Рішення № 68781265, 07.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2017Справа №910/8862/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметал"

до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача

Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет"

про визнання третейської угоди недійсною

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін:

від позивача не з'явились

від відповідача Крячковська І.М. (за дов.)

від третьої особи Кравцов С.В. (за дов.)

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.09.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторметал" до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання недійсним пункт 6.8. Договору поруки № 2 від 25.05.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметал".

Позовні вимоги мотивовані тим, що третейське застереження викладене в п. 6.8 укладеного між сторонами спору договору поруки від 25.05.2015 № 2 суперечить положенням ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, вчинений на вкрай невигідних умовах для поручителя та під впливом тяжких обставин, третейським судам не підвідомчі спори про визнання угод недійсними, що враховуючи положення ст. 215, ст. 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою суду від 06.06.2017 порушено провадження у справі № 910/8862/17, розгляд останньої призначено на 03.07.2017.

Позивач в судове засідання 03.07.2017 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи.

03.07.2017 від відповідача надійшов відзив з додатками. Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що третейська угода не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Позивачем не доведено існування тяжких обставин з якими положення статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання договору недійсним, а також причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину.

Ухвалою суду від 03.07.2017 розгляд справи відкладено на 19.07.2017.

18.07.2017 від позивача надійшов документ на виконання вимог ухвали суду.

19.07.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення з додатками.

19.07.2017 надійшла заява про вступ у справу третьої особи від Публічного акціонерного товариство "Укрвторчормет".

Ухвалою суду від 19.07.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет", продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 07.09.2017.

Через загальний відділ діловодства суду 07.09.2017 від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо спору. Третя особа підтримала позовні вимоги, вказавши, що третейська угода є недійсною оскільки укладена на вкрай невигідних умовах для позивача, за відсутності вільного волевиявлення позивача під впливом тяжкої обставини. Зміст третейської угоди суперечить чинному законодавству України.

Через загальний відділ діловодства суду 07.09.2017 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з тим, що представник ОСОБА_3 перебуватиме в судовому засіданні в Господарському суді Закарпатської області.

В судове засідання 07.09.2017 представник позивача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача заперечували проти задоволення клопотання.

Представник третьої особи підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд розглянув клопотання позивача про відкладення розгляду справи та вважає його необґрунтованим, оскільки, до матеріалів справи долучено довіреність від 20.05.2017, видана ТОВ "Вторметал" на представництво його інтересів суді ОСОБА_4 (особа, що підписала позовну заяву). У клопотання про відкладення розгляду справи позивач не надав доказів того, що повноважний представник ОСОБА_4 не має можливості прибути в судове засідання.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з його необґрунтованістю. Відсутність представника позивача ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметал" (поручитель) укладено договір поруки № 2.

Вказаним договором поруки забезпечено зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії № 74-В/11/54/КЛ, укладеним між кредитором та боржником (Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет", код ЄДРПОУ 00191483) 07.07.2011 з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії, зокрема з урахуванням змін до нього, внесених згідно з додатковим договором № 5 від 25.05.2016.

Пунктом 6.3 Договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення в письмовій формі. Строк дії цього договору складає 4 роки, але в будь-якому випадку строк дії договору продовжується до повного виконання кожною зі сторін своїх зобов'язань за цим договором. При цьому, договір припиняє свою дію достроково у випадку належного виконання боржником або поручителем усіх зобов'язань, передбачених в ст.2 цього договору, а також з інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов'язання.

Положеннями п. 6.8 Договору поруки, усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання не укладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються договору, підлягають розгляду у постійно діючому третейському суді при всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013р., видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним головою третейського суду при всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовились, що рішення постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточним і обов'язковим з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладання договору.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між позивачем та відповідачем оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договором поруки.

Приписами ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами ч.2 ст.1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено підвідомчість справ третейським судам. Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно зі ст.12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Отримання додаткової письмової згоди сторін на передачу спору для вирішення до третейського суду за наявності третейської угоди у договорі Закон України "Про третейські суди" не передбачає.

Як встановлено судом, сторонами була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного у п. 6.8 договору поруки № 2 від 25.05.2015 укладеного для забезпечення зобов'язань за Договором про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ.

Укладення третейської угоди у вигляді третейського застереження в договорі відповідає вимогам ст.12 Закону України "Про третейські суди". Третейська угода у вигляді третейського застереження є невід'ємною частиною укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки, а спірне третейське застереження, викладене у пункті 6.8 договору, за формою і змістом закону не суперечить.

Що стосується доводів позивача в частині підписання третейської угоди під час існування тяжких обставин у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, зменшенням обсягів виробництва, наявністю заборгованості перед відповідачем, а також укладання третейської угоди на врай невигідних умовах внаслідок існування тяжкої обставини, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року)

При цьому в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відтак, для кваліфікації правочину за ст.233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Проте, позивачем не доведено суду факту існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими положення статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання спірного договору недійсним, оскільки не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметал" на момент укладання оспорюваного правочину.

При цьому, судом відхилені посилання позивача на те, що останній та боржник за договором про відкриття кредитної лінії від 07.07.2011 № 74-В/11/54КЛ входять до одної групи підприємств, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить закону.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що обрання сторонами за взаємною домовленістю у встановленому порядку та визначених законодавством межах позасудового порядку вирішення спору не є порушенням права на судовий захист, якщо така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам сторін. Крім того, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи спір у справі №1-3/2008 (Рішення від 10.01.2008 №1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) зазначив, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року №3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону).

Та обставина, що третейським застереженням передбачено розгляд справ про недійсність договору, що суперечить Закону України "Про третейські суди", оскільки, вказаний спір віднесено до компетенції державних судів і порушує право позивача на судовий захист спростовано вищезазначеним, зокрема ст. 12 ГПК України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт 6.8 договору поруки № 2 від 25.05.2015 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування власних доводів, зокрема щодо порушення права останнього на звернення до суду за захистом своїх законних прав.

На підставі положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний рішення складено: 12.09.2017

Суддя І.В.Усатенко