Постанова № 6841111, 22.09.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.09                                                                                           Справа№ 5/339-19/57

За позовом: ЗАТ "Львівська кондитерська фірма "Світоч", .м Львів;

До Відповідача: ДПІ у місті Львові, м.Львів;

За участю Прокуратура м. Львова, м. Львів;

Про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000932320/0/16949, №0000912320/0/16969, №0000942320/0/16948, №0000902320/0/16970 від 26.08.2004р.

Головуючий суддя Левицька Н.Г.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.

Секретар судового засідання Байко А.Я.

В судовому засіданні взяли участь представники Сторін:

Прокуратури: не з’явився;

Позивача: Дудяк Р.А.- предст. (дов. №34 від 20.10.2008р.)

Відповідача: Марець В.Г.- нач.юр.відділу;

Представникам Сторін, які взяли участь у справі, роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.ст.49,51 КАС України, в тому числі право заявляти відводи.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч” до Відповідача: ДПІ у м.Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000932320/0/16949, №0000912320/0/16969, №0000942320/0/16948, №0000902320/0/16970 від 26.08.2004р.

Обставини справи:

          В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у м. Львові проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Закритого акціонерного товариства Львівської кондитерської фірми “Світоч”, м. Львів з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003р. по 31.12.2003р., за результатами якої складено Акт документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства від 20.08.2004р. №90/23-2/00382154 та прийнято зазначені податкові повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог Позивач послався на наступні обставини:

–стосовно встановлення в Акті перевірки заниження суми скоригованого валового доходу на суму 4460100,00грн., яке, на думку Відповідача, має місце через неправильне застосування Позивачем п.5.9 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Позивач не погоджується із позицією Відповідача щодо необхідності ведення обліку балансової вартості “запасів” у значенні цього терміну за Стандартом № 9 бухгалтерського обліку (П(С)БО 9), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” облік ведеться як податковий, а не бухгалтерський облік, стверджує що податковий облік не є тотожним бухгалтерському обліку.

Позиція Позивача зводиться до того, що між податковим обліком і обліком за П(С)БО 9 є різниця, яка полягає в тому, що на відміну від норм п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування підприємств”,- П(С)БО 9 передбачає включення до балансової вартості запасів не тільки вартість покупних товарів та матеріалів, а й суми подальших операційних витрат (витрат на електроенергію, заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві і таке інше) прямо пов’язаних із переробкою і обробкою зазначених матеріалів товарів.

На думку Позивача, платник податків повинен вести облік приросту (убутку) по п. 5.9 ст. 5 зазначеного Закону тільки щодо шести елементів (вартості їх придбання) передбачених у диспозиції п. 5.9 ст. 5 Закону (товари, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, малоцінні предмети). Витрати на подальше поліпшення (перетворення, зберігання) таких елементів, на думку Позивача, не підлягають включенню до такого обліку для цілей перерахунку по п. 5.9. ст. 5 Закону;

– включення до складу валових витрат 11573845,13 грн., сплачених Позивачем згідно з Генеральною ліцензійною угодою від 20.01.2002 р. на користь фірми “Нестле С.А.” є правомірним, оскільки такі витрати за своїм змістом є роялті і підлягають включенню до складу валових витрат згідно п.1.30 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

– відповідно до п.п. 5.4.5 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку подальшого використання паливо-мастильних матеріалів з його господарською діяльністю;

–відповідно до п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підставою для віднесення на валові витрати витрат на відрядження,- є наявність підтверджуючих документів, незалежно від того, на якій мові вони складені. На думку Позивача, той факт, що такі документи складені іноземною мовою та не перекладені на українську мову не позбавляє платника податків права відносити до складу валових витрат витрат на відрядження;

–щодо рішення Відповідача, яким визначено податкове зобов’язання Позивача з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1011154,02грн. Позивач стверджує, що плату, яку вони здійснили нерезиденту за розробку дизайну, не можна вважати роялті.

Відповідно до Договору від 11.08.2002р. №11/08/02-1, укладеного між Позивачем та фірмою “Graphic Design Communication and PrePress” (надалі - Договір), на підставі і на виконання якого і здійснювались зазначені виплати - Позивачу передано всі права на результати робіт за Договором, тобто, надано право продати або іншим чином відчужити отримане за Договором, а, отже, відповідно до ч. 2 п. 1.30 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” такі виплати не вважаються роялті;

–відсутність у податкових накладних, виданих Позивачу контрагентами, всіх реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” - не позбавляє Позивача права на податковий кредит у розмірі 388703,66 грн., згідно з такими податковими накладними, оскільки вищезазначене порушення не тягне за собою заниження податкових зобов’язань і не може бути підставою для зменшення податкового кредиту;

–Відповідачем неправомірно визначено податкове зобов’язання Позивача з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 34809,00грн. (штрафних санкцій), оскільки фактичні обставини не дають підстав для застосування пені за порушення розрахунків в ЗЕД, а також податкові повідомлення-рішення не можуть бути застосовані до випадків стягнення пені на підставі Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, оскільки відсутнє податкове зобов’язання.

Відповідач позовні вимоги заперечив повністю, посилаючись на те, що факти порушення податкового законодавства зафіксовані в Акті документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства від 20.08.2004р. № 90/23-2/00382154.

Відповідач стверджує, що Позивач зобов’язаний вести бухгалтерський облік приросту (убутку) балансової вартості запасів і включати до обліку для цілей перерахунку по п. 5.9. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” крім матеріальних ресурсів також і інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Згідно з платіжним дорученням від 29.12.2003р. Позивачем було перераховано ліцензійну винагороду (роялті) в розмірі 2319078,64 доларів США (що в національній валюті, згідно з курсом Нацбанку станом на 29.12.2003р. становить 12364167,58грн.), на підставі рахунків, встановлених корпорацією “Нестле” за період з грудня 2002р. по вересень 2003р. включно. Після перерахування суми ліцензійної винагороди підприємство, керуючись вимогами п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, віднесло до складу валових витрат у четвертому кварталі 2003р. всю перераховану на “Нестле” суму в розмірі 12364167,58грн., яка, відповідно до “Акту погодження сум чистої реалізації продукції”, є частиною суми чистої реалізації, а не ліцензійною винагородою (роялті). Отже, Позивачем було завищено валові витрати у четвертому кварталі 2003р. на суму 11573845,13грн. (12364167,58 грн. мінус 790322,45 грн.) чим порушено вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В порушення ведення податкового обліку, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підприємством за період з 01.04.2003 р. по 01.01.2004 р. зайво віднесено на валові витрати вартість паливо-мастильних матеріалів, за відсутності первинних документів обліку палива (по рах. 203, 631 (облік оприбуткування, рух та списання палива), а саме актів списання палива, шляхових листів, інших первинних документів, які підтверджують факти використання палива у господарській діяльності підприємства.

Позивачем, як стверджував Відповідач, було безпідставно віднесено до складу валових витрат суми (58257,43грн.), видані під звіт на відрядження працівників по Україні, оскільки Позивач не підтвердив зв'язок відрядження із основною діяльністю платника податку.

Відповідач також зазначив, що відсутність у податковій накладній хоча б одного із обов’язкових реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту сум ПДВ, а тому податкові накладні, в яких не вказано номеру свідоцтва платника ПДВ продавця, місцезнаходження покупця, індивідуального податкового номеру та інших реквізитів, не можуть бути доказом податкового кредиту і як підстава до розрахунків з бюджетом не приймаються.

Станом на 01.04.2003р. по розрахунках з компанією ARRO CA, дебіторська заборгованість становила 7850,00 доларів США (оплата здійснена 21.12.2001р.), в результаті чого за порушення термінів розрахунків, передбачених Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” –нарахована пеня у розмірі 34469,00грн.

Свої аргументи та правову позицію відносно предмету спору Відповідач виклав у письмових поясненнях та на позовну заяву, які долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався з метою витребування додаткових доказів, про що судом зазначено у відповідних ухвалах.

Ухвалою суду від 03.02.2006р. призначено судово-бухгалтерську експертизу та зупинено провадження у справі до завершення експертизи та одержання висновку експерта.

          Ухвалою суду від 10.10.2006р. поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.11.2006р., за згодою Відповідача, призначено повторну судову бухгалтерську експертизу та зупинено провадження у справі до завершення експертизи та одержання висновку експерта.

Ухвалою суду від 28.09.2007р. поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.03.2008р. було призначено додаткову судово-бухгалтерську експертизу та зупинено провадження у справі до завершення експертизи та одержання висновку експерта.

Ухвалою суду від 29.09.2008р. поновлено провадження у справі.

З метою об’єктивного розгляду справи для прийняття законного і обґрунтованого рішення, судом було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (акт перевірки, податкові повідомлення-рішення, висновки судово-бухгалтерських експертиз та інші), заслухано пояснення представників сторін, в результаті чого господарським судом встановлено:

ДПІ у м. Львові, м. Львів проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Закритого акціонерного товариства Львівської кондитерської фірми “Світоч”, м. Львів, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003р. по 31.12.2003р.

          31.08.2004р. Позивачем: ЗАТ Львівська кондитерська фірма „Світоч" отримано від Державної податкової інспекції у м. Львів (надалі - Відповідач):

–податкове повідомлення-рішення №0000932320/0/16949 від 26.08.2004р. про визначення податкового зобов'язання Підприємства з податку на прибуток на загальну суму 7244325,00грн. (з яких 4829550,00грн.- сума донарахованого податку, 2414775,00грн. - штрафні (фінансові) санкції).

–податкове повідомлення-рішення №0000912320/0/16969 від 26.08.2004р. про визначення податкового зобов'язання Підприємства з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1!011!154,02 грн. (з яких 337!051,34 грн. - сума донарахованого податку, 674 102,68 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- податкове повідомлення-рішення №0000942320/0/16948 від 26.08.2004р. про визначення податкового зобов'язання Підприємства з ПДВ на загальну суму 407949,00грн. (з яких 271966,00грн. - основний платіж, 135983,00грн. - штрафні санкції);

- податкове повідомлення-рішення №0000902320/0/16970 від 26.08.2004р. про визначення пені за порушення розрахунків в ЗЕД на загальну суму 34809,00грн. (надалі - Рішення).

Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки від 20.08.2004р. № 90/23-2/00382154 “Про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ Львівська кондитерська фірма “Світоч” за період з 01.04.2003 р. по 31.12.2003 р.”

На підставі вищезазначених рішень ДПІ у м. Львові було видано першу податкову вимогу №1/1 від 4 січня 2005р. та другу податкову вимогу №2/3 від 7 лютого 2005р.

Висновки Акта перевірки аналогічні до доводів Відповідача, наведених у Поясненнях до позовної заяви.

В ході судового розгляду судом встановлено:

– за І-ше півріччя 2003р. графа незавершене виробництво в додатку К1/1 до Декларації з податку на прибуток. Таблиці №1 "Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів" відповідає рядку 120 (незавершене виробництво) форми № 1 Балансу, а також вимогам Стандарту № 9 П СБ(О) (з урахуванням всіх витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придбані для використання у запланованих цілях);

– за три квартали 2003р. і за 2003 рік в цілому підприємство змінило методику розрахунку приросту (убутку) балансової вартості і веде, згідно з даними Таблиці №1 "Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості незавершеного виробництва" до Декларації з податку на прибуток, в частині прямих матеріальних витрат, прирівнюючи залишок на початок звітного періоду (станом на 01.01.2003р.) із урахуванням всіх витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях) до виключно матеріальної частини залишків на кінець звітного періоду (станом на 01.10.2003р., на 01.01.2004р.).

Аналогічно Позивачем не включено до складу валового доходу приріст по залишках запасів в частині готової продукції за півріччя 2003 року на суму 1109,4 грн. за три квартали 2003 року на суму 1570,7 грн., за весь 2003 рік на суму 3932,9 грн., чим порушено вимоги п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та недотримано вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.

Відповідно до вимог п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями) - платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих. що отримані безкоштовно).

У разі, колибалансова вартістьтаких запасів на кінець звітного періодуперевищуєїх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, – різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Якщобалансова вартістьтаких запасів на кінець звітного періодує меншоюза їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, – різниця включається доскладу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Абзацом 8 п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що у разі убутку запасів оцінка їх вартості здійснюється за методом вартості перших за часом надходжень (ФІФО) або за методом ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів, що визначається платником податку, згідно з відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Застосовані платником податку методи обліку вартості запасів не можуть змінюватися протягом звітного податкового року.

Отже, суть податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів полягає у визначенні різниці між балансовою вартістю запасів на кінець та на початок звітного періоду.

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” та іншими нормативно-правовими актами термін “балансова вартість запасів” не визначено. Однак,п. 1.43 ст. 1 цього ж Закону передбачено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Тобто, у даному випадку правомірним буде звернення до національного стандарту, яким регулюються питання визначення вартості товарів, а сааме, доПоложення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246 (далі –П(С)БО 9) та зареєстрованим у Мін’юсті України 02.11.1999р. за № 751/4044 (далі –ПБО 9).

Пунктом 8 П(С)БО 9 передбачено, щопридбані(отримані) або виробленізапаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

За визначенням п. 9 П(С)БО 9, первісноювартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються, згідно з договором, постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Слід врахувати також пункт 4.9 “Порядку складання декларації про прибуток підприємства”, затвердженого Наказом ДПА України від 08.07.1997р. № 214 та зареєстрованого в Мін’юсті України 14.08.1997р. за № 113/2117, в якому встановлено, що балансова вартість запасів визначається в податковому обліку з метою відображення в рядку 13 декларації їх приросту (убутку) за оцінкою, що проводиться в порядку, встановленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України про “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, бухгалтерський облік –це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Ст. 2 наведеного Закону передбачено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, згідно з законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.3 зазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином,твердження Позивача про те, що ним правомірно ведеться лише податковий облік, без урахування Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запаси), виходячи із частки так званих “матеріальних ресурсів” у їх балансовій вартості є необґрунтованим, оскільки порівнювати незавершене виробництво та готову продукцію на початок звітного періоду із урахуванням всіх витрат виключно до матеріальної частини на кінець звітного періоду –методологічно невірно.

Не може братись до уваги, як необґрунтована, позиція Позивача, який вважає, що Відповідач неправомірно посилається на дані Балансу підприємства оскільки, на його думку, Баланс підприємства не є документом податкового обліку чи звітності. Однак, чинним законодавством України не дається визначення дефініції “документ податкового обліку чи звітності”, а також тим відсутні критерії, за якими можна було б віднести ті чи інші документи до документів податкового обліку чи звітності; по-друге, відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Відповідно до п. 3 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Державна податкова інспекція у м.Львові є юридичною особою, а отже, в цілях даного Положення, визнається користувачем, і, відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, –наділена повноваженнями вимагати надання інформації про діяльність підприємства для прийняття відповідних рішень.

Відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності –юридичними особами, затвердженого Наказом ДПА України від 16.03.2002р. № 429, факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Під час судового розгляду судом було досліджено Висновки судово-бухгалтерських експертиз №1934 від 29.09.2006р., №319 від 20.09.2009р. та №4232 від 10.07.2008р.

Суд прийшов до висновку про те, що дані, викладені у наведених вище Висновках не можуть братися судом до уваги, як необґрунтовані та суперечливі, виходячи з наступного:

У Висновку №4232 від 10.07.2008р. зроблено висновок про те, що заниження скоригованого валового доходу ЗАТ “ЛКФ “Світоч” на суму 4460100,00 грн. за період з 01.04.2003р. по 01.01.2003р., зазначене в Акті перевірки ДПІ у м.Львові від 20.08.2004 р. №90/23-2/00382154, документально та нормативно не підтверджено.

При цьому, як випливає зі змісту самого Висновку, експертом не досліджувались ні первинні бухгалтерські документи, ні зведені бухгалтерські та податкові регістри. Крім того, у Висновку зазначено, що саме Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено оцінку вартості запасів, згідно з відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. В подальшому експертом зроблено необґрунтований висновок про те, що правила бухгалтерського обліку для оцінки вартості запасів не застосовуються.

Відтак, Висновок №4232 від 10.07.2008р. є суперечливим та необґрунтованим, тому не може бути взятий до уваги при прийнятті судом рішення.

Відтак, суд прийшов до висновку, про те, що посилання на Баланс підприємства є правомірним, а, отже, і висновки, до яких прийшов Відповідач при складенні акту перевірки, є обґрунтованими.

Також в Акті перевірки зазначено що за перевірений період з 01.04.2003р. по 01.01.2004р., згідно з поданими до перевірки документами встановлено завищення скоригованих валових витрат в сумі 11638399,00грн.

Судом встановлено, що між “Нестле С.А.” (NESTLE S.A.), корпорація, організована та існуюча відповідно до законів Швейцарії, "СОСІЄТЕ ДЕ ПРОДЮІТС НЕСТЛЕ С.А." (SOCIETE DES PRODUITS NESTLE S.A.), корпорація, організована та існуюча відповідно до законів Швейцарії. "НЕСТЕК С.А." (NESTEK S.A.), корпорація, організована та існуюча відповідно до законів Швейцарії - "Ліцензіар" та Закрите акціонерне товариство Львівська кондитерська фірма "Світоч" - "ліцензіат", - корпорація, організована та існуюча відповідно до законів України, укладено Генеральну Ліцензійну Угоду, датовану 20 січня 2002р. в якій зазначено відносно специфікацій, що можуть бути приписані, видані, надані чи затверджені Ліцензіаром час від часу.

Згідно з п. 1.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації. Відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення: за придбання будь-якого патенту. зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгові марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Оскільки торгова марка "Світоч" з 2002 року не належить АТ "ЛКФ "Світоч", згідно з Договором № 668 від 27.08.2002р. “Про передачу права власності на знаки для товарів та послуг”, укладеного між ЗАТ "ЛКФ "Світоч"(Продавець) та "СОСЬЄТЕ ДЕ ПРОДЮІТС НЕСТЛЕ С.А.(Покупець)- фабрика вже не має права власності на торгові знаки "Світоч". Тому використання при виробництві та реалізації власної продукції фабрики цієї торгової марки підпадає під дію Генеральної Ліцензійної Угоди від 20.01.2002р.

20.11.2002р. до Генерального договору було внесено зміни, викладені у Додатку №3 до Генеральної ліцензійної угоди від 20.01.2002р., а саме, доповнити Додаток 2 до Генеральної ліцензійної угоди від 20.01.2002р. торговими марками, перелік яких наведений у зазначеному Додатку. Пунктом 3 Додатку 3 зазначено –всі інші положення Генеральної ліцензійної угоди від 20.01.2002р. залишити без змін.

Пунктом 32 “Ліцензійні платежі”, статті Платежі, Генеральної ліцензійної угоди від 20.01.2002р. обумовлено, що Позивач зобов’язується сплачувати протягом строку дії цієї Угоди ліцензійні платежі, згідно з відповідними ставками, визначеними у Додатку №1 до даного Договору, які нараховуються на чисті суми продажів відповідних Продуктів, реалізованих під будь-якими Товарними знаками. Першим додатком до Генеральної Ліцензійної Угоди “Продукти” визначено, що Позивач зобов’язується перерахувати ліцензійну винагороду за кондитерські вироби в розмірі 5 відсотків.

Під час судового розгляду судом було досліджено Висновки судово-бухгалтерських експертиз №1934 від 29.09.2006р., №319 від 20.09.2009р., № 4232 від 10.07.2008р. і встановлено, що при проведенні судово-бухгалтерських експертиз було досліджено два Акти погодження сум чистої реалізації продукції:

•в одному Акті сторони погоджуються та визнають, що сума чистої реалізації за 12 місяців з 01 грудня 2002 року по 30 листопада 2003р. складає:

–по продуктах групи NES USD 1016540,00 доларів США;

–по кондвиробах USD 2963950,00 доларів США.

•в іншому Акті сторони погоджуються та визнають, що сума чистої реалізації за 12 місяців з 01 грудня 2002 року по 30 листопада 2003 року складає:

–по продуктах групи NES USD 108414899,00грн.;

–по кондвиробах 316109429,00грн.

Крім того, експерт у Висновку стверджує, що при дослідженні поданих документів експертом встановлено, що згідно з первинними документами та реєстрами обліку ЗАТ “ЛКФ “Світоч” чиста сума реалізації за дванадцять місяців з 01.12.2002р. по 30.11.2003р. складає 318620529,00грн., з врахуванням коригування, проведеного відповідно до Розрахунку розбіжностей між Актом погодження сум чистої реалізації та реєстром розхідних документів, які підтверджують обсяги реалізації кондвиробів по “ЗАТ “ЛКФ Світоч” за період з грудня 2002р. по листопад 2003р. із врахуванням коригувань відповідає даним Акту погодження сум чистої реалізації продукції”.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про те, що дані, викладені у наведених вище Висновках судово-бухгалтерських експертиз є необґрунтованими та протирічливими, а тому не можуть бути взяті до уваги при прийнятті судом рішення, виходячи із наступного:

У Висновку № 319 від 20.09.2007р. не надано обґрунтованого пояснення та документального підтвердження щодо суми чистої реалізації (встановленої експертом) в розмірі 318620529,00грн.; які документи використовувались експертом при визначенні цієї суми; які бухгалтерські рахунки були використані при дослідженні суми чистої реалізації; як при визначенні суми чистої реалізації було враховано податок на додану вартість, який був сплачений до бюджету по першій події (якщо даний податок був врахований при визначенні суми чистої реалізації, то яким чином його було взято до уваги і в якому розмірі); як при визначенні суми чистої реалізації були враховані отримані аванси; про які розрахунки розбіжностей між Актом погодження сум чистої реалізації та реєстром розхідних документів, які підтверджують обсяги реалізації кондвиробів по ЗАТ “ЛКФ “Світоч” за період 12.2002р. по 11.2003р. зазначає експерт у Висновку, чому дані розрахунки не подані до висновку судового експерта?

У Висновку № 4232 від 10.07.2008р. не зазначено, які саме “Реєстри документів, що підтверджують обсяги реалізації кондитерських виробів” використовував експерт в ході проведення експертизи, хто ці реєстри складав, за який період відображена реалізація в цих реєстрах; не зазначено переліку документів, які зазначені в Реєстрах та яким чином було визначено обсяг реалізації; не були використані всі первинні документи (накладні на відпуск, товаро–транспортні накладні) за період з грудня 2002р. по листопад 2003р., а лише були використані документи щодо відвантаження кондитерських виробів за січень-лютий 2003р.

Водночас, згідно із ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями, за текстом –Закон № 996-XIV),- первинний документ містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Вони складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення

Перелік обов'язкових реквізитів первинних облікових документів наведено у ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, реєстри документів, що підтверджують обсяги реалізації кондитерських виробів не можуть вважатися первинними документами в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оскільки не містять жодного з обов‘язкових реквізитів первинних облікових документів.

Як правильно зазначено у Висновку №4232 від 10.07.2008р.,- не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При проведенні дослідження з першого питання експертом не досліджувались первинні документи, а відтак, висновок експерта про те, що віднесення до складу валових витрат у четвертому кварталі 2003р. фактично сплаченої ліцензійної винагороди (роялті) за 10 (десять) місяців –з 01.12.2002р. по 30.09.2003р. –в розмірі 12364167,58грн. підтверджено розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами ЗАТ “Львівська кондитерська фірма “Світоч”,- є необґрунтованим, суперечливим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.42 ГПК України, Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Судом встановлено, що у період діяльності з 01.12.2002р. по 31.09.2003р. на виконання вимог Генеральної Ліцензійної Угоди між сторонами було укладено та підписано “Акт погодження сум чистої реалізації продукції”, зазначеної в Додатку № 3 до Генеральної Ліцензійної Угоди від 20.01.2002р. де обумовлено, що сторони погоджуються та визнають, що сума чистої реалізації за 12 (дванадцять) місяців з 01.12.2002р. по 30.11.2003р. складає: по продуктах групи NES- USD 1016540,00, по кондвиробах USD 2963950,00 і відповідає зазначеній у Додатку № 1 до даного Акту.

Отже, ліцензійна винагорода по кондитерських виробах складає п’ять відсотків від суми 2963950,00 доларів США, і дорівнює 148197,5 доларів США.

Таким чином, ліцензійна винагорода за кондитерські вироби Позивача нарахована на суму 2963950,00 доларів США (що в національній валюті, згідно з курсом Нацбанку станом на 29.12.2003р. становить 15806448,95грн.), зазначеної в Акті погодження сум чистої реалізації продукції, за ставкою 5 % (які нараховуються на чисті суми продажів), і становить, відповідно, 790322,45 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 29.12.2003р., Позивачем було перераховано ліцензійну винагороду (роялті) в розмірі 2319078,64 доларів США (що в національній валюті, згідно з курсом Нацбанку станом на 29.12.2003р. становить 12364167,58грн.), на підставі рахунків, виставлених корпорацією “Нестле” за період з грудня 2002р. по вересень 2003р. включно.

Судом встановлено, що після перерахування суми ліцензійної винагороди Позивач, керуючись вимогами п.п 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відніс до складу валових витрат у четвертому кварталі 2003р. всю перераховану на “Нестле” суму в розмірі 12364167,58грн., яка, відповідно до Акту погодження, є частиною суми чистої реалізації, а не ліцензійною винагородою (роялті).

З приводу тверджень Позивача про безпідставність посилання на “Акт погодження сум чистої реалізації продукції”, суд зазначає наступне:

Відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності –юридичними особами, затвердженого Наказом ДПА України від 16.03.2002р. №429, факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Отже, посилання Відповідача на “Акт погодження сум чистої реалізації продукції” є правомірним, а тому і висновки, до яких прийшов Відповідач при складенні Акту перевірки, є обґрунтованими.

Крім того, Позивач посилається, в обгрунтування своїх заперечень, на існування іншого „Акту погодження сум чистої реалізації продукції, зазначеної в Додатку № 3 до Генеральної Ліцензійної Угоди від 20 січня 2002року", в якому вказано вже правильно розраховані суми чистої реалізації у відсотках від якої нараховується роялті.

Доказів правомірності розрахунку чистої суми реалізації, у відсотках від якої нараховується роялті, Позивачем суду не представлено. По суті Позивачем в обґрунтування своїх заперечень, надано лише „Акт погодження сум чистої реалізації продукції, зазначеної в Додатку № 3 до Генеральної Ліцензійної Угоди від 20 січня 2002 року”. При цьому, Позивач заперечує можливість посилання на Акт погодження сум чистої реалізації продукції, як на первинний документ.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Позивачем завищено валові витрати у четвертому кварталі 2003р. на суму 11573845,13грн. (12364167,58 грн. мінус 790322,45), чим порушено вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”- не належить до складу валових будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки вказано, що Позивачем, всупереч вимогам, встановленим п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”,- віднесено на валові витрати вартість паливно-мастильних матеріалів (надалі - ПММ) на суму 6296,55грн. за відсутності первинних документів, які підтверджують факти використання палива у господарській діяльності підприємства. Позивач вважає, що твердження Відповідача в Акті перевірки про віднесення вартості ПММ на валові витрати має відбуватись на підставі первинних документів, що підтверджують використання палива у господарській діяльності підприємства,- не відповідає положенням чинного законодавства.

Зазначене Позивач обґрунтовує тим, що відповідно до п.п. 5.4.5 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку подальшого використання таких ПММ з його господарською діяльністю.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників Сторін, суд прийшов до висновку про те, що твердження Позивача є необґрунтованими з позиції чинного законодавства, виходячи із нижченаведеного:

Диспозиція п.5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звільняє платника податків від обов’язків доведення зв’язку подальшого використання паливо-мастильних матеріалів з його господарського діяльністю, однак не звільняє його від обов’язку використання таких ПММ безпосередньо у власній господарській діяльності.

На підтвердження зазначеного слід застосувати п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону, згідно з яким, валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, не включаються до складу валових витрат потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності.

Частиною 4 п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підставою для списання ПММ використаних легковим автотранспортом підприємства є подорожній лист встановленої форми. Типова форма подорожнього листа і порядок його заповнення регулюються Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, згідно з Наказом Держкомстату України від 17.02.1998р. №74 “Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування”.

Цією Інструкцією встановлено єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля (типова форма №3), при виконанні службових поїздок. Виконання положень Інструкції обов’язкове для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від відомчого підпорядкування форми власності. До категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб всіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб, а також можуть надаватись замовнику на договірних умовах (з водієм).

Щодня при виїзді автомобіля з гаража водію повинні видавати подорожній лист типової форми №3. Застосування будь-яких інших форм подорожніх листів не допускається. Подорожній лист оформляється лише на один робочий день і видається за умови здавання водієм подорожнього листа за попередній день роботи. Видача подорожнього листа реєструється у диспетчерському журналі із зазначенням таких обов’язкових реквізитів, як дата видачі, номер, прізвище й ініціали водія, підпис водія про одержання, дата повернення, підпис відповідальної особи.

Судом встановлено, що Позивач не веде облік оприбуткування та списання паливно-мастильних матеріалів. Подорожні листи службового легкового транспорту (форми № 3), які використовуються Позивачем,- складені з недотриманням вимог наведеної Інструкції, а саме: відсутні час вибуття і прибуття транспортного засобу в гараж Позивача; не заведено диспетчерського журналу з щоденною відміткою про повернення посадовою особою службового транспорту в гараж; відсутні дані про рух палива в літрах; відсутні маршрути та завдання на користування транспортним засобом та підписи посадових осіб, які користувались транспортним засобом. Подорожній лист виписується Позивачем терміном на місяць, а не на кожен день, як це передбачено Інструкцією.

Таким чином, підприємством також порушено вимоги п.1 та п.2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, де обумовлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно з п. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-ХІУ (із внесеними змінами і доповненнями) - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм, і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та фінансову звітність згідно із законодавством України.

Твердження Позивача про те, що відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку подальшого використання таких ПММ з його господарською діяльністю,- не береться судом до уваги, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону не включаються до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм, 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів не відноситься до складу валових витрат за будь-яких обставин, незалежно від зв‘язку таких витрат із господарською діяльністю підприємства, а інші 50 відсотків таких витрат можуть бути віднесені до складу валових лише за умови їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Позивачем не доведено документально зв‘язку витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів з господарською діяльністю підприємства.

Позивачем не надано на розгляд суду документів, які б підтверджували факт використання ПММ у господарській діяльності, а тому, зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги Позивача є необґрунтованими.

Позивач вважає неправомірним висновок Відповідача про те, що ним, в порушення податкового обліку, встановленого п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зайво віднесено на валові витрати суми коштів, виданих під звіт на відрядження працівників підприємств по Україні та за кордон. Даний висновок, згідно з Актом перевірки, ґрунтується на тому, що у Позивача відсутні переклади підтверджуючих документів та підтвердження зв’язку поїздки з основною діяльністю підприємства.

Свою позицію Позивач обґрунтовує тим, що відповідно до вимог п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, - підставою для віднесення на валові витрати витрат на відрядження є наявність підтверджуючих документів, незалежно від того, на якій мові вони складені. На думку Позивача, той факт, що такі документи складені іноземною мовою та не перекладені на українську мову не позбавляє платника податків права відносити до складу валових витрат витрат на відрядження.

Судом встановлено, що Позивач в порушення вимог податкового обліку п.п. 5.3.9 п.5.3, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” за період з 01.04.2003р. по 01.01.2004р. зайво віднесено до валових витрат суми коштів, виданих під звіт на відрядження працівників підприємства по Україні та за кордон без підтверджуючих первинних документів.

Відповідно до вимог п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями) підприємством за період з 01.04.2003р по 01.01.2004р. будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку, укладеного договору (контракту): інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини, документи, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України “Про інформацію” від 02.10.1992 р. N 2657-XII (зі змінами та доповненнями), мова інформації визначається Законом "Про мови в Українській РСР. Відповідно до Закону України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 р. N 8312-XI (зі змінами та доповненнями) в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.

Відповідно до п.1.3 ст. 1 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704), усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Документи, що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований автентичний переклад на зазначену мову.

Відповідачем було подано на підприємство Запит від 21.07.2004р. № 14442/23-2 про надання кваліфікованих, оформлених належним чином перекладів, які підтверджують зв'язок понесених витрат на відрядження з основною діяльністю підприємства, однак Позивач жодних перекладів не надав.

Враховуючи наведене, перевіркою встановлено, що підприємством було безпідставно віднесено до складу валових витрат суми, видані під звіт на відрядження працівників по Україні та за кордон з порушенням вищезазначених норм чинного законодавства України. Загальна сума таких витрат за період з01.04.2003р. по 01.01.2004р. складає 58257,43грн.

Крім того, судом встановлено, що між Позивачем та фірмою "GRAPHIC DESIGN COMMUNICATION & PREPRESS" (Швейцарія) було укладено Договір № 11/08/02-1 від 11.08.2002р., відповідно до якого Позивачу надавались послуги, а саме, роботи по розробці візуальних зображень фірмових найменувань, торгових марок, а також упаковок та обгорток для кондитерських виробів ЗАТ "ЛКФ "Світоч".

Зідно з актами виконаних робіт від 23.12.2002р. № б/н на суму 181746.85 швейц. франків: від 19.11.2003р. № б/н на суму 217472.00 швейц. франків: від 19.11.2003р. № б/н на суму 135035.50 швейц. франків та від 19 11.2003р. № б/н на суму 8106.00 швейц. франків було здійснено дизайн обгорток, пакувальних коробок-підставок. коробок для шоколадних цукерок, листівок, дисплеїв для кондитерських виробів. Загальна сума виконаних робіт становить 542361.35 швейц. франків. Оплату було здійснено 07.07.2003р. на суму 181746.85 швейц. франків (№ банківської виписки 124). що за курсом НБУ на день виплати складає 716932,07грн. та 29.12.2003р. на суму 360614,50 швейц. франків (№ банківської виписки 249). що за курсом НБУ на день виплати складає 1530076,87 грн.

Відповідно до п. 1.36 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, із змінами і доповненнями, роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аулі о касети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Підпункт в) пункту 13.1. ст. 13 цього ж Закону передбачає, що роялті - це дохід, отриманий нерезидентом із джерелом його походження з України.

Згідно з пунктом 13.2 статті 13 цього Закону резидент, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплат) з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 ст. 13. за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Пункт 4 “Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування” затвердженого Постановою КМУ від 06.05.2001р. № 470 передбачає, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою встановленого зразка або згідно з законодавством такої країни.

Довідка, яка надається за формою, затвердженою, згідно їз законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Згідно з п.7 цього ж Порядку особа, яка виплачує доходи нерезиденту, зобов'язана, у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України, подавати органу державної податкової служби, за своїм місцезнаходженням, звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у терміни та за формою, встановленими Державною податковою адміністрацією.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п.4 цього Порядку доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню, відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Довідку компетентного органу Швейцарії (Міністерства фінансів або його уповноваженого представника) про підтвердження того, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія “Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал”, яка набула чинності 26.02.2002р. і яка б дозволяла застосувати меншу ставку оподаткування, що передбачає п.4 “Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування”, затвердженого Постановою КМУ від 06.05.2001р. № 470. а також звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів Позивачем не надано.

Таким чином, в порушення вимог п.13.2 ст. 13 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, із змінами і доповненнями, Позивачем не утримано і не внесено до бюджету податок з доходів нерезидента на загальну суму 337051,34 грн.

В Акті перевірки зазначено (стор. 23), що Позивачем, в період, що підлягав перевірці, було занижено ПДВ на суму 271966,00 грн. Таке заниження виникло, на думку Відповідача, через непідтвердження відповідного податкового кредиту належними податковими накладними. Всі виявлені порушення податкового законодавства Відповідач фактично вбачає в неправильному заповненні податкових накладних, отриманих Позивачем на підтвердження податкового кредиту, тобто за відсутності у відповідних накладних обов’язкових реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Зокрема, податкова накладна №129 від 21.03.2003р., сума ПДВ 748,04 грн.-відсутні номенклатура поставки товарів(робіт послуг) продавця; податкова накладна №0000027 від 31.03.2003р., сума ПДВ 189,80 грн. -індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №0000033 від 08.04.2003р., сума ПДВ 16400,27 грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №0000035 від 29.04.2003р., сума ПДВ 184,49грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №11056-1 від 11.04.2003р., сума ПДВ 17607,10 грн.-номенклатура поставки товарів (робіт послуг) англійською мовою; податкова накладна №15056-3 від 15.05.2003р., сума ПДВ 4801,40 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг ) продавця; податкова накладна №43 від 17.04.2003р., сума ПДВ 1690,60 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг ) продавця; №40 від 07.04.2003р., сума ПДВ 265,90 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів(робіт послуг) продавця; №4057 від 04.06.2003р., сума ПДВ 31121,60 грн.-номенклатура поставки товарів (робіт послуг) англійською мовою); податкова накладна №139 від 09.06.2003р., сума ПДВ 238,07 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №10 від 13.03.2003р., сума ПДВ 951,33 грн. -відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №17 від 18.06.2003р., сума ПДВ 1041,33 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт, послуг) продавця; податкова накладна № 180 від 27.06.2003р., сума ПДВ 1554,17 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №20 від 01.07.2003р., сума ПДВ 6315,83 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №19 від 01.07.2003р., сума ПДВ 4165,33 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №26 від 07.07.2003р., сума ПДВ 1330,60 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №34 від 23.07.2003р., сума ПДВ 6202,07 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна № б/н від 30.07.2003р., сума ПДВ 2887,99 грн.-відсутній порядковий номер податкової накладної; податкова накладна №0000050 від 12.06.2003р., сума ПДВ 16696,74 грн.-відсутнє місце знаходження покупця; податкова накладна №0000060 від 16.07.2003р., сума ПДВ 16696,74 грн.-відсутня адреса та індивідуальний податковий номер продавця; податкова накладна № б/н від 17.07.2003р., сума ПДВ 2903,82 грн.-відсутній порядковий номер податкової накладної; податкова накладна №147 від 17.06.2003р., сума ПДВ 615,00 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №252 від 17.07.2003р., сума ПДВ 6096,81 грн. -відсутнє місце знаходження Покупця; податкова накладна №47 від 30.07.2003р., сума ПДВ 919,56 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №50 від 01.08.2003р., сума ПДВ 1666,67 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №0000061 від 30.07.2003р., сума ПДВ 267,65 грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна № б/н від 30.07.2003р., сума ПДВ 2659,99 грн.-відсутній порядковий номер податкової накладної; податкова накладна №24 від 14.08.2003р. сума ПДВ 1862,63 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №30 від 18.08.2003р., сума ПДВ 9473,75 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №37 від 01.08.2003р., сума ПДВ 5134,23 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна № 0000068 від 31.08.2003р., сума ПДВ 240,30 грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №28 від 08.09.2003р., сума ПДВ 3278,14 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №169 від 29.08.2003р., сума ПДВ 1226,29 грн.-відсутня адреса продавця; податкова накладна №171 від 30.09.2003р., сума ПДВ 1634,13 грн.-відсутня адреса продавця; податкова накладна №23 від 22.09.2003р., сума ПДВ 405,14 грн.-відсутня ціна продажу; податкова накладна №08/16 від 13.08.2003р., сума ПДВ 3737,00 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №0000067 від 18.08.2003р., сума ПДВ 16713,44 грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №0000076 від 09.09.2003р., сума ПДВ 16696,72 грн.-індивідуальний податковий номер платника ПДВ не відповідає фактичному; податкова накладна №172 від 30.09.2003р., сума ПДВ 615,00 грн.-відсутня адреса продавця; податкова накладна №83 від 01.10.2003р., сума ПДВ 33301,33 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №60 від 03.11.2003р., сума ПДВ 18440,95 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №435 від 25.09.2003р., сума ПДВ 5542,76 грн.-відсутня номенклатура поставки товарів (робіт послуг) продавця; податкова накладна №441 від 21.11.2003р., сума ПДВ 7445,00 грн.-відсутні одиниця виміру, кількість, ціна продажу.

Дослідивши обставини справи та давши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що Акт перевірки і прийняті на його основі рішення відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне:

Судом встановлено, що податкові накладні складено з численними порушеннями вимог Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема: відсутність в податкових накладних номенклатури товарів, робіт, послуг продавця; зазначення в податкових накладних номенклатури товарів, робіт, послуг продавця англійською мовою; відсутність в податкових накладних місцезнаходження/адреси (продавця або покупця); невідповідність в податкових накладних індивідуального податкового номера платника ПДВ фактичному.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену належним чином.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону, податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер і дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку в цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відсутність хоча б одного з цих реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі такої накладної (зазначене підтверджується позицією Вищого господарського суду України: Оглядовий лист від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про податки”, Інформаційний лист від 14.02.2002 р. № 01-8/157 “Про деякі питання практики застосування Закону України "Про податок на додану вартість”).

Відносно зазначення в окремих податкових накладних номенклатури товару англійською мовою, то відповідно до вимог ст. 11 Закону України “Про інформацію” від 02.10.1992р. № 2657-XII (зі змінами та доповненнями) мова інформації визначається Законом "Про мови в Українській РСР. Відповідно до Закону України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 р. N 8312-XI (зі змінами та доповненнями) в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.

Відповідно до п.1.3 ст. 1 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704): “усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою”

Позивач не погоджується із рішенням ДПІ, яким йому визначено податкове зобов’язання на суму 34469,00грн. (штрафні санкції) за порушення термінів розрахунків, передбачених Законом України “Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті”.

В Акті перевірки встановлено, що станом на 01.04.2003р. по розрахунках з компанією ARRO CA, дебіторська заборгованість становила 7850,00 доларів США (оплата здійснена 21.12.2001р.), в результаті чого за порушення термінів розрахунків, передбачених зазначеним Законом України нарахована пеня у розмірі 34469,00 грн.

Позивач вважає, що Рішення винесено Відповідачем на підставі Акту з порушенням діючого законодавства, оскільки станом на 01.04.2003р. за Актом від 12.10.2003р. не було проведено обліку, в результаті чого було штучно створено дебіторську заборгованість, яка мала б бути закрита ще 12.10.2000р., а тому послуги, оплачені Позивачем нерезиденту, надійшли в Україну в повному обсязі,- тому відсутні будь-які підстави вважати, що Позивачем була недоотримана валютна виручка і, відповідно, немає підстав для застосування пені, згідно з Законом України від 23.09.1994р. “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Позивач також стверджує, що процедура нарахування податковими органами та стягнення пені, за порушення ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” за допомогою податкових повідомлень-рішень не може бути реалізована, оскільки згадана пеня не може розцінюватись як податкове зобов’язання, яке за вимогами Закону № 2181-Ш визначається податковим органом.

Із наведеною позицією суд не погоджується, зважаючи на зазначене:

10.08.2000р. було укладено Угоду №94607-А1 з компанією АRRO СА (Швейцарія) на поставку блоку управління для системи приготування цукрово-паточної суміші “Соntigrav 1030”, проведення монтажу, наладку та навчання обслуговуючого персоналу. Загальна вартість угоди складала 35 970 доларів США і, згідно з Додатком №1 до Угоди №94607-А1, включала в себе наступні суми:

27365,00 доларів США - вартість блоку управління для системи приготування цукрово-паточної суміші "Соntigrav 1030”;

755,00 доларів США - транспортні витрати;

7850,00 доларів США - вартість монтажу та наладки.

29.09.2000р. вищезгадане обладнання поступило Позивачу, про що свідчать відмітки у ВМД.

Судом встановлено, а Позивачем не спростовано, що по розрахунках з фірмою ARRO (Швейцарія) станом на 01.04.2003р. дебіторська заборгованість становила 7850,00 амер.дол. США (оплата здійснена 21.12.2001р.). За період, що перевірявся, товари, роботи, послуги по імпорту на територію України не надійшли.

В податковому обліку підприємства зазначена дебіторська заборгованість обліковувалась впродовж 2003року. За порушення термінів розрахунків, передбачених статтею 2 Закону України від 23.09.1994р. № 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, із змінами і доповненнями, і на підставі статті 4 цього Закону правомірно нарахована пеня в сумі 34469,00грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до ч. 4 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.05.1995р. № 02-5/451, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій повинні відповідати формі, яка встановлена Інструкцією про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженоюНаказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001р. № 110 (з подальшими змінами).

Відповідно до п.п.2.2 п. 2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001р. №110 “Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за № 268/5459), податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів (податків, зборів, обов'язкових платежів, неподаткових доходів, штрафних (фінансових) санкцій, у т. ч. пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у порядку та у строки, визначені чинним законодавством України.

Відповідно до п.п. 2.3 п. 2 наведеного Наказу, штрафна (фінансова) санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних (фінансових) санкцій), яка справляється з платника податків, у зв'язку із порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, а також відповідно до законодавчих актів, якими надано право органам державної податкової служби застосовувати штрафні (фінансові) санкції, на підставі рішення контролюючого органу.

Відповідно до п.п.2.5 п. 2 зазначеного Наказу, податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків: сплатити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання; сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів; таке рішення приймається за результатами перевірок платника податків (у т.ч. камеральних).

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що Відповідач наділений правом стягувати пеню за порушення строків в ЗЕД, виносячи податкові повідомлення-рішення, а, отже, пеня за порушення Позивачем ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” нарахована правомірно, а відтак, податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до чинних в Україні нормативно-правових актів.

Виконуючи вимоги ст. 151 КАС України, після з’ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами, головуючим у судовому засіданні надано сторонам можливість дати додаткові пояснення. Правові позиції Сторін, висловлені їх представниками, залишились незмінними.

Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, керуючись вимогами ст. 152 КАС України, Сторони взяли участь у судових дебатах, в ході яких представники Позивача і Відповідача підтвердили свої правові позиції відносно предмету спору.

Після закінчення судових дебатів судом оголошено перерву для виходу у нарадчу кімнату для ухвалення постанови, згідно із вимогами ст.ст. 153-154 КАС України.

Сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги необгрунтованими, не доведеними матеріалами справи, і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 6-12, 69-71, 86, 137, 158, 159-163, 167 та п. 6 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України,-

суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку, визначеному главою 1 розділу IV КАС України.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий Суддя Н.Г. Левицька

Суддя В.М.Гриців

Суддя Л.С.Данко