог в частині стягнення шкоди.

Оскільки позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту спричинення позивачу саме моральної шкоди, не представлене обґрунтування розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, зв’язку між діями відповідача та настанням наслідків, які вказані у позовній заяві, то за таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста.

Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що оскільки відповідачем не було сплачено заборгованість, позивач був вимішений звернутися за юридичною допомогою до СПД Анзійчука А.І. та поніс у зв’язку з цим витрати у розмірі 5000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2009 р. між позивачем та СПД Анзійчук А.І. був укладений договір № 09/01 про консультативне та юридичне супроводжування, згідно з яким СПД Анзійчук А.І. представляє законні інтереси і захищає права позивача у господарському суді АР Крим м. Сімферополь за позовом до ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» в особі філії «Виробниче об’єднання Консоль – відділка» (а.с.85-86).

З умов договору вбачається, що оплата юридичних послуг становить 5000,00 грн. у відповідності з рахунками, які виставляються СПД Анзійчук А.І. та Актами виконаних робіт, які було укладено.

Слід зазначити, що позивачем не було визначено правову природу стягуваної суми у розмірі 5000,00 грн., не були зазначені матеріальні чи процесуальними норми, яким позивач обґрунтовує стягнення понесених витрат.

Так, ухвалами ГС АР Крим від 16.10.2009 р., від 10.11.2009р. судом були витребувані з позивача докази понесення ним матеріальних витрат у розмірі 5000,00 грн., правове обґрунтування стягнення суми матеріальних витрат у розмірі 5000,00 грн.

Проте, позивачем зазначені вимог суду виконані не були.

Так, ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору в частині встановлення правової природи стягуваної суми у розмірі 5000,00 грн. та доказів їх понесення позивачем взагалі, перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, оскільки суд позбавлений можливості з’ясувати обставини справи та дати належну оцінку вимоги позивача про стягнення 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду виконані не були.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так позивачем не надано суду доказів поважності причин невиконання вимог суду щодо надання витребуваних судом документів – доказів понесення витрат у розмірі 5000,00 грн., необхідних для вирішення спору, а також визначення правової природи стягуваної суми, отже суд вважає за необхідне залишити позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" в частині стягнення 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста без розгляду.

Згідно зі збільшеними позовними вимогами позивач також просить суд стягнути з відповідача суму судових витрат на проїзд до м. Сімферополя у розмірі 990,00 грн., на купівлю пального та 214,49 грн. на купівлю квитків.

На підтвердження понесених витрат позивачем були надані фіскальні чеки від 05.11.2009 р., від 06.11.2009 р., від 10.11.2009 р. про придбання пального, а також квитки на проїзд у поїзді з м. Києва до м. Сімферополя та з м. Сімферополя до м. Києва .

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні ст.44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Ухвалами господарського суду АР Крим від 16.10.2009 р. та від 10.11.2009 р. суд зобов’язував представників сторін заявитися у судові засідання та визнавав їх явку обов’язковою.

З квитків на проїзд на поїзді вбачається, що останні були придбані на проїзд з м. Києва до м. Сімферополя із датою прибуття до м. Сімферополя 25.11.2009 р., тобто на дату, на яку було призначене судове засідання, вартість зазначеного квитка складає 200,84 грн., також був придбаний квиток на 25.11.2009 р. на проїзд з м. Сімферополя до м. Києва, вартість зазначеного квитка складає 228,14 грн.

Розглянувши зазначені квитки суд визнає їх належними доказами понесення витрат представника позивача на проїзд до суду у засідання, що було призначено на 25.11.2009 р. Загальна вартість квитків складає 428,98 грн., проте позивач у заяві про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 214,49 грн. судових витрат на купівлю квитків, а тому задоволенню підлягає сума судових витрат на проїзд представника позивача до суду у розмірі 214,49 грн.

Також, на підтвердження понесених витрат на пальне для проїзду до м. Сімферополя у розмірі 990,00 грн. позивачем надані фіскальні чеки від 05.11.2009 р., від 06.11.2009 р., від 10.11.2009 р. про придбання пального на загальну суму 989,93 грн..

Зазначені чеки не можуть бути прийняті судом як належні докази понесення витрат позивачем на проїзд до м. Сімферополя, оскільки із зазначених чеків не вбачається, що пальне, яке було придбане, було використане саме для проїзду до м. Сімферополя на судові засідання, що були призначені на 10.11.2009 р. чи на 25.11.2009 р.

За такими обставинами суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат на придбання пального для проїзду у м. Сімферополь у розмірі 990,00 грн.

Також суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися відповідно допідпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 та складає 85,00 грн.

Як вбачається з збільшених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 39712,50 грн. основного боргу, 4543,55 грн. пені, 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста, що разом складає 49256,05 грн., а також 5000,00 грн. моральної шкоди.

Так 1 відсоток від вказаної суми позову становить 492,56 грн., за вимогу про стягнення 5000,00 грн. моральної шкоди державне мито становить 85,00 грн., тобто загальна сума державного мита за зазначені вимоги складає 577,56 грн., тоді як з квитанції від 09.10.2009 р., доданої до позовної заяви, вбачається, що держмито сплачено у розмірі 536,00 грн., тобто при збільшенні суми позову позивачем державне мито у зв’язку з таким збільшенням доплачено не було.

Отже, сума державного мита у розмірі 41,56 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" в доход Державного бюджету України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 30.11.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" ( 95000, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16, ідентифікаційний код 20676633) в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Консоль ЛТД" "Виробниче об'єднання Консоль-відділка" (95000, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16, ідентифікаційний код 33187195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" (03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 3, кв. 50, ідентифікаційний код 32847348; р/р 260063010251 в ТОВ «КБ Актив – Банк», МФО 300852) 39712,50 грн. заборгованості, 2389,28 грн. пені, 214,49 грн. судових витрат, 421,02 грн. державного мита та 201,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 2154,27 грн. пені, 5000,00 грн. моральної шкоди, 990,00 грн. судових витрат у задоволенні позову відмовити.

4.          В частині стягнення 5000,00 грн. матеріальних витрат на послуги юриста позовні вимоги залишити без розгляду.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплексний сервіс" (03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 3, кв. 50, ідентифікаційний код 32847348) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) державне мито в розмірі 41,56 грн.

Видати накази після набранням судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.