Постанова № 6843496, 28.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2009                                                                                           № 28/147

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Лєдяєв С.Ю. дов. №11/650 від 25.10.20009 року

від відповідача:           не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "МПК-Моноліт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2009

у справі № 28/147 (суддя

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжметал Холдінг"

до                                                   ТОВ "МПК-Моноліт"

про                                                   стягнення 180034,52 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

          На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжметал Холдінг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “МПК-Моноліт” про стягнення 180 034,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч умовам договору №65/01/08 за отриманий металопрокат не розрахувався, в обумовлені договором строки вартість товару не сплатив і станом на день подання позову заборгованість відповідача складає 157 447,29 грн. Також за порушення виконання грошового зобов'язання позивач, з посиланням на п. 7.1 Договору просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 542,74 грн., штраф у розмірі 15 744,73 грн. та згідно ст. 625 Цивільного кодексу України втрати від інфляції в розмірі 1 731,92 грн. та 3% річних в розмірі 567,84 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2009 року у справі № 28/147 припинено провадження по справі в частині стягнення 5000 грн. основного боргу. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МПК-Моноліт” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжметал Холдінг” 105 617,32грн. основного боргу; штраф у розмірі 15 744,73 грн., витрат від інфляції в розмірі 1 731,92 грн., 3% річних в розмірі 567,84 грн., а також 1 286,62 грн. –державного мита та 84,33 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір №65/01/08 від 31.01.2008 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві металопрокат, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар. Відповідач всупереч умовам зазначеного договору з позивачем за отриманий металопрокат не розрахувався, в обумовлені договором строки вартості товару не сплатив. Отже, заборгованість відповідача складає 105 617,32 грн. Також за порушення виконання грошового зобов'язання було стягнуто з відповідача штраф у розмірі 15 744,73 грн., втрат від інфляції в розмірі 1 731,92 грн., 3% річних в розмірі 567,84 грн. В частині стягнення пені судом першої інстанції було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2009 року у справі № 28/147 повністю, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що позивачем не надано доказів тій обставині, що відповідач дійсно отримав на умовах договору ту продукцію, та саме в тій кількості, за яку вимагається оплата. Крім цього, у суду першої інстанції не було підстав вважати доведеним факт передачі майна в оренду. Отже, й вимоги про наявність заборгованості також не відповідають вимогам Закону та договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2009 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 07.10.2009 року.

Відповідно до п.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 07.10.2009 року представників відповідача, колегією суддів ухвалою від 07.10.2009 року розгляд справи було відкладено на 28.10.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2009 року у справі №28/147.

Представник відповідача в судове засідання 28.10.2009 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи приписи ч. 3 ст. 22 ГПК України, згідно з якими сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжметал Холдинг» (Продавець) (надалі по тексту позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МПК - Моноліт» (Покупець) (надалі по тексту відповідач) було укладено Договір №65/01/08 (надалі по тексту Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов'язався продати - та передати у власність відповідача металопрокат (товар), а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити поставлений товар згідно умов Договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних:

- № РН1-009826 від 28.08.2008 року на суму 157 377,84 грн. (довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей серії ЯПИ №195183 від 27.08.2008 року, рахунок - фактура СФ1 15760 від 27.08.2008 року)

- №РН1-013243 від 21.12.2008 року на суму 80 547,01 грн. (рахунок -фактура СФ1-22967 від 22.12.2008 року)

- №РН1-013345 від 29.12.2008 року на суму 80 423,00 грн. (рахунок -фактура СФ1-23097 від 24.12.2008 року)

- №РН 1-013343 від 29.12.2008 року на суму 75 927,50 грн. (рахунок - фактура СФ1-23097 від 24.12.2008 року)

- №РН1-013359 від 30.12.2008 року на суму 76 494,50 грн. (рахунок -фактура СФ1-23097 від 24.12.2008 року)

- №РН1-000004 від 05.01.2009 року на суму 4 769,28 грн. (рахунок - фактура СФ1 -000006 від 05.01.2009 року)

- №РН1-000824 від 27.02.2009 року на суму 23 699,10 грн. (довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей серії ЯПП №660941 від 25.02.2009 року, рахунок - фактура №СФ1-001953 від 24.02.2009 року)

- №РН 1-000828 від 27.02.2009 року на суму 88 560,08 грн. (довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей серії ЯПП №660941 від 25.02.2009 року, рахунок - фактура №СФ1-001951 від 24.02.2009 року) на загальну суму 587 798,31 грн.

Відповідно до п.4.3 Договору відповідач (покупець) зобов'язався оплатити поставлену продукцію протягом 3 банківських днів з дати поставки товару.

Відповідно до п.7.1 Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати товару, передбачених договором або строків здійснення доплати, передбачених п.4.6. договору, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від несвоєчасно оплаченої суми. Окрім штрафу, покупець сплачує постачальнику пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

30.09.2008 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію (вих..№ 09/544) з вимогою підписати акт звірки заборгованості та погасити суму заборгованості в розмірі 157 447,29 грн.

Відповідачем вказана вимога (претензія) залишена без відповіді.

