Постанова № 6843149, 26.11.2009, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2009 року Справа № 31/276-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С. (доповідача)

суддів: Лотоцької Л.О, Бахмат Р.М.

при секретарі: Стуковенковій О.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 12.11.2009 року:

позивача: Воронько О.О.- предст., дов.№02-16/10 від 16.10.2009 року

відповідача: Тропін В.В.- предст., дов. від 16.02.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт” (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2009р. у справі №31/276-09

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Голд Імпекс” (м. Дніпропетровськ)

до: Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт” (м. Дніпропетровськ)

про: визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.09р. (підписано 28.09.2009р.) у справі №31/276-09 (суддя Єременко А.В.) задоволені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Голд Імпекс” (м. Дніпропетровськ) до Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт” (м. Дніпропетровськ) про визнання договору купівлі-продажу №28 від 15.11.1999р. нежитлового приміщення №15 в будівлі спортивно-оздоровчого комплексу літ. Б-2, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 10 дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення №15 в будівлі спортивно-оздоровчого комплексу літ. Б-2 на І поверсі, поз.1-2, загальною площею 104,9 кв. м, у тому числі літ. „б” –ганок.

Дніпропетровське колективне виробничо-комерційне підприємство “Металопласт” (м. Дніпропетровськ) –відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2009 року у справі №31/276-09 і відмовити у задоволенні позову. Скаржник вважає, що судом не доведено факт відсутності підстав щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Посилаючись на ст.ст. 220, 657 ЦК України відповідач зазначає, що істотні умови договору, зокрема його предмет і ціна сторонами не узгоджені. Відповідно до спірного договору загальна площа приміщення №15 складає 96,6 кв.м, тоді як на копії технічного паспорту вона дорівнює 104,9 кв.м. Загальна ціна приміщення без ПДВ за п.1.3 договору 2612 грн., в той же час сума договору без ПДВ –2472 грн. Договір ніяким чином не виконувався. Керуючий санацією підприємства зазначив, що лист відповідача від 14.04.2009р. №14/04 щодо нотаріального посвідчення договору був підписаний не уповноваженою особою Ричко В.В., який наказом від 31.10.2007р. був звільнений. Крім того, відповідно до ухвали господарського суду від 30.10.2007р. у справі №Б15/1/06 відносно відповідача введено процедуру санації і призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Гвоздецького В.А. та відсторонено від посади керівника. Скаржник вважає незаконним рішення і з огляду на те, що господарським судом були порушені і норми процесуального права, оскільки його не було своєчасно повідомлено про час розгляду справи. Ухвалу про призначення справи до розгляду на 24.09.2009р. відповідач отримав лише 05.10.2009 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Голд Імпекс” (м. Дніпропетровськ) –позивач –у відзиву на апеляційну скаргу і у судовому засіданні пояснив, що договір №28 купівлі-продажу сторонами було виконано у повному обсязі: покупець виконав обов’язок щодо оплати за предмет договору, а продавець передав предмет договору за актом від 05.07.2002 року. Спірний договір укладався в листопаді 1999 року –в момент дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року, а згідно ч.1 ст.47 цього кодексу нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених в законі. Зазначений кодекс не вимагав нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна. Зі спливом часу у позивача виникла необхідність нотаріального посвідчення договору №28, на що мав право на підставі п.1.3 Договору, і він у березні 2009 року звернувся до відповідача з вимогою нотаріального посвідчення договору, але відповідач відмовився від такого посвідчення (лист від 14.04.2009 року). Щодо підписання листа не уповноваженого особою, то позивач зазначає, що не повинен знати про зміну керівництва відповідача. Крім того, позивач вважає, що договір є укладеним, оскільки містить усі суттєві умови, він підписаний належними особами та скріплений печатками. Крім того, на думку позивача, відповідач був обізнаний про час і місце проведення судового засідання, про що свідчить заява про визнання позову та заява про ознайомлення з матеріалами справи від 01.10.2009 року.

В судовому засіданні була оголошена перерва до 15.00 26 листопада 2009 року.

19.11.2009 року від позивача надійшла заява про залучення документів, відповідно до якої позивач просив залучити до матеріалів справи документи про оплату грошових коштів, статут позивача і довідки відповідача про сплату грошових коштів. Зазначені документи залучені до справи.

20.11.2009 року від позивача надійшло клопотання про здійснення запиту до Державного департаменту з питань банкрутства (м. Київ) щодо дійсності ліцензії, виданої Гвоздецькому Владлену Анатолійовичу, та залучення до участі у справі Державного департаменту з питань банкрутства у якості третьої особи. Заявлене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки в силу ч.1 ст.27 ГПК України третьою особою в господарському процесі може бути особа, якщо рішення з господарського спору може вплинути на права або обов’язки цієї особи щодо однієї із сторін. Предметом спору по справі є визнання договору дійсним та визнання права власності на майно. Державний департамент з питань банкрутства не є учасником угоди і не має будь-яких прав відносно спірного майна, тому не може бути залучений до участі у справі у якості третьої особи. Щодо надання запиту відносно дійсності ліценції, то у цій частині заявленого клопотання також слід відмовити, так як ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі №Б15/1/06 від 30.10.2007 року саме Гвоздецького В.А. було призначено керуючим санацією Колективного виробничо-комерційного підприємства „Металопласт”. Ця ухвала не скасована. Отже останній від імені підприємства має право підписувати документи, у тому числі і апеляційну скаргу.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 15.11.1999 року між сторонами у справі був укладений договір №28 купівлі-продажу, за яким Дніпропетровське колективне виробничо-комерційне підприємство “Металопласт” (продавець) зобов’язався передати товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі “Голд Імпекс” (покупцю) у власність ділянку напилювання фурнітури (приміщення №15) в будівлі Б-2 спортивно-оздоровчого комплексу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 10. Загальна площа приміщення 96,6 кв.м.

