Постанова № 68505115, 29.08.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Хараджа Н.В.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року справа №263/15366/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Васильєвої І.А., Ястребової Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року в адміністративній справі №263/15366/16-а за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій противоправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.59-64) просила:

визнати неправомірними дії відповідача зі зняття з обліку, припинення виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та з відмови у призначенні такої грошової допомоги на наступний шестимісячний строк на підставі володіння нерухомим майном у місті Маріуполь Донецької області;

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24 жовтня 2016 року про зняття позивача з обліку та стягнення надміру сплачених коштів;

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17 листопада 2016 року про відмову у призначенні позивачу адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року на наступний шестимісячний строк,

зобов'язати відповідача поновити позивача з дитиною на обліку з 19 листопада 2015 року;

зобов'язати відповідача призначити позивачу адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року;

зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 01 жовтня 2016 року включно по дату прийняття судового рішення;

зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яка виплачується за період з 01 жовтня 2016 року включно по дату прийняття судом рішення по справі із затримкою більш ніж на 1 календарний місяць, відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати»;

-стягнути на користь позивача кошти на відшкодування моральної шкодиу сумі 6000 грн.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії УСЗН Центрального району Маріупольської міської ради зі зняття з обліку, припинення виплати ОСОБА_3 та її дитині адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та з відмови у призначенні позивачу та її дочці такої грошової допомоги на наступний шестимісячний строк.

Визнано протиправними та скасовано рішення УСЗН Центрального району Маріупольської міської ради від 24 жовтня 2016 року про зняття ОСОБА_3 з обліку та стягнення надміру сплачених коштів, від 17 листопада 2016 року про відмову у призначенні (про призначення) позивачу адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року на наступний шестимісячний строк.

Зобов'язано УСЗН Центрального району Маріупольської міської ради поновити ОСОБА_3 разом з дитиною на обліку з 19 листопада 2016 року.

Зобов'язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_3 адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року на наступний шестимісячний строк.

Зобов'язано УСЗН Центрального району Маріупольської міської ради у місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила змінити постанову в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині задовольнити її позов.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на наявність негативних наслідків для позивача внаслідок протиправних дій та рішень відповідача та безпідставно відмовив в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

Також судом не враховано, що адресна допомога є доходом, який неотриманий позивачем з вини відповідача, тому наявні підстави для зобовязання відповідача сплатити компенсацію втрати частини доходу позивачу з огляду на положення ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків її виплати».

В частині задоволення позову судове рішення не оскаржується.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, встановила наступне.

Згідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Відповідно до довідки №1411029490 від 17.11.2015 року ОСОБА_3 разом з неповнолітньою дочкою із зареєстрованого місця мешкання: АДРЕСА_1, взято на облік як внутрішньо переміщених осіб, за місцем проживання: АДРЕСА_2.

Тобто позивач отримала статус особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

19.11.2015 року ОСОБА_3 звернулась до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради із заявою про виплату щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщена з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, яка відповідно була їй призначена з 19.11.2015 року по 01.10.2016 року в щомісячному розмірі 1326,00 грн., та загальний розмір якої за вказаний період становить 13790,40 грн.

Рішенням Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради від 24.10.2016 року позивач знята з обліку з 19.11.2015 року, у зв'язку з володінням нерухомим майном, за адресою: АДРЕСА_2 з 29.06.2006 року, та прийнято рішення про стягнення надмірно сплачених коштів за період з 19.11.2015р. по 30.09.2016р.

Крім того, рішенням Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради від 17.11.2016 року, винесеного на підставі заяви ОСОБА_3 від 17.11.2016 року, щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщена з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання позивачу не призначено, у зв'язку з володінням нерухомим майном у м. Маріуполь.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб» (далі закон №1706) , внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону № 1706, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що статус внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, (далі - грошова допомога) визначений Порядком № 505 (пункт 1).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 505 (в редакції на час звернення з заявою), грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Згідно до пункту 3 Порядку № 505, грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім'ї); для інвалідів - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї). Загальна сума допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 2400 гривень. Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією компетентного органу. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на блік осіб, які переміщуються, строк дії яких продовжено на наступний період.

Пункт 8 Порядку № 505 передбачає, що уповноважені органи протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім'ї заяви та документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні, про що надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім'ї.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавством передбачено право позивача, як внутрішньо переміщеної особи яка стоїть на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення отримати грошову допомогу з дня звернення з заявою за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно.

Відповідно до п.6 Порядку № 505, грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення; будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відповідно до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, який затверджено розпорядженням КМУ від 02.12.2015 року № 1275-р, місто Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Належне позивачу житло знаходиться у м. Маріуполь, тобто в районі проведення антитерористичної операції, що не є підставою для відмови у призначенні адресної допомоги.

Щодо позовних вимог про компенсацію позивачу втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам судова колегія зазначає наступне.

Суд першої інстанції визнав неправомірними дії УСЗН Центрального району Маріупольської міської ради зі зняття з обліку, припинення виплати ОСОБА_3 та її дитині адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та з відмови у призначенні позивачу та її дочці такої грошової допомоги на наступний шестимісячний строк,тому визнав протиправними та скасував рішення відповідача від 24 жовтня 2016 року про зняття ОСОБА_3 з обліку та стягнення надміру сплачених коштів, від 17 листопада 2016 року про відмову у призначенні (про призначення) позивачу адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року на наступний шестимісячний строк, зобов'язавши УСЗН поновити ОСОБА_3 разом з дитиною на обліку з 19 листопада 2016 року, призначити та виплатити позивачу адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 17 листопада 2016 року на наступний шестимісячний строк.

Таким чином, припинення відповідачем виплати позивачу та її родині щомісячної адресної допомоги, як особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг є необгрунтованим та незаконим.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон №2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Положення Закону №2050 кореспондуються із положеннями постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року про проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та не ставлять право на компенсацію втрати частини доходу у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050 і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050 та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 року (справа №2а-1102/09/2670), від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Оскільки несвоєчасне нарахування позивачу цих сум відбулося в зв'язку з неправомірною відмовою управління, що встановлено під час розгляду цієї справи, тобто з вини органу, що призначає та виплачує адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, зазначена адресна допомога не має разового характеру, затримка виплати відбулася на один і більше календарних місяців виплати доходів, тому підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яка виплачується за період з 01 жовтня 2016 року по 16 травня 2017 року відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 та Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».

Суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене, тому прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу втрати частини доходу.

Що стосується позовних вимог про стягнення на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради судова колегія зазначає наступне.

На підставі ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Як визначено в постанові пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4, згідно якої, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

З огляду на надані позивачем на підтвердження завданої відповідачем незаконними діями та рішеннями моральної шкоди документи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений документ не підтверджує безумовно причинний зв'язок між прийняттям відповідачем незаконних рішень та завданням позивачу цими рішеннями погіршення здоров»я.

Таким чином, позивачем не надано доказів завдання неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

На підставі викладеного судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги та в цій частині скасування постанови та прийняття нової про задоволення цієї частини позовних вимог.

В іншій частині судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст.94 КАС України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 606 грн 32 коп (а.с. 141)

Керуючись статтями 24, 94, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року в адміністративній справі №263/15366/16-а - задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про зобов'язання Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яка виплачується за період з 01 жовтня 2016 року по 16 травня 2017 року відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 та Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».

В цій частині позов задовольнити.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу - адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яка виплачується за період з 01 жовтня 2016 року по 16 травня 2017 року відповідно до вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 та Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».

В іншій частині постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року в адміністративній справі №263/15366/16-а - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( паспорт НОМЕР_1; ІПН НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради ( код ЄДРПОУ 26010964; адреса пр-т Металургів, 35, м. Маріуполь, Донецька область, 87500)

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Суддя-доповідач І.Д. Компанієць

Судді І.А. Васильєва

Л.В. Ястребова