Однак, відповідач перерахував на рахунок позивача: 22.12.2008 року - 81 600,01 грн. (оплата по рах.№СФ1-22967 від 22.12.08), 24.12.2008 року - 277 800,01 грн. (оплата по рах.№СФ1-23097 від 24.12.08), 10.02.2009 року - 5 000,00 грн. (оплата по рах.№СФ1-22967 від 22.12.08), 24.02.2009 року - 112 780,97 грн. (оплата по рах. №СФ1 - 001953 від 24.02.09) В зв'язку з переплатою за визначені рахунки відповідач частково погасив існуючу загальну заборгованість.

Таким чином, на день звернення позивача до суду загальна заборгованість відповідача перед позивачем становила 110 617,32 грн.

Позивачем було подано докази сплати боргу на суму 46 829,97 грн., яка зарахована в рахунок погашення заборгованості до звернення позивача до суду.

Судом першої інстанції неправомірно було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 46 829,97 грн., оскільки позивачем було сплачено зазначені кошти до звернення останнього до суду.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції припиняє провадження у справі в частині стягнення 46 829,97 грн. за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, 08.04.2009 року відповідачем після порушення провадження було сплачено кошти у розмірі 5 000грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно припинив провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 5000грн.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноважених осіб відповідача на товаророзпорядчих документах, скріплених печатками відповідача та наявними у справі довіреностями на отримання матеріальних цінностей, що за формою відповідають вимогам законодавства України, підписані керівником і засвідчені печаткою підприємства відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем на умовах, встановлених Договором.

Як зазначено вище, відповідно до п.4.3 Договору відповідач (покупець) зобов'язався оплатити поставлену продукцію протягом 3 банківських днів з дати поставки товару.

Однак, відповідач в строки встановлені договором з позивачем в повному обсязі не розрахувався.

Враховуючи викладені обставини та припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 51 829,97грн., колегія суддів апеляційної вважає, що стягненню підлягає сума основного боргу – 105 617, 32 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.7.1 Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати товару, передбачених договором або строків здійснення доплати, передбачених п.4.6. договору, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від несвоєчасно оплаченої суми. Окрім штрафу, покупець сплачує постачальнику пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Позивач просив суд стягнути пеню у розмірі 4542,74 грн. та штраф у розмірі 15 744,74 грн.

Однак, судом першої інстанції було відмовлено позивачу в частині стягнення пені, посилаючись на ст. 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України)

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Частини 2 та 3 статті на законодавчому рівні розгляда ють штраф та пеню як різновиди неустойки.

Відповідно кваліфікуючими озна ками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зо бов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналеж но виконаного зобов'язання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними оз наками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконан ня (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоє часно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1,2,3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зміст договору становлять, по-перше, ті умови (пункти), які визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Як зазначено у ч. 1 ст. 638, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягнули згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені як істотні законом або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-пра вового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

У зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Воля і волевиявлення учасників договору формуються насампе ред під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовід носин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється кон кретним змістом, набирає своєї «плоті та крові». Але в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, щодо розмірів законної неустой ки за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні. При визначенні окремих умов договору сторони можуть враховувати й взірцеві умови, вироблені практикою для договорів певного виду й опубліковані у пресі.

Свобода договору, як зазначалось, проявляється також у наділенні сторін правом включати в договір умови, які є характерними (істотними) для різних видів договорів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чин ності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаєм ними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односто ронньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом. Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не супере чить йому. Відповідно до ст. 8 ЦК, якщо певні цивільні відносини не врегульо вані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, їх регулювання здійснюється правовими нормами, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а при неможливості використати анало гію закону для регулювання певних цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Пунктом 7.1 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання покупець (відповідач) сплачує окрім штрафу ще й пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним пункту 7.1 Договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодиться з висновком суду першої інстанції, що стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, як це передбачено п. 7.1 Договору, суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені підлягає скасуванню.

Позивачем вірно здійснено розрахунок пені та штрафу, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача пеня у розмірі 4542,74 грн. та штраф у розмірі 15 744,74 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1731,92 грн. та 3 % річних у розмірі 567,84 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2009 року у справі №28/147 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача(апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МПК-Моноліт” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2009 року у справі №28/147 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МПК-Моноліт” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, 01024, м. Київ, вул. П. Орлика24/1, к.2, р/р 26006014006001 в АТ “Укрінбанк”, МФО 300142, код ЄДРПОУ 35195424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжметал Холдинг” (011030 м. Київ, вул. Щорса, 29, 04074 м. Київ, вул. Лугова, 9, р/р 260093013767 в АБ “Національні інвестиції”, МФО 300498, код ЄДРПОУ 31407820) 105 617,32 грн. (сто п’ять тисяч шістсот сімнадцять грн.. 32 коп.) основного боргу, штраф у розмірі 15 744,73 грн. (п’ятнадцять тисяч сімсот сорок чотири грн. 73 коп.), пені у розмірі 4 542, 74 грн. (чотири тисячі п’ятсот сорок дві грн.. 74 коп.), втрати від інфляції в розмірі 1 731,92 грн. ( одна тисяча сімсот тридцять одна грн. 92 коп.), 3% річних в розмірі 567,84 грн. (п’ятсот шістдесят сім грн. 84 коп.), а також 1332,04 грн. – державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 113,57грн.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 51 829,97грн. основного боргу.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №28/147 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді