Постанова № 6875420, 24.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.11.09Справа №2а-10075/09/4/0170 о 10:46 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Заєвській Н.В., за участі представників сторін:

від позивача - Журавльова Т.В.;

від відповідача - Мішуткін М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет"

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000701503/0 від 06.08.2009 р.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Кримвтормет» (далі – позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (далі – відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0000701503/0 від 06.08.2009 р. яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 55676,95 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 42828,43 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 12848,52 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході проведеної перевірки та при визначенні податкових зобов’язань відповідачем порушенні норми чинного законодавства, зокрема позивач зазначив, що ним з Інкерманською міською радою, відповідно до вимог діючого законодавства, був укладений договір оренди земельної ділянки. Цим договором визначена сума орендної плати. Зміни щодо розміру орендної плати у договір не вносилися. За таких підстав, у період що перевірявся, позивач вважає, що ним вірно визначалася сума орендної плати у податкових деклараціях, оскільки суми зазначалися виходячи з умов договору оренди земельної ділянки.

Ухвалами суду від 26.08.2009 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення (а.с. 56, 57) та письмові пояснення (а.с. 93,94), в яких просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що повідомлення-рішення, що оскаржується, прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору оренди земельної ділянки.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов’язкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи владні управлінські функції у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами є справою адміністративної юрисдикції і його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 00190638, державну реєстрацію проведено Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 22.08.1996 року, є платником податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Посадовими особами відповідача проведено невиїзну документальну перевірку з питань правильності нарахування і обчислення, повноти і своєчасності внесення до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю за травень 2009 року, встановлено порушення ст. 7 Закону України від 03.07.1992 N 2535-XII «Про плату за землю» і ст. 21 Закону України від 06.10.1998 року №161-ХІV «Про оренду землі», що привело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за травень 2009 року в сумі 42878,43 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Судом встановлено, що 17.11.2004 року між позивачем та Інкерманською міською радою був укладений договір №89/04 оренди земельної ділянки загальною площею 8,0538 га (а.с. 30-33).

Відповідно до пп. 4.2, 4.5 договору оренди величина річної орендної плати за користування земельною ділянкою складає 616541,81 грн. і підлягає щорічному перерахунку в залежності від грошової оцінки землі, яка щорічно індексується.

Позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2009 рік (а.с. 61), в якому визначено суму податкового зобов'язання на рік у розмірі 755698,44 грн., в тому числі на травень 2009 року – 62974,87 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання пов'язаний із тим, що рішенням Севастопольської міської ради ХХІV скликання ХІХ сесії від 19.10.2005 року №4046 «Про ведення в дію нормативної грошової оцінки земель Севастополя в адміністративних межах міста», яким з 01.01.2006 року затверджено річний розмір плати за одиницю площі земельної ділянки, тобто з 01.01.2006 року в адміністративних межах м. Севастополь діє нова нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення, введена в дію вказаним рішенням.

Оцінюючи правомірність даного висновку суд зазначає наступне. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Закон України «Про плату за землю» визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про плату за землю» оренда – засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач та Інкерманська міська рада не вносили змін до договору оренди земельної ділянки №89/04 щодо збільшення розміру орендної плати за землю.

Інших умов збільшення розміру орендної плати законами України не передбачено, у тому числі і за рішенням податкового органу.

При цьому суд зазначає, що орендна плата за землю, незважаючи на віднесення її до обов’язкових загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування») має іншу правову природу ніж інші податки та збори, розмір та порядок визначення яких встановлюється нормативними актами.

З аналізу законів України, що встановлюють правила та порядок користування земельними ділянками вбачається, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження і її збільшення органами державної податкової служби України, всупереч умовам договору, суперечить визначеним законом повноваженням податкових органів.

Відповідно до п. 4.6 договору розмір орендної плати переглядається кожний рік у разі збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянок, у тому числі інфляції.

Оцінюючи вказаний пункт договору суд звертає увагу на те, що ним встановлений перегляд орендної плати, який може бути зроблений тільки при наявності волевиявлення та досягнення домовленості щодо внесення змін в договір.

Розглядаючи спір стосовно застосування податковим органом рішення Севастопольської міської ради ХХІV скликання ХІХ сесії від 19.10.2005р. №4046, яким з 01.01.2006р. введено нормативну грошову оцінку земель Севастополя в адміністративних межах міста, суд дійшов висновку, що воно не підлягає застосуванню для встановлення нормативної грошової оцінки земель на території м. Інкерман з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Матеріалами справи (а.с. 81-84) підтверджується, що земельні ділянка, що є предметом договору оренди №89/04, знаходиться в межах міста Інкерман.

Місто Інкерман має встановлені межі і воно є визначеною адміністративною-територіальною одиницею держави.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» є спеціальним законом стосовно організації та діяльності органів місцевого самоврядування і його положення повинні застосовуватися та є обов’язковими на території України.

Вказаний закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одним з принципів місцевого самоврядування, встановлених ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є правова організаційна та матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до положень ст. 1 вказаного закону, представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно до частин 1, 3, 5, 6 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 35, 36 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування України» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності в тому числі на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами комунальної власності (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження (ч. 1 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради після набрання чинності цим Законом здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 23 вказаного закону встановлено, що технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

З аналізу викладених норм законів вбачається, що рішення щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, які знаходяться в межах міста, можуть приймати лише органи місцевого самоврядування (ради), повноваження яких розповсюджуються на територію міста.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження та встановлення нормативів грошової оцінки земельних ділянок на території м. Інкерман належать органу місцевого самоврядування цього міста, тобто Інкерманській міській раді (з якою і був укладений договір оренди земельної ділянки), а не Севастопольській міській раді.

Твердження відповідача про те, що м. Інкерман входить в межі м. Севастополь суд не приймає до уваги з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Вказані норми свідчать, що адміністративно-територіальний устрій України не передбачає входження до складу міст або районів в містах інших міст.

Це також не відповідає положенням ч. 1 ст. 133 Конституції України, згідно з якою систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Таким чином, повноваження районної ради в місті або міськради не можуть розповсюджуватися на територію іншого міста.          

За таких обставин рішення Севастопольської міськради не можуть поширюватись та бути обов’язковими для застосування Інкерманською міською радою та на території м. Інкерман або бути підставою для їх застосування іншими органами в м. Інкерман.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Згідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Таким чином, враховуючи, що на цей час законами України не встановлені особливості місцевого самоврядування в м. Севастополі, на територію м. Інкерман не можуть поширюватись рішення Севастопольської міськради, в тому числі щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Верховної Ради України від 29.07.02 року вих. №06-2/11-510, щодо поширення повноважень Севастопольської міської ради на м. Інкерман.

Суд відхиляє також і доводи відповідача стосовно того, що повноваження Севастопольської міської ради поширюються на м. Інкерман відповідно до Закону України від 04.03.2004 року №1580-ІV «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», оскільки жодне з положень цього Закону або затвердженої ним Загальнодержавної програми таких норм не містять.

З урахуванням викладеного, висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем норм Законів України «Про плату за землю» і «Про оренду землі» що призвело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за травень 2009 року у сумі 42878,43 грн. є необґрунтованими і такими, що суперечать вимогам закону і визначеній законом компетенції податкового органу, в зв’язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 42828,43 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій за пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 у розмірі 12848,52 грн. слід визнати протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 24.11.2009 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, складення постанови у повному обсязі відкладено до 27.11.2009 року.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя №0000701503/0 від 06.08.2009 р. про визначення Закритому акціонерному товариству «Кримвтормет» (ідентифікаційний код 00190638) суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 55676,95 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет»3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя                                         Циганова Г.Ю.