Постанова № 68333641, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 907/619/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Удовиченка О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"на ухвалу та постанову у справігосподарського суду Закарпатської області від 13.01.2017 Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 № 907/619/15 господарського суду Закарпатської областіза заявою Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Тойс"провизнання банкрутомза участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - Іванова С.О.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017 за результатами попереднього засідання , залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017, зокрема, відмовлено у задоволенні заяви з грошовими вимогами Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" м.Дніпропетровськ до господарського суду Закарпатської області від 24.11.2013 б/н (згідно відмітки поштового штемпелю така заява відправлена на адресу суду 25.11.2015 року) про визнання грошових вимог до ТОВ "Фактор Тойс" у сумі 90150547,09 грн. (не забезпечені заставою), які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17589593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 2 0136239,31 грн., пені у сумі 52424614,02 грн., а також в сумі 2 217944,85 грн. (забезпечені заставою), що складаються з відсотків за кредитним договором № 1/СУ008Q від 16.08.2007, затверджено реєстр вимог кредиторів боржника з урахуванням визнаних судом вимог кредиторів.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить скасувати ухвалу господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017, якою затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Фактор Тойс", в частині відмови в задоволенні грошових вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "Фактор Тойс" та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017. Прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ КБ "Приватбанк" конкурсним кредитором ТОВ "Фактор Тойс", визнати заявлені банком грошові вимоги до ТОВ "Фактор Тойс" у сумі 90150547,09 грн., які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17589693,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20136239,31 грн., пені у сумі 52424614,02 грн., внести ці грошові вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Фактор Тойс" та окремо внести до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Фактор Тойс" вимоги ПАТ КБ "Приватбанк", які забезпечені заставою, у сумі 2217944,85 грн., що складаються з відсотків за кредитним договором №1/СУ008Q від 16.08.2007; окремо внести до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Фактор Тойс" відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з договором застави №Iz/CY008Q від 19.09.2008.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.256, 264, 589, 599 ЦК України, ст.ст.19, 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.35 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частиною десятою статті 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з метою виявлення усіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до заяви кредитора в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 за заявою ПАТ "Піреус Банк МКБ" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Фактор Тойс" за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Фактор Тойс". Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Зубик Ю.З.

27.10.2015 на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України під номером 24354 оприлюднене оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Фактор Тойс".

02.12.2015 ПАТ КБ "Приватбанк" подало до господарського суду Закарпатської області заяву з грошовими вимогами до боржника на суму 90150547,09 грн. (не забезпечені заставою), які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17589593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20136239,31 грн., пені у сумі 52424614,02 грн., а також на суму 2217944,85 грн. (забезпечені заставою), що складаються з відсотків за кредитним договором № 1/СУ008Q від 16.08.2007, та на суму 2436,00 грн. сплаченого судового збору.

В обґрунтування своїх грошових вимог кредитор посилається на те, що між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та "М&Т Toys, LTD" (Кіпр) був укладений договір комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 про відкриття акредитиву на суму у розмірі 264000,00 євро (далі - договір комісії) та кредитний договір № 1/CY008Q від 16.08.2007 про надання кредиту у розмірі 457600,00 євро (далі - кредитний договір).

Відповідно до п.1.1.1. договору комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 р. про відкриття акредитиву Комісіонер зобов'язаний укласти від свого імені і за рахунок Комітента акредитивну угоду з ВОТО, s.r.o., Словаччина (Бенефіціар) у відповідності до додатку № 1 до цієї угоди, яка є її невід'ємною частиною. Крім того, у відповідності до п.1.1.2 договору комісії Комісіонер зобов'язаний доручити Garamtibank, Амстердам, Нідерланди (Підтверджуючий банк) додати своє безвідкличне підтвердження до вказаного акредитиву.

Згідно з додатком № 1 до договору комісії Комітент доручив Комісіонеру відкрити в Підтверджуючому банку акредитив на суму 264000 євро з відстрочкою платежу 360 днів з моменту підтвердження. При цьому у відповідності до розділу 78 додатку №1 відшкодування Підтверджуючому банку, з урахуванням нарахованих таким банком відсотків та комісій по цьому акредитиву, Комісіонер зобов'язується сплатити після отримання СВІФТ - повідомлення з зазначенням прийнятих до оплати документів та дати погашення фінансування.

Комісіонер свої зобов'язання за договором комісії виконав у повному обсязі, відшкодувавши Підтверджуючому банку витрати по оплаті товару, поставленого Комітенту у розмірі 257550,08 євро та 18189,89 євро, разом 275739,97 євро (сума акредитиву та комісія підтверджуючого банку), що підтверджується банківською випискою, меморіальними ордерами № 1 від 31.12.2008, № 7774 від 31.12.2008, № 7774 від 31.12.2008 та платіжним дорученням № 2.XX7882DN від 31.12.2008.

У порушення умов договору комісії Комітент (М&Т Toys LTD, Нікосія, Кіпр) зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконав, не відшкодував у повному обсязі кошти та не сплатив комісію Комісіонеру, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.

Відповідно до п. 6.2. договору комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 сторони домовилися, що нарахування пені за порушення сторонами своїх зобов'язань за цим договором буде здійснюватися протягом 3 (трьох) років від дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконано.

Пунктом 6.3. договору комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 встановлено, що строк позовної давності за вимогами про сплату винагороди комісіонера і оплаті пені у відповідності з умовами цього договору буде становити 5 (п'ять) років.

Станом на 20 жовтня 2015 року сума простроченої заборгованості "М&Т Toys, LID" перед ПАТ КБ "Приватбанк" за договором комісії № 0611/3589/імра становить 1242440,94 євро, що еквівалентно 31784165,13 грн. (відповідно до курсу євро до гривні, встановленого НБУ на 24.11.2015 становить 2558,2033 гривень за 100 євро), яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 275739,97 євро, що еквівалентно 7053989,01 грн.

- проценти - 281481,40 євро, що еквівалентно 72.00866,46 грн.

- пеня - 685219,57 євро, що еквівалентно 17529309,65 грн.

Крім того, відповідно до кредитного договору № 1/CY008Q від 16.08.2007 ПАТ КБ "Приватбанк" надав позичальнику, "М&Т Toys, LTD", кредит у сумі 457600,00 євро.

Згідно з п. 2.1. кредитного договору банк зобов'язався за рахунок Міжбанківського кредиту Komercni banka надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 457600 євро в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплаті відсотків, винагород, відшкодуванню витрат банка в обумовлені цим договором строки.

У відповідності з Міжбанківською угодою та п.2.2. кредитного договору кредит був наданий позичальнику для поповнення оборотних активів, спрямованих на проведення платежу за акредитивом №1607/4040/імра, відкритого згідно з контрактом № 10072007 від 10.07.2007 (далі - контракт № 1) та акредитиву № 1607/4039/імра, що відкритий згідно контракту №2006/3994/69 від 20.04.2007 (далі - контракт № 2).

Зобов'язання банку з видачі кредиту або його частини позичальнику виникають в день отримання відповідного повідомлення з Komercni banka, a.s. Prague, Czech Republic на використання кредиту у межах вказаних в них сум: у порядку, передбаченому умовами Міжбанківської угоди.

Komercni banka, a.s. Prague, Czech Republic свої обов'язки виконав та сплатив 80 % вартості товарів по Контракту 1 та Контракту 2, що підтверджується відповідними СВІФТ - повідомленнями, направленими на адресу банка. У відповідності до п.2.3. кредитного договору строк повернення кредиту визначений у додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Відповідно до умов кредитного договору строк повного погашення кредиту у сумі 457600 євро встановлений до 15.02.2011.

Однак, свої зобов'язання за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 щодо повернення кредиту та сплати відсотків в обумовлені кредитним договором строки, в порушення вимог ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526, 530, 1048, 1054 ЦК України боржник не здійснив, у зв'язку з чим, утворилася заборгованість зі сплати кредиту, процентів за його користування, пені.

Станом на 20 жовтня 2015 сума простроченої заборгованості "М&Т Toys, LTD" перед ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 становить 2368237,38 євро, що еквівалентно 60584326,81 грн. (відповідно до курсу євро до гривні, встановленого НБУ на 24.11.2015 становить 2558,2033 гривень за 100 євро.) та складається з:

- заборгованість за кредитом - 411840,00 євро, що еквівалентно 10535704,47 грн.

- заборгованість за процентами - 592342,20 євро, що еквівалентно 15153317,70 грн. - пеня - 1364055,17 євро, що еквівалентно 34895304,37 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Тойс" є поручителем за виконання зобов'язань "М&Т Toys, LTD" за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 відповідно до договору поруки № 1-1 від 16.08.2007.

Згідно з п. 1 договору поруки № 1-1 від 16.08.2007, ТОВ "Фактор Тойс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання "М&Т Toys, LTD" своїх зобов'язань за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 з повернення кредиту у розмірі 457600 євро згідно з графіком повернення, сплати процентів, оплати неустойки, оплати пені, штрафу, а також за виконання "М&Т Toys, LTD" своїх зобов'язань за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006 зі сплати комісій, винагороди, надання коштів для оплати для виконання доручення кредитора, та сплати комісій підтверджуючого банку, сплати пені.

Згідно з п.2 договору поруки № 1-1 від 16.08.2007 ТОВ "Фактор Тойс" відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором та договором комісії в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених кредитним договором та договором комісії.

У п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору та договору комісії ознайомлений.

Пунктом 4.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Виконання зобов'язання "М&Т Toys, LTD" за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 також були забезпечені договором застави майна № lz/CY008Q від 19 вересня 2008, укладеним між кредитором, як заставодержателем, та боржником - ТОВ "Фактор Тойс", як заставодавцем.

Предметом застави відповідно до переліку, зазначеному у додатку № 1 до договору застави, є майно - виробниче обладнання.

Відповідно до п.9 договору застави, сторони визначили, що вартість предмета застави складає 2217944,85 грн., що на дату укладення договору еквівалентно 330 000 євро.

Кредитор стверджує, що безспірність вимог ПАТ КБ "Приватбанк" також підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-10331/10 від 19 листопада 2010 року про стягнення сум заборгованості, зокрема, з ТОВ "Фактор Тойс" за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006, яке набрало законної сили.

Вказаним рішенням встановлено факт виконання своїх зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 та факт неналежного виконання своїх зобов'язань позичальником "М&Т Toy;і. LTD" та поручителем ТОВ "Фактор Тойс", що відповідно до положень ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиціальним фактом та не потребує доказування.

Заперечуючи проти визнання заявлених кредиторських вимог, боржник посилається, зокрема на те, що зобов'язання за кредитним договором N2 1/CY008Q від 16.08.2007 та договором комісії №0611/3589/імра 27.12.2006 було забезпечено порукою (договір поруки №1-1 від 16.08.2007), тому на спірні правовідносини поширюються вимоги ст.ст. 553-559 ЦК України.

При цьому боржник зазначає, що за своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК є преклюзивним (припиняючим). Його закінчення є підставою для припинення поруки, цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених статтями 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України. Враховуючи те, що строк поруки не є строком порушеного права, а строком існування самого зобов'язання поруки, права кредитора і обов'язок поручителів по його закінченню припиняються, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого за межами передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку, бо з його закінченням припиняється матеріальне право.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим заявником, заборгованість за кредитним договором почала виникати з лютого 2009 року.

У квітні 2010 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором №1/СУ008Q від 16.08.2007 та договором комісії №0611/3589/імра 27.12.2006.

Рішенням цього суду від 19.11.2010 присуджено до стягнення з поручителів заборгованість за даними договорами, яка виникла станом на 11.03.2010.

Строк дії кредитного договору № 1/CY008Q від 16.08.2007 закінчився 15.02.2011. Строк дії договору комісії № 0611/3589/мтра 27.12.2006 закінчився 31.12.2008. З даними грошовими вимогами банк звернувся до суду тільки у листопаді 2015 року.

Таким чином, боржник вважає, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором № 1/CY008Q ВІД 16.08.2007 та договором комісії №0611/3589/імра від 27.12.2006 з боржника як поручителя.

Виходячи із спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на господарський суд покладено обов'язок надавати правовий аналіз заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Статтею 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 22 цього Закону.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу та може бути предметом мирової угоди.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі при спрощеному порядку розгляду справи про банкрутство.

Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів здійснюється виключно за наслідками перегляду ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також у разі правонаступництва.

Частиною першою статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Рішення з господарського спору, в тому числі і у справі про банкрутство, повинно бути мотивованим, прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017, зокрема, відмовлено у задоволенні заяви ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання грошових вимог до ТОВ "Фактор Тойс" у сумі 90150547,09 грн. (не забезпечені заставою), які складаються з заборгованості за кредитом у сумі 17589593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20136239,31 грн., пені у сумі 52424614,02 грн., а також в сумі 2217944,85 грн. (забезпечені заставою), що складаються з відсотків за кредитним договором № 1/СУ008Q від 16.08.2007.

Вказані ухвала та постанова про відмову у визнанні заявлених банком грошових вимог мотивовані спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено боржником.

При цьому суди попередніх інстанцій керувалися нормами статей 252-255, 256, 261, 264, 267 ЦК України та виходили з такого.

Зобов'язання за кредитним договором з повернення кредиту було визначено у строк до 15.02.2011. За договором комісії строк оплати було встановлено з урахуванням наданого акредитиву до 01.01.2009. Даними договорами сторонами встановлений строк позовної давності у п'ять років.

З огляду на зазначені в рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-10331/10 від 19 листопада 2010 року обставини, про порушення своїх прав банку стало відомо 02.03.2010, що вбачається із поданого ним розрахунку заборгованості за кредитним договором та договором комісії, а відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з цього часу обліковується строк позовної давності для захисту порушеного права.

За висновком судів попередніх інстанцій, строк позовної давності за відповідними договорами сплинув 02.03.2015.

Водночас, заява банком до господарського суду Закарпатської області від 24.11.2013 р. б/н (згідно відмітки поштового штемпелю така заява відправлена на адресу суду 25.11.2015 року), подана із пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а також при не повному з'ясуванні усіх обставин справи, що мають істотне значення для розгляду усіх грошових вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до боржника з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, грошові вимоги банку до боржника ґрунтуються на договорах поруки та застави, укладених останнім на забезпечення виконання зобов'язань "М&Т Toys, LTD" перед банком за кредитним договором № 1/CY008Q ВІД 16.08.2007, зі строком дії до 15.02.2011, та договором комісії №0611/3589/імра від 27.12.2006 зі строком виконання до 01.01.2009. Сторони цих договорів встановили строк позовної давності у п'ять років.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відмовляючи у визнанні грошових вимог банку до боржника з мотивів спливу позовної давності, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права про позовну давність, та не застосували норми матеріального права, які регулюють правовідносини з приводу поруки та застави, на яких й ґрунтуються грошові вимоги банку до боржника.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, грошові вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до боржника обґрунтовані також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 у справі № 2-10331/10, відповідно до якого присуджено до стягнення з відповідачів солідарно, у тому числі, з ТОВ "Фактор Тойс" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 4.733.430,98 грн. та 1.083,26 грн. заборгованості за договором комісії від 27.12.2006 № 0611/3589/іmpa, 2.514.269,32 грн. та 1.083,26 грн. заборгованості за кредитним договором від 16.08.2007 № 1/CY008Q.

