Ухвала суду № 68715574, 07.09.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1707/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 Баранова О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоХрапка В. Д.суддівБондаренка С. І., Новікова О. М. при секретаріЧуйко А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 20 жовтня 2015 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 354411/9299/0062-8, відповідно умов якого ОСОБА_6 було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 18 000 доларів США, строком до 23.06.2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно з п. 1.6 договору, за несвоєчасне надання договору страхування, відсоткова ставка була збільшена на 5% до 18,50 % , але 25.03.2014 року відбулося сторнування нарахованих відсотків за цей період (1день), та встановлена попередня ставка в 13,50 % річних.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника між сторонами було укладено додаткові угоди: від 21.04.2009 року № 1 згідно якої позичальнику надавалися кредитні канікули із зменшенням розміру щомісячного платежу за період з 25.04.2009 року до 25.03.2010 року; від 03.11.2011 року № 2, відповідно до умов якого збільшено строк кредиту на 107 календарних місяців до 25.05.2013 року, також надавалися кредитні канікули із зменшенням розміру щомісячного платежу на період з 25.11.2010 року до 24.11.2011 року та від 08.07.2011 року № 3 щодо страхування відповідальності позичальника.

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а взяті на себе зобов'язання ОСОБА_6 не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29 жовтня 2015 року складає 505 590 грн. 96 коп.

Позивач зазначає, що на адресу ОСОБА_6 06.08.2015 року було направлено вимогу про дострокове погашення грошових зобов'язань, яка була залишена без задоволення.

З таких підстав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 року в розмірі 505 590 грн. 96 коп. та судовий збір.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 22 091,24 доларів США заборгованості за кредитним договором від 24.06.2008 року № 354411/9299/0062-8, розмір якої у гривневому еквівалентів за курсом НБУ на дату ухвалення рішення складає 575 180 грн. 78 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 583 грн. 86 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, як незаконне, необґрунтоване, висновки суду не відповідають обставинами справи, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про відхилення апеляційної скарги по наступних підставах:

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах , установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України , якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням) то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору кредитор має право дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такого повернення коштів.

Банком надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором. Відповідач не надав суду будь-якого розрахунку і доказів про те, що розрахунок наданий банком є невірним.

Тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про задоволення позову банку відповідно до розрахунків наданих позивачем.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківської ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію на відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ , який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

У разі наявності в банку відповідно генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Із матеріалів справи вбачається, що банк 27.03.1992 року отримав ліцензію на право здійснення банківські операції, визначені частиною першою та пунктом 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банк і банківську діяльність». 27.03.1992 року було також видано дозвіл № 10-4 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином банк на законних підставах надав кредит у валюті.

Якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті ( стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б однієї зі сторін зобов'язання ( у банка - отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензій на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету ) суд має право ухвалювати рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення в цивільній справі» суд має право ухвалювати рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 , частина третя статті 533 ЦК України).

Тому суд першої інстанції правильно стягнув кошти в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони в кредитному договорі передбачили строк на який надається кредит. Так, відповідно до п. 2 вказаного договору кредит надається на строк до 23 червня 2023 року. В додатковій угоді від 03 листопада 2010 року сторони встановили дату остаточного погашення кредиту 25 травня 2037 року.

Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що договір є неукладеним в зв'язку із відсутністю у тексті договору строку дії договору є безпідставним.

Що стосується строку позовної давності, то суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давніть - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( п. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненим особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново ( ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено момент вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (актами), які свідчать про порушення прав особи ( ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту, частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки , визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити комісію.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-11цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, ураховуючи , що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником щомісяця до 24 числа поточного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту ( місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Відповідач після 29.01.2009 року вчиняв дії, що свідчать про визнання ним боргу, а саме частково погашав заборгованість, укладав додаткові угоди.

Тому суд першої інстанції правильно не застосував строк позовної давності.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Докази, які надані позивачем є належними та допустимими.

Оригінали документів кредитної справи не можуть бути приєднані де справи, поскільки вони необхідні кредитору для проведення розрахунків заборгованості в подальшому.

Надані позивачем докази по справі судом першої інстанції оцінені правильно.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заява від імені заінтересованої особи подані особою, яка не має повноважень на ведення справи.

В матеріалах справи є копія довіреності на ім'я ОСОБА_8 відповідно до якої вона має право підписувати та подавати позовні вимоги.

Поскільки ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, то суддя не міг посвідчити копію.

Але протягом всього судового засідання інший представник підтримував позовну заяву, між сторонами дійсно виник спір, то підстав для залишення позовної заяви без розгляду не вбачається.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року - відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :