Рішення № 68533284, 21.08.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2324/14-ц

Провадження № 2/638/1676/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Шишкіна О.В.,

Секретаря Голуб О.Ю., Котяш Н.В., Перегудової В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Науменко Оксана Миколаївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального Котлярова Ольга Миколаївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус Олена Олексіївна, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійним, застосування реституції, скасування обтяження, звільнення об'єкту обтяження з-під арешту, відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить, з урахуванням кінцевих уточнень, наданих до суду її представником, визнати договір купівлі-продажу квартири від 10.04.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 недійсним; застосувати реституцію та визнати недійсним договір іпотеки №PCL CNL- 700/606/2007 від 03.07.2007 року укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2; обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги №8893 від 12.11.2010 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження; зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстраційним номером 5236071, тип обтяження - іпотека, на підставі договору про відступлення права вимоги №8893 від 12.11.2010 року; обтяження за реєстраційним номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03.07.2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О. на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та звільнити квартиру АДРЕСА_1 від обтяження; зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО Бінус О.О. внести відомості до реєстру про скасування обтяження за реєстровим номером 5235626, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, на підставі договору іпотеки за реєстраційним номером 1058 від 03.07.2007 року; арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 03.09.2013 року сасувати та звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження №2747836 (спеціальний розділ); зоов'язати Дзержинський відділ Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції внести відомості до реєстру про скасування арешту квартири АДРЕСА_1 за номером запису про обтяження №2747836 (спеціальний розділ); стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відшкодування моральних збитків у сумі 5000,00 грн.; стягнути судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 14.03.2007 року приватний нотаріус ХМНО Котлярова О.М. посвідчила довіреність, згідно якої позивач уповноважила свого сина ОСОБА_3 представляти її інтереси. ОСОБА_3, перебуваючи у складному матеріальному становищі і потребуючи великої грошової суми, домовився із невідомим позивачу ОСОБА_2 про отримання грошей за договором позики. Однак ОСОБА_2 передавати гроші лише під розписку відмовився і запропонував укласти договір купівлі-продажу квартири, що належала позивачу на праві власності для забезпечення повернення боргу ОСОБА_3. Вказаний договір вони уклали 10.04.2007 року. 11.04.2007 року ОСОБА_2 написав розписку, в якій вказує, що позичив ОСОБА_3 34 300,00 грн., і для забезпечення повернення цієї суми заключив з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, власником якої була позивач - АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що коли вона давала своєму синові довіреність, останній запевнив її, що це необхідна міра для рішення будь-яких нагальних питань без необхідності її безпосередньої присутності (враховуючи похилий вік та стан здоров'я), будь то отримання пенсійного забезпечення, оформлення субсидій, тощо. Про відчуження квартири позивач дізналась випадково лише у 2014 році, коли знайшла у паперах сина договір купівлі-продажу та розписку ОСОБА_2. При цьому зазначає, що з 1998 року по теперішній час вона досі зареєстрована та проживає у спірній квартирі, дбає про неї та щомісяця сплачує витрати за комунальні послуги. Крім того, у вказаній квартирі також зареєстрований та проживає син ОСОБА_3 з 2005 року. Позивач вважає, що правочин купівлі-продажу був вчинений внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є фіктивним і жодним чином не відповідав волі сторін правочину та волі власника спірної квартири щодо настання реальних наслідків, не бажала та не бажає досі вчиняти дії щодо продажу своєї квартири тому, що іншого житла немає, є досить літньою людиною, іншого доходу крім пенсії немає. Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу продаж квартири було здійснено за 32 825 грн., що в рази є меншим ніж рівень цін на ринку нерухомості і цей факт що раз підтверджує фіктивність правочину купівлі-продажу. У вересні 2015 року позивач дізналась, що 03.07.2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» спірну квартиру в забезпечення виконання зобов'язань по отриманому кредиту у розмірі 42 630,00 дол.США, строком до 03.07.2022 року. Позивач вважає, що ОСОБА_2 набув право власності незаконним, шахрайським шляхом, а тому договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним, як наслідок недійсності правочину купівлі-продажу. В обґрунтування заявлений вимог щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди позивач зазначає, що вона є літньою людиною, 85 років, зазнала сильного потрясіння в умовах ситуації, яка склалась, стан здоров'я суттєво погіршився, вона з урахуванням свого віку не може без шкоди своєму фізичному здоров'ю та психологічному стану переносити такі потрясіння. Крім того, вказує, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено наявність записів в актуальному стані щодо державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо квартири АДРЕСА_1. Зазначені обтяження перешкоджають та обмежують позивач як власника у реалізації прав на житло- реєстрації права власності.