При цьому, у мотивувальній частині вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, встановлено, що заявлені позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення, у тому числі з ТОВ "Фактор Тойс" як із солідарного боржника (договір поруки №1-1), заборгованості за договором комісії, яка станом на 02.03.2010 з урахуванням пені становить 441.526,85 євро, та заборгованості за кредитним договором, яка станом на 11.03.2010 становить 233.597,27 євро, у тому числі 137.280,00 євро основного боргу, 52.693,27 євро строкових процентів, 18.006,88 євро прострочених процентів та 25.617,12 євро пені заборгованості, є обґрунтованими та підлягають стягненню з перерахуванням у гривни за курсом НБУ на день ухвалення рішення, що дорівнює 10,8326 грн. за один євро.

Отже, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 в іншій справі № 2-10331/10, яке набрало законної сили і враховуючи положення ст.35 ГПК України має преюдиціальне значення для даної справи, доведено факт наявності вказаної у резолютивній частині рішення заборгованості ТОВ "Фактор Тойс" перед ПАТ КБ "Приватбанк".

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Таким чином законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника.

Відмовляючи у визнанні грошових вимог банку до боржника у повному обсязі, тобто й у розмірі, який доведений та встановлений у резолютивній частині вказаного судового рішення, суди попередніх інстанцій не врахували, що банк, в межах визначених договором комісії та кредитним договором строків позовної давності, вже скористався своїм правом на позов у розумінні статі 256 ЦК України, та використав можливість захистити свої порушені цивільні майнові права в судовому порядку щодо стягнення з боржника, як поручителя, заборгованості за вказаними договорами, яка утворилась за певний період.

Тому, висновок судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності до грошових вимог, розмір яких вже доведений і присуджений до стягнення судовим рішенням, що набрало законної сили, не ґрунтується на нормах матеріального права про позовну давність.

Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов'язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 у справі № 2-10331/10 на день звернення банку з грошовими вимогами до боржника не виконано у добровільному порядку та до примусового виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" не пред'являлось.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог банку до боржника у розмірі, вже присудженому до стягнення з останнього згідно з резолютивною частиною судового рішення, є помилковим.

Що ж до заборгованості за договором комісії та кредитним договором, яка нарахована банком за період, що не охоплений зазначеним вище судовим рішенням, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судами, у забезпечення виконання зобов'язань "М&Т Toys, LTD" перед банком за кредитним договором № 1/CY008Q ВІД 16.08.2007, зі строком дії до 15.02.2011, та договором комісії №0611/3589/імра від 27.12.2006 зі строком виконання до 01.01.2009, між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Фактор Тойс" укладено договір поруки № 1-1 від 16.08.2007.

Згідно з п. 1 цього договору поруки ТОВ "Фактор Тойс" поручився перед банком за виконання "М&Т Toys, LTD" своїх зобов'язань за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 з повернення кредиту у розмірі 457600 євро згідно з графіком повернення, сплати процентів, оплати неустойки, оплати пені, штрафу, а також за виконання "М&Т Toys, LTD" своїх зобов'язань за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006 з сплати комісій, винагороди, надання коштів для оплати для виконання доручення кредитора, та сплати комісій підтверджуючого банку, сплати пені.

Згідно з п.2 договору поруки ТОВ "Фактор Тойс" відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором та договором комісії в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених кредитним договором та договором комісії.

Відповідно до пунктів 3.1., 4.1., 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником якого-небудь обов'язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із визначенням невиконаного обов'язку; у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовому повідомленні кредитора, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання повідомлення.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, передбаченого статтею 256 ЦК України. Це строк існування самого зобов'язання поруки.

Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі).

Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

У пунктах 9 та 10 договору поруки зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором та договором комісії; сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом у 5 (п'ять) років.

Проте, суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки вказаним умовам договору поруки з огляду на вищенаведені норми матеріального права, які регулюють правовідносини з поруки, та не з'ясували чи встановлено умовами договору строк дії поруки відповідно до статті 252 ЦК України.

Між тим, з'ясування цієї обставини має істотне значення для розгляду грошових вимог банку до боржника як поручителя з огляду на те, що у разі не встановлення сторонами у договорі цього строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідно зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі) не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.09.2014 у справі № 6-170цс13.

Крім того, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, відповідно до пункту 2.1. кредитного договору, "М&Т Toys, LTD" (позичальник), фінансовим поручителем якого є боржник - ТОВ "Фактор Тойс", зобов'язався повернути банку наданий за рахунок Міжбанківського кредиту Komercni banka кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 457600 євро, сплатити відсотки та винагороду, відшкодувати витрати банку в обумовлені цим договором строки.

У відповідності до пунктів 2.3., 5 кредитного договору строки повернення кредиту згідно з Графіком погашення кредиту, встановлені у додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до умов додатку № 1 до кредитного договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 14.02.2008, позичальник зобов'язався перед банком повернути кредит у сумі 457600 євро до 15.02.2011, сплачуючи її частинами (з визначенням конкретних сум і дати платежу) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання позичальником (а відтак і поручителем) окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного конкретно визначеного зобов'язання згідно з графіком погашення кредиту, з огляду на положення частини третьої стаття 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статтею 559 ЦК України строк (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі) пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу строку (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі) для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.

Проте, суди попередніх інстанцій будь-якої правової оцінки вказаним умовам кредитного договору не надали, наведені вище норми матеріального права, які регулюють правовідносини з поруки, не застосували, та не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення періодичних платежів (згідно з графіком), та не з'ясували з якої дати щодо кожних платежів настає відповідальність поручителя, яка передбачена кредитним договором.

Дослідження та встановлення вказаних обставин, які входять до предмету доказування, а саме: чи визначений договором строк дії поруки відповідно до статті 252 ЦК України, чи пред'являлись кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, має істотне значення для правильного розгляду грошовим вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до боржника, оскільки недотримання банком цих вимог є підставою для припинення поруки, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій взагалі не розглянули по суті та не визначились стосовно грошових вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до боржника у сумі 2 217 944,85 грн. (забезпечені заставою), які ґрунтуються на договорі застави майна № Iz/CY008Q від 19.08.2009, не навели в оскаржуваних ухвалі та постанові мотивів вирішення доводів та аргументів банку стосовно його грошових вимог до боржника, забезпечених майном останнього, що суперечить статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року), порушують приписи статті 43 ГПК України про те, що господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та приписи статті 42 ГПК України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Поряд з наведеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтями 1, 3 Закону України "Про заставу", який є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу заставного майна, передбачено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду; застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Підстави припинення застави окремо визначені в статті 28 Закону України "Про заставу", які є аналогічними із закріпленими у статті 593 ЦК України, до яких зокрема належать: припинення забезпеченого заставою зобов'язання; загибель заставленого майна; придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; примусовий продаж заставленого майна; закінчення терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Отже, такої підстави для припинення застави, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає. Окремо слід вернути увагу на те, що частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Таким чином, якщо кредитор не скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет застави, це не є підставою для припинення застави.

Крім того, за загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачають.

Отже, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняються.

Аналізи положень статті 28 Закону України "Про заставу" та статті 593 ЦК України у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет застави (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення застави відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу".

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували положення абзацу другого частини 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідно до якого, розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

У зв'язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, не застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню, порушенням норм процесуального права щодо повного з'ясування всіх обставин справи, що входять до предмету доказування і мають значення для правильного розгляду грошових вимог банку, які випливають із договорів поруки та застави, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані ухвала за результатами попереднього засідання та постанова суду другої інстанції в частині відмови у визнанні грошових вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до боржника у сумі 90150547,99 грн. (не забезпечені заставою) та 2217944,85 грн. (забезпечені заставою) підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017 у справі № 907/619/15 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" скасувати.

Справу № 907/619/15 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Тойс" передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді О.В. Білошкап

О.С. Удовиченко