Постанова № 6848886, 09.01.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.01.09 Справа №2а-2368/08/10

15:11 м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі - Дєрюшковій І.А. ,

за участю представника відповідача - Андросенко А.В., довіреність №2104 від 01.09.08, посвідчення УК № 121247;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до військової частини А 2320

про визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 01 вересня 2008 року звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до відповідача про визнання дій командування військової частини А 2320 протиправними та стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за продовольче забезпечення у розмірі 42325 гривень 96 копійок. Позов мотивований тим, що позивач проходив службу у військові частині А 2320, де знаходився на продовольчому забезпеченні. Наказом командира військової часини А 2320 № 188 від 14 вересня 2007 року був виключений зі списків частини у зв'язку із звільненням у запас за станом здоров'я. При звільненні позивач, вважає, що у порушення вимогдо ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України", Постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 року "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань", Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 року "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту", йому не виплачена грошова компенсація за продовольчий пайок за час проходження ним служби з 11 березня 2000 року по 14 вересня 2007 року у загальному розмірі 42325 гривень 96 копійок, яку позивач просить стягнути з відповідача. Позивач вважає, що порушено гарантоване державою його, як військовослужбовця, право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення, тому дій командування військової частини А 2320 є протиправними.

Позивач у судове засідання не зявився, про дату, час і місце судового розгляду справи сповіщений належним чином, надав до суду заяву, про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача військової частини А 2320 у судовому засіданні позов не визнав, надав письмові заперечення на позов, та пояснив, що військова частина є самостійною юридичною особою, але у даний час військовослужбовці не забезпечуються продовольчим пайком, та гроші на видачу такої компенсації особам звільненим у запас взагалі чинним законодавством не передбачені, тому правових підстав для задоволення вимог позивача не вбачають.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подання, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до статей 11, 69, 71 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог КАС України, на підставі доказів, що надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вимог статей 2, 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, які стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, при проходженні військової служби позивач знаходився на публічній службі, і військова частина у цих відносинах під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктом владних повноважень та повинна діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_2 проходив військову службу у військової частині А 2320 і наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 155 від 10 вересня 2007 року був звільнений у запас з військової служби та наказом Командира військової частини А 2320 № 188 від 14 вересня 2007 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с.8).

При проходженні військової служби ОСОБА_2 знаходився на продовольчому забезпечені у військової частині А 2320, що не заперечується представником відповідача, і на підставі частини 4 статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 20.12.91р. №2011, Постанови Кабінету Міністрів України "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" № 426 від 29.03.2002 р., має право на забезпечення продовольчим пайком по нормі № 1 та отримання компенсації замість нього.

Згідно розрахунку наданого позивачем, який не оспорюється представником відповідача, за період з 10 березня 2000 року по 29 березня 2002 року грошова компенсація складає 5117 гривень 62 копійки, за період з 30 березня 2002 року по 14 вересня 2007 року складає 37208 гривень 34 копійки, тому загальна сума компенсації невиданого продовольчого пайка складає 42325 гривні 96 копійок. (а.с.10 - 12).

Факт перебування на продовольчому забезпеченні та представлений позивачем розрахунок грошової компенсації відповідачем не спростовується.

Позивач звертався на адресу командування військової частини А 2320 з приводу надання довідки про вартість продовольчого пайка, але листом № 1878 від 02 серпня 2008 року йому було відмовлено у проведені такого розрахунку (а.с. 9).

У частині 4 статті 17 Конституції України закріплено зобовязання держави у забезпеченні соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Як визначено у статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" - держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей. При цьому соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.

Статтями 2,9 Закону України "Про соціальний і правової захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що "… ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України", "держава гарантує матеріальне та інше забезпечення військовослужбовцям у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військової службі".

Постановою Кабінету Міністрів України "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" № 426 від 29.03.2002 р. визначені норми харчування для певних категорій військовослужбовців. Однак до прийняття вказаної постанови порядок продовольчого забезпечення військовослужбовців був врегульований постановою Кабінету Міністрів України "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань" від 12.03.96 № 316, норма №7, якою передбачено забезпечення офіцерів продовольчими пайками або за їх бажанням, нараховувалася та виплачувалася грошова компенсація замість продовольчого пайка.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них призупинено.

Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військових службовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання компенсації продовольчого забезпечення, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.

При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ст.9 Закону №2011, зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість продовольчого пайка, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби. Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 був звільнений у запас з військової служби і на нього не можуть бути розповсюджені положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" у частині призупинення одержання військовослужбовцями грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення, ним обґрунтовано визначений розмір компенсації з розрахунку продовольчого забезпечення передбаченого нормою №1 загальновійськова, у звязку з не визначенням Постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.02 р. норми до якої його можливо віднести, яка є нижчою за своїм змістом серед існуючих норм.

Таким чином, не проведення військовою частиною А 2320 розрахунків вартості продовольчого забезпечення, а також невиплата ОСОБА_2 грошової компенсації за продовольче забезпечення при звільненні не може вважатися такими, що здійсненні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Відповідач у цьому питанні проявив бездіяльність, чим порушив права позивача передбачені діючим законодавством, як особи звільненої з лав Збройних Сил України.

Крім того, з урахуванням положень статті 22 Конституції України, яка проголошує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені конституцією, не є вичерпними, а також, що при прийнятті нових законів або внесені у чинні законі не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав. Так, Конституційним Судом України неодноразово розглядалися питання щодо конституційності положень законів України, які обмежують права і інтереси військовослужбовців. Правова позиція щодо обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту, зумовлений особливістю професійних обовязків, повязаних з ризиком для життя та здоровя, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі право заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй родині рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер. Зазначена думка підкреслена Конституційним Судом України у рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо прав на пільги; від 20 березня 2002 року №5-рп/02 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року №7-рп/07 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів.

Таким чином норми про матеріальне забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання їм пільг, компенсацій та гарантій не можуть ставитися у залежність від грошових доходів та відповідного бюджетного фінансування.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, оцінюючи наведені сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності військової частини А 2320 Збройних Сил України щодо не проведення розрахунку вартості продовольчого забезпечення за період з 10 березня 2000 року по 29 березня 2002 року та за період з 30 березня 2002 року по 14 вересня 2007 року, та невиплати йому грошової компенсації за продовольче забезпечення за вказані періоди при звільненні у запас, і вважає за можливе визнати за ОСОБА_2 право на отримання грошової компенсації вартості продовольчого забезпечення за вказані періоди.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, судом вимоги позивача задовольняються у повному обсязі, суд вважає можливим стягнути на його користь з Державного бюджету України 17,00 грн. судового збору.

З урахуванням складності справи судом 09 січня 2009 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, у повному обсязі постанову складено 19 січня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94,160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини А 2320 щодо не проведення розрахунків та не виплати компенсації вартості продовольчого забезпечення пайків за період з 10 березня 2000 року по 29 березня 2002 року та за період з 30 березня 2002 року по 14 вересня 2007 року при звільненні ОСОБА_2 в запас.

Стягнути з військової частини А 2320 (97578, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, код ЄДРПОУ 24980339) на користь ОСОБА_2 (95053, АДРЕСА_1) компенсацію за продовольче забезпечення в розмірі 42325 гривень 96 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 17 гривень 00 копійок судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Окружний адміністративний суд АР Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим Кудряшова А.М.