Позивач в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові. Додаткова пояснила, що підставою недійсності правочину вважають вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого договір купівлі-продажу квартири має бути визнаний недійсним. В обґрунтування завдання позивачеві моральної шкоди посилалась на той факт, що з 2014 року позивач змушена відстоювати свої права у суді, витрачати на це певні кошти. Зазначає, що позивач є людиною похилого віку, ситуація, що склалась, завдає їй суттєвого удару, певного стресу.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечував, вважав його не обгрунтованим з підстав, зазначених у письмових запереченнях, в яких вказує, що ОСОБА_2 не мав жодних підстав вважати, що він створює для позивача якісь несприятливі наслідки. На момент вчинення спірного правочину, ОСОБА_2 взагалі не знав позивача. Все, щ бачив ОСОБА_2 це довіреність, в якій чітко написано, що ОСОБА_3 має право продати конкретну квартиру на умовах на власний розсуд та технічні характеристики квартири, де зазначено, що інвентаризаційна (балансова) вартість квартири станом на 2006 рік становить 19 966,00 грн.. У ОСОБА_2 були всі підстави вважати, що він укладає правомірну угоду, за ціною, вищою за вартість квартири, вказаною в реєстрі нерухомого майна. Зазначає, що позивачем не обґрунтовано розмір збитків, які їй було завдано, не надає жодних доказів існування таких збитків, не доведено існування зловмисної домовленості та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю та завданими збитками. Щодо розписки від 11.04.2007 року зазначає, що вона була складена ОСОБА_2 на наступний день після оформлення договору купівлі-продажу квартири. ОСОБА_2 погодився позичити ОСОБА_3 34 300,00 грн., оскільки після укладення договору купівлі-продажу, вважав його порядною людиною. ОСОБА_3 сказав, що може йому продати ще одну квартиру, в чому у ОСОБА_2 не було підстав сумніватися. Оскільки ОСОБА_2 не є юридично грамотним, то він повірив словам ОСОБА_3 про те, що розписки з текстом достатньо для оформлення таких відносин. Після того, як ОСОБА_3 борг не повернув, ОСОБА_2 звернувся за консультацією до юриста, який пояснив, що текст написаний ОСОБА_2 жодного юридичного значення немає та борг повернути не вдасться. Зазначає, що надана позивачем копія розписки не може бути доказом у даній справі, оскільки жодним чином не стосується оспорюваного правочину, оскільки правочин було вчинено 10.04.2007 року, а розписка датована 11.04.2007 року; сума, яку ОСОБА_2 передав за вказаною розпискою складає 34 300,00 грн., а оспорюваний правочин укладено на суму 32 825 грн.; у розписці немає жодної інформації яка б давала змогу ідентифікувати квартиру; різні сторони правочинів - договору позики та договору купівлі-продажу. Також представник відповідача вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування завданої моральної шкоди. В судовому засіданні додатково представник пояснила, що відповідач не заперечує факту проживання позивача та її сина у квартирі АДРЕСА_1. Так само як і сплату платежів за комунальні послуги. Вважає розписку такою, що не може бути доказом по справі, оскільки вона відсутня в оригіналі.

Відповідач ОСОБА_3, допитаний в судовому засіданні в якості свідка, повідомив, що у 2007 році він опинився у скрутному матеріальному становищі та мав борги. Брав у борг не лише у банку. Одного дня подзвонив ОСОБА_2, якого знав понод 10 років з самої позитивної сторони, працювали разом, товаришували, він одразу погодився допомогти з грошима, позичити 35 000 грн.. Зпочатку вони домовились, що ОСОБА_3 пише розписку, а ОСОБА_2 надає гроші, які повертає тоді, коли буде змога їх повернути. Однак через три дні ОСОБА_2 повідомив, що погодиться надати гроші під якусь гарантію. ОСОБА_3 повідомив, що в нього нічого немає, лише у мами є квартира, на що ОСОБА_2 погодився надати гроші під квартиру. ОСОБА_3 погодився, оскільки у нього не було іншого шляху (працювати не хотів, хотів багато легких грошей та одразу). Матері, їй було тоді приблизно 77 років, сказав, що необхідно оформити довіреність для оформлення субсидій, льгот на квартиру, щоб менше платити комунальні платежі. Мама надала свою згоду, він привів її до нотаріуса, який оформив довіреність. При цьому зазначив, що нотаріусу він повідомив про необхідність оформити довіреність для укладення договору купівлі-продажу квартири. Нотаріус скоріше за все матері роз'ясняв, що довіреність надається для оформлення договору купівлі-продажу квартири. У змові з нотаріусом не був. Після оформлення довіреності впродовж тижня ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_2 та уклали оспорюваний договір. Вказав, що він розумів, що укладався саме договір купівлі-продажу квартири, нотаріус не був обізнаний про фактичну мету правочину. Гроші у сумі 35 000 грн. ОСОБА_2 надав одразу після підписання договору у присутності нотаріуса. Потім ОСОБА_3 засумнівався щодо правильності свого вчинку, тоді ОСОБА_2 запропонував написати розписку про те, що вони оформили договір в якості гарантування повернення грошей, яку він і написав в подальшому. Також між ними була домовленість, що після повернення боргу, ОСОБА_2 здійснить відчуження квартири на ОСОБА_1. Також у своїх поясненнях зазначив, що не уклали договору іпотеки, оскільки форма договору не була важливою, не було часу розмірковувати, довірився ОСОБА_2, метою було отримання грошей. Після цих подій ОСОБА_3 з ОСОБА_2 ще неодноразово зустрічався, однак ніяких процентів за користування грошима не вимагав. ОСОБА_3 збирав гроші, а коли вже зібрав всю суму, подзвонив ОСОБА_2, щоб домовитися про зустріч, на що останній повідомив, що повернеться через пару місяців з Китаю та все вирішать. Матері про продаж її квартири нічого не розповідав. При цьому проживали та були зареєстровані вони разом з матір'ю за адресою відчуженої квартири. ОСОБА_2 за цією адресою ніколи не з'являвся. Гроші витратив на погашення боргів перед банком та приватними особами. У 2014 році він дізнався, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться в іпотеці. На початку 2014 року, коли його не було вдома, мати знайшла договір, з якого дізналась про укладення продаж її квартири. Наразі матері 87 років, хворіє на цукровий діабет та хворобу «Паркенсона», квартира АДРЕСА_1 є єдиним її майном. ОСОБА_3 нічого немає.

Представник відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судовому засіданні проти вимог позову заперечував, надала суду письмові заперечення, згідно яких просить відмовити в повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що довіреність видана позивачем стосується повноважень лише вчинення однієї дії - продажу конкретної квартири. Покази відповідача ОСОБА_3, надані в судовому засіданні, суперечать дійсності та були надані ним, оскільки він зацікавлений і далі проживати в спірній квартирі. Матеріалами справи підтверджується, що позивач була обізнана щодо обставин спірного правочину, оскільки він був вчинений на умовах, зазначених у довіреності на розсуд ОСОБА_3, в межах наданих йому повноважень. Факт проживання позивача в спірній квартирі та сплата комунальних платежів свідчить лише про бажання позивача далі жити в даній квартирі. Зазначає, що позивач, делегувавши ОСОБА_3 повноваження на продаж квартири, не могла не передбачити подальше відчуження даної квартири. Позивач не зверталась до правоохоронних органів з приводу незаконного продажу спірної квартири. Щодо наданої позивачем розписки від 11.04.2007 року зазначила, що оригінал вказаної розписки відсутній, а тому не може прийматись як доказ по справі. Крім того, вказує, що у вказаній розписці та у оспорюваному правочині не співпадає ні дата, ні сума, ні сторони, а квартиру ідентифікувати неможливо. Також вважає, що факт проживання позивача разом із сином у спірній квартирі не свідчить про фіктивність правочину.