Відповідно до п. 1.3 договору, загальна ціна приміщення з ПДВ складає 3134,40 грн.

За умовами договору розрахунки по договору проводяться в порядку, який визначений договором №26-АО від 01.11.1999р. і є невід’ємною частиною цього договору (п.3.2): а саме: поетапно

·          одна тисяча сто тридцять чотири гривні –протягом одного календарного року з моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості;

·          одна тисяча гривень – протягом другого календарного року з моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості;

·          одна тисяча гривень – протягом третього календарного року з моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості.

Предмет договору був переданий актом прийому-передачі від 05.07.2002р. і підписаний сторонами, що свідчить відповідно до п.2.7 договору №260АО про проведення повного взаєморозрахунку і відсутності претензій сторонами один до одного.

Пунктом 1.3 договору №26-АО від 01.11.1999 року було встановлено можливість як продавцем так і покупцем вимагати нотаріального посвідчення договору (у випадку його укладення). У даному випадку витрати по нотаріальному посвідченню несе сторона, яка заявила такі вимоги.

Відповідно до ст.216 ЦК УРСР, який діяв на час укладення договорів, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Пунктом 5.1 Договору №28 сторони також обумовили, що даний договір дійсний з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання, але не пізніше 4 років з моменту підписання.

Як вбачається із матеріалів справи майно за договором №28 від 15.11.1999 року передано позивачу 05.07.2002 року за актом приймання передачі частини приміщення спортивно-оздоровчого комплексу в будівлі Б-2 (ділянки напилювання фурнітури приміщення №15 площею 96,6 м2), відповідно до якого спірне майно відповідно до умов договору №28 від 15.11.1999 року передано від відповідача позивачу. Зазначений акт підписаний повноважними представниками сторін.

У свою чергу, позивач на протязі 2000-2001 років перерахував на рахунок відповідача за даним договором 3134 грн. 40 коп., що підтверджується матеріалами справи, у тому числі наданими на вимогу суду копіями платіжних доручень.

Таким чином, сторони станом на 05.07.2002 року повністю виконали свої зобов’язання за договором, внаслідок чого зобов’язання за цим договором припинилися в силу ст.216 ЦК УРСР.

У зв’язку з припиненням зобов’язань за договором позивач не має право у 2009 році (після припинення зобов’язань) вимагати від відповідача нотаріального посвідчення договору, зобов’язання за яким припинилися, а у продавця (відповідача), відповідно, відсутній обов’язок здійснення нотаріального посвідчення договору.

За таких обставин суд помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині позову. Відмовляючи у позові, Дніпропетровський апеляційний господарський суд також враховує постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, у п.13 якої зазначено: „Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін”.

У позовних вимогах про визнання за позивачем права власності на майно також слід відмовити, виходячи із наступного:

Як вбачається із копії технічного паспорту на будинок в літ. Б-2 приміщення №15 позивач здійснив самовільне переобладнання цього приміщення, про що мається відповідна відмітка на технічному паспорті (а.с. 15). Це також витікає із площі приміщення, яка є більшою, ніж площа приміщення за договором №28.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Позивачем не надано доказів надання йому у користування (власність) земельної ділянки під вже збудоване (пер обладнане) нерухоме майно, що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно у порядку, встановленому ст.376 ЦК України.

Крім того, власником земельної ділянки є Дніпропетровська міська рада, яка не є учасником процесу.

Наявність технічного висновку про відповідність спірного приміщення будівельним нормам і можливість їх подальшої експлуатації також не є підставою для визнання права власності, оскільки переобладнання здійснювалося без відповідного дозволу та проекту і в експлуатацію у порядку, встановленому законом, не введено.

За таких обставин у позові повинно бути відмовлено на підставі, зокрема, ст.ст. 220, 376 ЦК України, ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. 25 Закону України "Про основи містобудування" та інших нормативних актів.

Крім того, слід враховувати, що в силу ст.128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Майно було передане позивачу 06.07.2002 року і саме з цього часу позивач став власником майна за договором №28. Його право за договором до моменту подання позову ніким не оспорювалося, а небажання здійснити нотаріальне посвідчення договору не можна розцінювати як оспорення права власності.

Щодо позову, то покупець просив визнати його право на приміщення, яке відрізняється від майна, переданого за договором №28 (переробленого і перебудованого), і у задоволенні такого права йому слід було відмовити на підставах, зазначених вище.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт” (м. Дніпропетровськ) задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2009 року у справі №31/276-09 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позовних вимогах відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Голд Імпекс” (49000 м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 1/33, код ЄДРПОУ 24244586) на користь Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт” (49000 м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 10, код ЄДРПОУ 00275211) 225 грн. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Зобов’язати господарський суд Дніпропетровської області видати наказ відповідно до вимог ст.ст. 117, 118 ГПК України.

Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: Л.О.Лотоцька

Р.М.Бахмат