Постанова № 6853396, 22.09.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

22.09.2009 р.                                                                                 Справа № 2а - 2869/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

До відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Кравченко О.Б.

Від відповідача: Глушко Д.В.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

16.06.09 р. відповідач по справі провів невиїзну документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ ”Агролекс-Миколаїв”, ТОВ ”Новий партнер”, ТОВ ”Металгруп-М” по звітним деклараціям з податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 р., січень, лютий 2009 р. та склав Акт перевірки (надалі - Акт перевірки) від 16.06.09 р. за № 614/40/14291113.

В Акті перевірки відповідач виклав свої висновки про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого було завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 8590239,99 грн., в тому числі за періоди:

- за квітень 2008 р. у розмірі 49735,67 грн.;

- за травень 2008 р. у розмірі 135994,29 грн.;

- за червень 2008 р. у розмірі 349364,26 грн.;

- за липень 2008 р. у розмірі 899318,9 грн.;

- за серпень 2008 р. у розмірі 3951779,63 грн.;

- за вересень 2008 р. у розмірі 619270,47 грн.;

- за жовтень 2008 р. у розмірі 1390718,72 грн.;

- за листопад 2008 р. у розмірі 638842,72 грн.;

- за грудень 2008 р. у розмірі 58293,44 грн.;

- за січень 2009 р. у розмірі 472045,38 грн.;

- за лютий 2009 р. у розмірі 24876,54 грн.

З матеріалів перевірки вбачається, що висновки відповідача базуються на тому, що підприємство позивача по справі протягом тривалого часу придбало через посередників зернові культури у осіб, які не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, не звітували про свою діяльність або подавали податкові накладні декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності, а також, що реальних взаємовідносин між собою у таких осіб не було.

Так, в Акті перевірки (сторінки 19 - 20) відповідач зазначає, що ненадходження ПДВ до бюджету є наслідком того, що постачальниками позивача, а саме ТОВ ”Агролекс-Миколаїв”, ТОВ ”Новий партнер”, ТОВ ”Металгруп-М” перераховані відповідні суми ПДВ іншим підприємствам - постачальникам, які і повинні були сплатити в подальшому податок до Державного бюджету України у відповідному податковому періоді. Але, за результатами проведених ОДПС перевірок постачальників зерна з метою виявлення платника, яким згідно Закону № 168/97-ВР понесено фактичні витрати по сплаті податку, встановлено, що зазначені підприємства таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку ”податкове зобов’язання” не відображали та відповідно податку до бюджету не сплачували, що свідчить про невідповідність вимогам цього Закону всіх податкових накладних, виданих вище вказаними підприємствами та безпідставність включення продавцями та позивачем відповідних сум до розрахунку бюджетного відшкодування в розмірі 8590239,99 грн.

За наслідками перевірки відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 0000184/0 яким зменшив суму бюджетного відшкодування на 8590239,99 грн., а в зв’язку з тим, що заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки підприємству були сплачені в сумі 8590239,99 грн. - визначив позивачу податкове зобов’язання по сплаті до бюджету ПДВ в сумі 8590239,99 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4295120 грн.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача є обгрунтованими, виходячи з наступного.

Так пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР встановлює, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 статті 1 визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Положення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР містять в собі вимоги щодо процедури заповнення податкової накладної, яку платник податків зобов’язаний надати покупцю.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу вищезазначених положень Закону № 168/97-ВР, на порушення яких платником податків посилається контролюючий орган - відповідач по справі в своєму Акті перевірки та податковому повідомленні - рішенні, вбачається, що законодавець чітко визначає зв’язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством - платником, яке має право на отримання відшкодування ПДВ з бюджету, та його першим контрагентом - постачальником.

Право на отримання ПДВ з бюджету не ставиться в залежність від взаєморозрахунків з контрагентами - постачальниками за другим, третім та іншими ланцюгами та фактично до виробника та відповідно і не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими органами. Закон № 168/97-ВР не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Згідно до норми підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В свою чергу підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд вважає, що суми податку на додану вартість по розрахункам з першими прямими постачальниками - контрагентами (при включенні постачальниками - контрагентами сум ПДВ по розрахункам з позивачем до податкових зобов’язань, за наявності відповідних підстав та з урахуванням вищезазначених вимог Закону № 168/97-ВР і інших положень чинного законодавства України) правомірно були включені останнім до податкового кредиту та бюджетного відшкодування ПДВ у відповідних звітних періодах.

З матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається, що відповідач по кожному періоду, в якому здійснювались розрахунки між позивачем та його першими прямими постачальниками - контрагентами і у позивача виникало право на податковий кредит; по кожному періоду, в якому у останнього виникало право на бюджетне відшкодування, проводились позапланові виїзні перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок. При проведенні таких вищезазначених перевірок досліджувались всі первинні документи по взаєморозрахункам позивача з першими постачальниками - контрагентами, у тому числі з ТОВ ”Агролекс-Миколаїв”, ТОВ ”Новий партнер”, ТОВ ”Металгруп-М”: податкові накладні, накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки, договори, платіжні доручення на перерахування грошових коштів, що підтверджується матеріалами справи і досліджувалось у судових засіданнях. Відповідачем з цього приводу порушень встановлено не було.

Крім того, угоди укладені позивачем з першими постачальниками - контрагентами, свідоцтва про державну реєстрацію та первинні документі визнані недійсними в судовому порядку не були, на момент проведення розрахунків постачальників ліквідовано не було, свідоцтва платника ПДВ скасовані не були та не було прийнято судових рішень щодо скасування державної реєстрації або припинення прямих постачальників - контрагентів. Факти виконання угод укладених позивачем та прямими постачальниками відповідачем до теперішнього часу не оскаржені.

Статтями 9, 10 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.91р. № 1251-XII (із змінами і доповненнями) не передбачений обов’язок та не надано права вимагати від інших платників податків будь-які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше). Закон № 168/97-ВР не передбачає обов’язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб’єктів господарської діяльності по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання, з якими у позивача відсутні цивільно-правові відносини.

Суд вважає, що порушення суб’єктами підприємницької діяльності - контрагентами ТОВ ”Агролекс –Миколаїв”, ТОВ ”Новий партнер”, ТОВ ”Металгруп-М” порядку здійснення господарської діяльності не повинні впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно із статтею 61 Конституції України має індивідуальний характер, а тому, не може нести відповідальності ні за несплату податків продавцем та його постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.03 р. № 755-IV (із змінами і доповненнями), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункті 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР зазначено, що платником податку є особа, яка згідно із цим законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем або його контрагентами-постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Пунктом 11 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. З цього приводу спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) є Закон України ”Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III (із змінами і доповненнями). Вказаний Закон, відповідно із статтями 3, 4, 7, 10, 16, 17, надає право контролюючим органам визначати суми податкового зобов’язання, нараховувати пені та застосовувати штрафні (фінансові) санкцій, надають застосовувати право податкової застави на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі, надають право звернення стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку.

Судом встановлено, що відповідачем по справі, іншими органами державної податкової служби по вищевказаним СПД до теперішнього часу не були застосовані будь-які заходи щодо забезпечення можливості стягнення до Державного бюджету України сум бюджетної заборгованості з ПДВ, які з вини цих СПД до бюджету не сплачені.

З викладеного випливає, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення відповідач керувався лише припущеннями. Це підтверджується тим, що під вирішення спору представник відповідача не надав суду жодного доказу у підтвердженні своїх заперечень, наприклад, в Акті перевірки посадові особи відповідача зазначали, що окремими суб’єктами підприємницької діяльності, що беруть участь у ланцюгах поставок, бюджетних коштів в розмірі сум сплаченого у складі ціни товару ПДВ, невключення зазначених сум до податкових зобов’язань з ПДВ, мають наявність у них ознак фіктивності або наміру щодо ухилення від сплати податків.

Суд зазначає, що встановлення таких фактів можливе лише у процесуальний спосіб прямо передбачений законом, зокрема, при розслідуванні злочинів, передбачених статтями 191, 205, 212 Кримінального кодексу України. Ці обставини мають бути документально підтверджені належними і допустимими доказами. Втім, в Акті перевірки не йдеться ані про постанови про порушення кримінальних справ за ознаками вказаних статей, ані про вироки суду з таких справ, які набрали законної сили. Тому такі посилання представника відповідача є безпідставними та не доведеними. А відповідно із статтею 3 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

В прийнятому податковому повідомленні-рішенні від 16.06.09 р. № 00001840/0 як на підставу, згідно якої було проведено розрахунок, відповідач посилається на підпункт ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III (із змінами і доповненнями) (надалі - Закон № 2181-III) фактично зменшуючи суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Але згідно підпункту ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях. А відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов’язання це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону № 2181-III визначено, що податкове повідомлення це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим законом. А згідно із пунктом 6.1 статті 6 цього ж Закону у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення.

В той же час, згідно пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Таким чином, посилання відповідача в податковому повідомленні-рішенні на положення підпункту ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III як на підставу зменшення суми ПДВ, що належить поверненню (відшкодуванню) з бюджету, та зменшення бюджетного відшкодування саме шляхом направлення податкового повідомлення є таким, що протирічить вимогам чинного законодавства України. Крім того, сама норма підпункту ”б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону не визначає порядок та не надає права контролюючому органу на проведення розрахунку або перерахунку суми заявленого бюджетного відшкодування по ПДВ.

Згідно приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України ”Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III (із змінами і доповненнями) штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги діючого законодавства, в тому числі і податкового, суд вважає, що Акт перевірки не містить належних доказів, які б могли стати підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та застосування до позивача зазначених санкцій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

07.10.2009 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(описова та резолютивна частина)

”22”вересня 2009 р. Справа № 2а-2869/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

До відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Кравченко О.Б.

Від відповідача: Глушко Д.В.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі –позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.06.09 р. № 00001840/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                           О. Ф. Середа