Представник відповідача - Дзержинський відділ ДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення, згідно яких просив в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що в провадженні ДВ ДВС м.Харків знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №6704, вчиненого 04.09.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 428 932,72 грн. 03.10.2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, копії якої для відома та виконання направлено сторонам виконавчого провадження. 03.10.2013 року з метою забезпечення реального та фактичного виконання рішення суду винесено постанову про арешт майна боржника. 03.06.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Посилався на вимоги ст..50 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а отже правом знімати арешт, накладений на майно боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачеві, державний виконавець не наділений. Просив справу розглядати без участі представника ДВ ДВС м.Харків.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Науменко О.М. в судовому засіданні проти вимог позову заперечувала, покладалась на розсуд суду, надала суду письмові пояснення, згідно яких позовну заяву ОСОБА_1 не визнає повністю. В обґрунтування свого відношення до вимог позову зазначає, що довіреність, яка була видана ОСОБА_1 передбачала тільки вчинення однієї нотаріальної дії, а саме продаж належної їй квартири АДРЕСА_1. Саме в рамках цієї довіреності нею був посвідчений договір купівлі-продажу квартири 10.04.2007 року за реєстровим №410 з дотриманням вимог чинного законодавства. Сторони не висловлювали особливих умов договору. Обсяг документів, поданих для укладання договору, не визивав сумнівів в намірі сторін. Копія розписки щодо позики грошей написана 11.04.2007 року. Згідно ст..546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися договором, який є похідним від забезпечення зоов'язання, тобто має бути укладеним після отримання позики (виникнення основного зобов'язання). Посилання на розписку не є коректним у зв'язку з тим, що дії були вчинені на наступний день після укладання договору купівлі-продажу. Сторонам був наданий для ознайомлення проект договору. Після чого сторони дійшли згоди для укладення договору та підписали його у присутності нотаріуса. Також зазначила, що на виконання заочного рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 07.10.2014 року нею 30.01.2015 року ОСОБА_1 зі справ нотаріуса були видані документи, що підтверджують право власності. В судовому засіданні додатково пояснила, що для укладення договору купівлі-продажу та договору іпотеки потрібен однаковий пакет документів, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийшли з чітким бажанням укласти договір купівлі-продажу квартири. Розрахунки при нотаріусі не проходять. У договорі зазначено, що розрахунок проведено ще до підписання договору. Щодо довіреності від імені ОСОБА_1 зазначила, що підстав сумніватися у її дійсності у неї не було. Після укладення договору купівлі-продажу ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не звертались до неї з приводу укладання вказаного договору. Також повідомила, що згідно закону сума може бути будь-яка, щодо ціни продажу сторони домовлялись самі.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Котлярова О.М. в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялась, надала суду письмові пояснення, в яких повідомляла, що гр.ОСОБА_1 з'явилася до неї особисто у нотаріальну контору за адресою АДРЕСА_2 для вчинення нотаріальної дії, а саме оформити довіреність на продаж належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 строком на три роки. Нею згідно діючого законодавства була встановлена її особа та вік за паспортом НОМЕР_1 виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 20.12.1996 року та перевірена її дієздатність в результаті проведеної з нею розмови та їй було роз'яснено наслідки вчинення цієї нотаріальної дії, в наслідок діалогу нотаріус була переконана у здатності ОСОБА_1 усвідомлювати значення нотаріальної дії, правові наслідки посвідчення цієї довіреності, а також відповідність вчинюваної нотаріальної дії волевиявленню ОСОБА_1 щодо доручення ОСОБА_3 продати вищевказану квартиру. ОСОБА_1 було вголос зачитано повноваження, які вона надає представнику та були роз'яснені правові наслідки вчинення цієї нотаріальної дії. ОСОБА_1 було роз'яснено, що за цією довіреністю представник може продати вищевказану квартиру, отримати гроші за продане майно, що з моменту реалізації повноважень представником за даною довіреністю, її право власності на вищезазначене майно припиняється. Стверджує, ОСОБА_1 чітко розуміла, що підписує довіреність на продаж квартири, що було зрозуміло із змісту розмови між нотаріусом та клієнткою. З 2007 року ОСОБА_1 з проханням про скасування довіреності не зверталась. Повноваження припинились через скінчення строку дії. Справу просила розглядати без її участі.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялась, надала суду письмові пояснення, в яких повідомляла, що станом на час вчинення нотаріусом оскаржуваних нотаріальних реєстраційних дій були всі необхідні підстави, за умови наявності яких такі дії можуть та мають бути вчинені. Зазначила, що станом на внесення відомостей до реєстру вона діяла в рамках Закону та наданих їй повноважень. Просила розглядати справу на розсуд суду у її відсутність та прийняти обґрунтоване законне рішення

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Бінус О.О. в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Свідок ОСОБА_8, допитаний в судовому засіданні в якості свідка, повідомив, що він є сусідом ОСОБА_1 та ОСОБА_3, проживає у квартирі АДРЕСА_1, поверхом вище він них, приблизно 15 років. Цей час ОСОБА_1 проживають у квартирі АДРЕСА_1. Хто власник квартири невідомо. Вказав, що ОСОБА_1 старенька, їй років 85, потребує стороннього догляду. Щодо обставин позову нічого невідомо.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази кожний окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 13.07.1993 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду згідно з розпорядженням №9541, реєстровий №1-93-16346, Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 31.08.1999 року Шостою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим №5-3248 належала квартира АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, даними договору купівлі-продажу від 10.04.2007 року, посвідченог приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2017209, технічним паспортом на квартиру.

14 березня 2007 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Котлярова О.М. посвідчила довіреність за реєстровим № КПД-1190, згідно з якою позивач ОСОБА_1 уповноважила відповідача ОСОБА_3 продати належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за суму та на умовах на його розсуд. Для чого надала право бути її представником в БТІ, подавати від її імені заяви, в тому числі заяву про належність майна на праві особистої приватної власності, отримати витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, документи, всюди за неї розписуватись, підписати попередній договір, підписати договір купівлі-продажу, отримати належні від продажу майна гроші та виконати всі інші дії, надані цією довіреністю. Текс довіреності зачитано вголос, правові наслідки роз'яснено. Згідно тексту вказаної довіреності особу ОСОБА_1 встановлено, дієздатність перевірено.

Діючи на підставі вказаної вище довіреності, відповідач ОСОБА_3 10 квітня 2007 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М., зареєстрований в реєстрі за № 2017209.

Згідно умов укладеного договору продаж майна є дійсним наміром сторін та вчинено 32 825 гривень, які представник продавця отримав для свого довірителя ОСОБА_1 від покупця, повністю, ще до підписання цього договору. Своїми підписами під договором представник продавця та покупець засвідчили факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

До суду стороною позивача надано копію розписки від 11.04.2007 року, наданої ОСОБА_2, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 34 300 грн. та для забезпечення повернення вказаної суми вони уклали договір купівлі-продажу квартири.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 23.04.2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14329908 від 23.04.2007 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №26790328 від 15 вересня 2015 року, квартира АДРЕСА_1 є об'єктом обтяження на підставі договору іпотеки від 03 липня 2007 року, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк» та ОСОБА_2. В подальшому на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року іпотекодержателем стало ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Також судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після укладення договору купівлі-продажу зазначеної вище квартири та до теперішнього часу зареєстровані та фактично проживають за адресою АДРЕСА_1 та сплачують платежі за комунальні послуги.

У відповідності до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як підставу звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2007 року, позивач та його представник зазначають, що оспорюваний договір було вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

За змістом ч. ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Підставою для визнання такого правочину недійсним, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою не самостійно, а через представника. Останній, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Як роз'яснено у п.22 Постанови, для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо припускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України)

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних та допустимих доказів наявність обставин, які вказують на зловмисну домовленість представника однієї сторони правочину з іншою.

У відповідності до ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження не лише надає представникові можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи к вид і міра можливої поведінки. У свою чергу. Особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах. Представник зобов'язаний діяти в межах наданого йому повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків - передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє. Особливістю правовідносин представництва є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочин (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють.

При цьому у відносинах добровільного представництва, що ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, представлюваною стороною може бути лише дієздатна фізична особа, яка в змозі вільно сформулювати свою волю і адекватно виразити її ззовні.

У відповідності до ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч.1,3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність.

У відповідності до вимог ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності до ст.ст.58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки ОСОБА_1 своєю довіреністю від 14.03.2007 року уповноважила ОСОБА_3 вчиняти правочин щодо продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, тому на підставі наданої довіреності 10.04.2007 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири.

Представником позивача в судовому засіданні не надано об'єктивних і переконливих доказів про укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому позовні вимоги не є доведеними і не підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що факт проживання та реєстрації позивача та відповідача ОСОБА_3 у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та сплата ними вартості комунальних послуг узгоджуються з вимогами цивільного та житлового законодавства, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.ст.317 та 383 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а також на зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, інших осіб.

У відповідності до ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Отже, проживання та реєстрація позивача та відповідача у квартирі АДРЕСА_1 є правом власника квартири - ОСОБА_2, а сплата вартості комунальних послуг за проживання у вказаній квартирі - обов'язком наймачів квартири.

Щодо копії розписки від 11.04.2007 року, суд не бере її до уваги в якості доказу, оскільки вона не надана суду в оригіналі стороною позивача, на яку вона посилалась в обґрунтування вимог позову, а тому суд позбавлений можливості оцінити належність, допустимість, достовірність вказаного доказу окремо, та у сукупності з іншими доказами.

Суд ставиться критично до показів відповідача ОСОБА_3, допитаного в судовому засіданні в якості свідка, оскільки він є зацікавленою особою, в нього спільні інтереси з позивачем щодо вирішення даного спору. Крім того, його покази носять суперечливий характер, не підтверджуються іншими доказами, зібраними у справі.

Натомість пояснення представників відповідачів та третьої особи послідовні, узгоджені між собою та іншими доказами у справі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги не доведеність позивачем укладення договору купівлі продажу квартири внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, позовні вимоги в іншій частині також не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 15, 57-61, 84, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: суддя О.В.Шишкін