Постанова № 6844224, 23.11.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2009 р. Справа № 62/30-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача: Молочко Н.Г., № 1275 від 04.03.09 р.

відповідача: не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скарги позивача (вх. № 2998 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.08.09 року у справі № 62/30-09

за позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

про стягнення 4972,25 грн.,

встановила:

У червні 2009р. позивач, комунальне підприємство “Харківський міський інформаційний центр” звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, 4972,25 грн.: заборгованість за щомісячне користування місцем за договором - 170,35 грн., пеня за неповну сплату платежів за договором 41,82 грн., пеня за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 25.07.2008р. по 09.09.2008р. 342,76 грн., пеня за прострочення повернення місця за договором за період з 17.09.2008р. по 24.06.2009р. 4417,32 грн. Позивач також просив зобовязати відповідача повернути місце на вул. Сумській, 47 м. Харкова на підставі акту приймання-передачі та стягнути з відповідача 102,00 грн. та 85,00 грн. сплаченого державного мита і 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного з КП "Міський інформаційний центр" договору № 6980 від 09.06.08р. про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.08.2009р. у справі № 62/30-09 (суддя Суярко Т.Д.) позов задоволено частково: зобовязано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі повернути комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" місце за адресою АДРЕСА_1 яке є комунальною власністю, для розміщення спеціальних конструкцій; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 170,35 грн. заборгованості за користування місцем, 41,82 грн. пені за неповну сплату платежів, 342,76 грн. пені за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу, 2876,76грн. пені за прострочення повернення місця; 129,06 грн. витрат по сплаті державного мита та 215,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить це рішення скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення повернення місця в сумі 1540,56 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення повернення місця в сумі 1540,56 грн. Просить також стягнути з відповідача на користь позивача 51,00 грн. сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі, просить її задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, що міститься в свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

09.06.2008 року між Комунальним підприємством "Міський Інформаційний центр" (позивачем у справі) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем у справі) було укладено договір № 6980 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідно до Договору та Акту прийому-передачі від 09.09.2008 року позивач надав в експлуатацію відповідачу місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції кронштейн на фасаді (0,80х1,30х2) за адресою: АДРЕСА_1 строком з 09.06.2008 р. по 31.12.2008 р. (п 1.4 Договору).

На підставі Довідки відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 09.06.2009р. фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції: кронштейн на фасаді (0,80х1,30х2) за адресою: АДРЕСА_1 на три місяці до отримання дозволу на її розміщення.

Відповідно до п.п. 3.4.6., 4.1, 4.5. Договору та додатку № 1 до Договору №6980 від 09.06.08р. відповідач зобов'язався кожний місяць здійснювати оплату за користування наданими йому місцями авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, у розмірі 224,64 грн., у тому числі ПДВ 20%.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що з дня укладання Договору і до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за Договором (в період дії пріоритету на місце), "Користувач" (відповідач у справі) щомісячно вносить плату за користування місцем за Договором у розмірі 25% від суми, передбаченої п. 4.1. Договору, і складає 56,16 грн. на місяць, у тому числі ПДВ 20%.

Однак, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем і матеріалами справи, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за Договором щодо оплати за місце, надане у користування, і не вносив відповідну плату з червня по вересень місяць 2008 року, внаслідок чого виникла заборгованість за вказаними платежами у розмірі 170,35 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, що позовні вимоги в частині стягнення коштів в сумі 170,35 грн. (сума основного боргу) правомірні та обґрунтовані, не спростована відповідачем, та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 41,82 грн. пені за неповну сплату платежів, 342,76 грн. пені за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу та 4417,32 грн. пені за прострочення повернення місця.

Відповідно до ч.3 ст.14 ЦК України, виконання цивільних обовязків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 6.1. Договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених Договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 41,82 грн. за несвоєчасне внесення відповідачем платежів, передбачених Договором, є законною та обґрунтовано, тому підлягає задоволенню.

Пунктом 6.3 Договору встановлено, що відповідач, у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 п. 3.4 розділу 3 Договору, сплачує позивачу пеню у розмірі плати за користування місцями, встановленої п. 4.1 цього Договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобовязань.

Спеціальну конструкцію відповідачем було встановлено на місці, переданому в користування 25.07.08р., що підтверджується Актом встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 09.09.08р.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не отримав дозволу на розміщення зовнішньої реклами, у звязку з чим позивачем обґрунтовано нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 25.07.08р. по 09.09.08р. у розмірі 342,76 грн.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення відповідачем наданого у користування місця в розмірі 4417,32 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 785 ЦК України передбачено обовязок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ.

Відповідно до абз.3 п.8.2. договору укладеного сторонами, у разі припинення дії цього договору з підстав, передбачених підпунктом 8.1.5. пункту 8.1. розділу 8, договір вважається таким, що припинив свою дію з дня, наступного за закінченням строку, на який було встановлено пріоритет. Листом Відділу реклами Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування та земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради №4246 від 09.09.08р., позивача було повідомлено про те, що у звязку із закінченням терміну дії пріоритету та не отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та на підставі п.6.1.6. «Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Харкові», пріоритет на місце розташування, встановлений за заявкою, відповідачеві скасовано. Таким чином, 10.09.2008р. договір №6890 від 09.06.08р. припинив свою дію.

Відповідно до п. 5.1. спірного договору, протягом семи календарних днів після припинення договору користувач зобовязаний звільнити надані в користування місця і передати їх КП «МІЦ». Повернення місць здійснюється на підставі актів прийому-передачі, які складаються користувачем та підписуються уповноваженими представниками КП «МІЦ» та Користувача. Таким чином, сторони погодили, що повернення місць здійснюється на підставі актів прийому-передачі, обовязок скласти які покладено на користувача відповідача у справі.

Як стверджує позивач та не спростовується відповідачем, останній не виконав умову укладеного договору щодо повернення місць позивачеві на підставі актів приймання-передачі.

Згідно з п. 6.2. Договору у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, "Користувач" сплачує пеню у розмірі 7% від розміру плати за користування місцями за кожний день затримки повернення місця, у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню за несвоєчасне повернення відповідачем наданого у користування місця в розмірі 4417,32 грн.

Відповідно до пункту 5.2. договору № 6980 від 09.06.2008 року, місця вважаються фактично повернутими "КП" з моменту підписання актів прийому-передачі.

Згідно з пунктом 3.4.7 договору № 6980 від 09.06.2008 року, у разі самостійного демонтажу спеціальних конструкцій на місцях, наданих в користування за цим Договором, у наступний день з дня демонтажу Користувач (відповідач) зобов'язаний повідомити "КП" (позивача), надати фото демонтованої спеціальної конструкції і здати місця останньому по акту прийому-передачі у встановленому Договором порядку.

В матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі, з якого б вбачалось, що відповідач повернув позивачеві місце в порядку встановленому пунктами 3.4.7, 5.1, 5.2. договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення 4417,32 грн. пені за несвоєчасне повернення місця законними та обґрунтованими, а висновки господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні частини цих позовних вимог невірними.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, через що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2009 року скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 1540,56 грн. Постановити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61051, АДРЕСА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, р/р 2600030114375 в АКБ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 32135675) 1540,56 пені за прострочення повернення місця та 51,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя