Рішення № 6870425, 24.11.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2009 Справа № 13/159-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бескид"

за участі:

3-ї особи на стороні відповідача приватного підприємця ОСОБА_1,

представників сторін:

позивача Шорстова О.Ю. (представника за дорученням),

відповідача Байда Р.А. (в.о. директора), Диневича О.М. (представника за дорученням),

3-ї особи не зявився,

про стягнення 487862,82 грн,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 487862,82 грн, з яких: 480815,26 грн вартості втраченого майна та 7047,56 грн нарахованих відсотків річних. Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на невиконанні відповідачем взятих на себе зобовязань за договором № 3/02-1 про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажу та його доставки, у звязку з чим він втрачений.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються, оскільки, на його думку, він є експедитором за договором, а не безпосереднім перевізником вантажу, у звязку з чим відповідно до статті 34 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів за втрату вантажу несе відповідальність інша особа перевізник приватний підприємець ОСОБА_1, який не забезпечив доставку вантажу на територію України.

Під час судового розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про його заміну належним відповідачем, а саме на ПП ОСОБА_1, проте воно судом відхилене, оскільки позовні вимоги позивача спрямовані саме до ТОВ „Бескид”.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 15 та 29 жовтня, 12 та 24 листопада поточного року. За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 3 лютого 2006 року між сторонами укладено договір № 3/02-2 про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, за умовами якого відповідач, як виконавець, зобовязався за винагороду власними силами або із залученням третіх осіб організувати виконання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, а позивач, в свою чергу, виступаючи в якості замовника, зобовязався прийняти та сплатити вартість наданих відповідачем послуг (пункту 1.2. договору). В договорі сторонами також погоджено, що вони діють від власного імені, або за дорученням організацій, з якими вони мають прямі договори (пункт 2.1.). Серед зобовязань, взятих на себе договором відповідач зобовязався доставити вантаж у вказаний пункт призначення т а передати його уповноваженій особі цілості та схоронності відповідно до накладної та іншими документами (пункт 4.2.7.).

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до вказаного договору № 1 від 15.12.2006 р, № 2 від 18.12.2007 р., № 3 від 25.12.2008 р., № 4 від 25.05.2009 р., за змістом яких строк дії договору продовжувався на кожний наступний рік, в тому числі до 31.12.2009 р.

На виконання умов договору 7 квітня 2009 року позивачем оформлено відповідачу транспортне замовлення № 85 про виконання перевезення вантажу металопрофіль в кількості 20 т автотранспортом за маршрутом: Італія Україна; починаючи з 8 квітня 2009 року.

У визначений час, тобто 08.04.2009 р. згідно до інвойсів №№ 22, 23, 24, 25 від 08.04.2009 р. вантаж, вартістю 40621,57 євро був завантажений на автомобіль, належний приватному підприємцю ОСОБА_1, який залучений до перевезення відповідачем за договором № 02/06-1 від 02.06.2008 р., укладеним між ними.

Водночас, не дивлячись на умови договору вантаж до цього часу до позивача не прибув та його місцезнаходження відповідачу не відоме, звязку з чим позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № 701-1197 від 10.06.2009 р. про поставку вантажу, але вона листом за вих. № 10/06-1 від 10.06.2009 р. залишена без виконання.

Аналіз вказаних правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що вони за своєю юридичною природою є відносинами з перевезення вантажів.

Зокрема, відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, повязані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 того ж Кодексу надано визначення договору перевезення вантажу. Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобовязань.

Враховуючи, що відповідач вказує на той факт, що між ним та позивачем укладено договір транспортного експедирування, а не перевезення, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 316 Названого Кодексу за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобовязань, повязаних із перевезенням.

Приймаючи до уваги, що укладений між сторонами договір, містить в собі зобовязання щодо власного (відповідачем) перевезення вантажу, то заперечення відповідача відносно правової природи вказаного вище договору до уваги судом не приймаються.

Приписами статті 313 Кодексу передбачено, що перевізник зобовязаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

Поряд з цим, за статтею 314 Кодексу встановлена відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, а саме перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, відповідно до Закону України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві. А згідно до листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами”, ця Конвенція набирала чинності для України 17 травня 2007 року. Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення за допомогою автомобіля, у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що при її застосуванні транспортер (перевізник) відповідає як за свої власні дії та упущення, так і за дії та упущення своїх агентів, а також і всіх інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення. Поряд з цим, за статтею 17 Конвенції транспортер несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачі, а також за прострочення доставки. При цьому транспортер не вправі посилатися з метою зняття із себе відповідальності ні на дефекти автомобіля, ні на вину особи, у якої був найнятий автомобіль, або агентів цієї особи.

Статтею 20 Конвенції визначені правові приписи у разі втрати вантажу. Зокрема, за частиною 1 цієї статті управнена за договором сторона може, без обовязкового надання інших доказів, вважати вантаж втраченим, якщо він не був доставлений протягом тридцяти днів після встановленого граничного терміну, або коли такого встановлено не було, протягом шістдесяти днів з дня прийняття вантажу транспортером.

В даному випадку цей строк відповідачем прострочено, а тому слідує висновок про втрату переданого йому для перевезення вантажу.

У відповідності до частини 1 статті 23 Конвенції сума відшкодування у разі втрати вантажу визначається на підставі його вартості в місці і під час прийняття до перевезення, тобто вартості, яка вказана вище 40621,57 євро. Станом на час звернення позивача з позовом курс євро до національної валюти складав за офіційним курсом Національного банку України 1183,6452 грн за 100 євро, у звязку з чим вартість втраченого вантажу в національній валюті складає 480815,26 грн з розрахунку: 40621,57 євро х 11,836452 = 480815,26 грн.

За статтею 34 Конвенції якщо перевезення, умови якого визначалися одним договором виконується декількома дорожними транспортерами, то кожний з них несе відповідальність за все перевезення, причому другий транспортер та кожний наступний за ним стають учасниками перевезення на умовах, вказаних в накладній.

Враховуючи ці положення суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача, спрямованих до відповідача, як першого перевізника, у звязку з чим заперечення відповідача в цій частині до уваги не приймаються.

Водночас, частиною 1 статті 27 Конвенції передбачена також відповідальність у вигляді сплати процентів у випадку втрати вантажу, а саме управнена сторона може вимагати сплати процентів на суму, яка підлягає відшкодуванню, котрі обраховуються з розрахунку пяти відсотків річних з дня звернення до транспортера в письмовій формі з вимогою або з дня подання позову. Позивачем на підставі цієї статті нараховано 7047,56 грн процентів, виходячи із вартості втраченого вантажу та 107 днів прострочення, а саме за період з 10.06.2009 р. (день направлення претензії) по 24.09.2009 р. (день звернення до суду з позовом). За таких обставин ці вимоги є обґрунтованими.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Бескид” (розташованого за адресою: м. Херсон, Кошовий спуск, 1; код 30570165; розрахунковий рахунок 26004130929 в АППБ „Райффайзен банк Аваль”, МФО 380805) на користь відкритого акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” (розташованого за адресою: м. Херсон, Карантинний острів, 1; розрахунковий рахунок 26008029801179 в ХФ ВАТ „Кредитпромбанк”, МФО 352651, код 14308500) 480815,26 грн вартості втраченого вантажу, 7047,56 грн процентів, 4878,63 грн витрат по сплаті державного мита, 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дата підпису рішення 27 листопада 2009 року

Суддя М.К. Закурін