Ухвала суду № 6822191, 04.03.2008, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

Справа № 33ц-352кс/08;6-3704 св05

Головуючий інстанції: Білик Г.О.Категорія: 44

Суддя-доповідач: Віхров В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2008 рокум. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Віхрова В. В., Гайдук В. І., Дерев'янко О. Г.,

розглянувши відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні в попередньому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Хрещатик» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, де треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Повне товариство «Карат-плюс Домнишева, Широбокова», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2005 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2005 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ КБ «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19478750, м. Київ), в особі Києво-Святошинської філії, в жовтні 2004 року звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що на забезпечення виконання зобов'язання ПТ «Карат-плюс Домнишева, Широбокова» (код ЄДРПОУ 20062523, м. Київ) з кредитного договору був укладений з ОСОБА_1 договір іпотеки (майнового поручительства), за умовами якого у заставу передавалася належна йому квартира, проте протягом строку дії договору він без згоди ВАТ КБ «Хрещатик» продав цю квартиру ОСОБА_2 на умовах договору, посвідченого нотаріусом ОСОБА_3, а боржник порушив свої кредитні зобов'язання, забезпечені іпотекою, у зв'язку з чим ВАТ КБ «Хрещатик» просив визнати договір купівлі-продажу недійсним з підстав замовчування під час продажу того факту, що квартира перебуває під заставою, тобто через обман.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2005 року, яке ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2005 року залишене без змін, позов ВАТ КБ «Хрещатик» залишений без задоволення.

У касаційній скарзі ВАТ КБ «Хрещатик» вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме застосовані норми про добросовісного набувача майна, які застосуванню не підлягали, а висновки про згоду банку на зняття заборони відчуження не відповідають обставинам справи, а також на порушення апеляційним судом права на справедливий судовий розгляд, у зв'язку з чим порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах касаційної скарги і заявлених у суді першої інстанції вимог, дійшла висновку, що підстави для перегляду рішення апеляційного суду та його скасування відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між третьою особою (повним товариством) і позивачем 27.07.2001 був укладений договір кредиту, виконання зобов'язань третьої особи з якого 30.07.2001 було забезпечене іпотекою належної на праві власності відповідачу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, з якої була 28.12.2001 знята заборона відчуження на підставі листа, підписаного від імені позивача заступником начальника його Києво-Святошинської філії, після чого цього ж дня нотаріус, третя особа у цій справі, отримавши відповідь з єдиного реєстру заборон відчуження про відсутність таких, посвідчив укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири, що є об'єктом іпотеки.

Третя особа (повне товариство) основне зобов'язання перед позивачем відповідно до умов договору не виконало, що встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2002 у господарській справі за позовом ВАТ КБ «Хрещатик» до ПТ «Карат-плюс Домнишева, Широбокова» про стягнення боргу, яким стягнуто на користь позивача 62 117 гривень 50 коп.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а на час укладення договору купівлі-продажу була знята заборона відчуження, з чим погодився апеляційний суд, відзначивши, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Суд у цій справі за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку в межах касаційної скарги і вимог, які були заявлені у суді першої інстанції, перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не зв'язаний доводами касаційної скарги в разі неправильного застосування норм матеріального права, проте не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Визначаючи межі касаційного розгляду, суд зважує на те, що суд, здійснюючи правосуддя, згідно зі ст. 4 ЦПК України захищає права та інтереси фізичних й юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, і межі судового розгляду, таким чином, за ст.ст. 11, 118-119 ЦПК України визначаються предметом та підставами позову, а правова кваліфікація віднесена за ст.ст. 214, 215 ЦПК України до повноважень суду, коли у цій справі пред'явлена вимога про визнання правочину недійсним з підстав вчинення його внаслідок введення сторони правочину в оману і без згоди заставодержателя.

Колегія суддів вкотре наголошує, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за практикою тлумачення її положень Європейським Судом з прав людини право на справедливий судовий розгляд вимагає від суду вмотивовувати своє рішення, що одначе не може тлумачитися як відповідь на кожний аргумент чи довід сторони, і обсяг чого визначається в залежності від обставин справи, коли справедливість процесу вимагає, що б мотиви рішення, хоч би і лише це включені мотиви суду першої інстанції чи будь-які інші, реально розв'язували питання, що поставлені перед судом у зв'язку зі спором, а не полягали у беззастережному переліку тверджень суду першої інстанції. Відповідно, з огляду на доводи касаційної скарги, не вирішуючи питань про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, судом касаційної інстанції в цій справі підлягає перевірці те, наскільки судовий розгляд був справедливим в цілому, в тому числі з точки зору забезпечення особам, які беруть участь в справі, свободи у наданні доказів і доведенні їх переконливості, включаючи джерела, з яких докази добуті.

Суди першої й апеляційної інстанцій у цій справі, з'ясовуючи повно та всебічно, згідно з істиною, фактичні обставини, встановили факти на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні і наданих сторонами доказів, між якими усунуті протиріччя та які узгоджуються між собою, і оцінених з наведенням в судовому рішенні відповідних мотивів, включаючи оцінку взаємозв'язків між свідченнями осіб, які беруть участь у справі, та письмовими доказами в їх сукупності, що відповідає вимогам ст.ст. 15, 30, 62, 202, 202-1 ЦПК України 1963 року і ст.ст. 10, 60-61, 212, 213 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР послідовно визначається, що з підстав вчинення правочину внаслідок обману право на позов в матеріальному сенсі має потерпіла від такої обставини особа, тобто сторона двостороннього правочину (договору), щодо якої мав місце обман. Відповідно, вказуючи на добросовісність відповідача під час укладання договору купівлі-продажу, судами зроблений виносок про сторін угоди, які з цих підстав правочин не оспорювали, і до яких позивач не відноситься, не маючи, таким чином, право вимоги, а також в сукупності з посланням на дотримання правил вчинення нотаріальних дій під час укладання договору купівлі-продажу суди відкинули підстави для визнання правочину недійсним за ст. 48 ЦК УРСР.

Звідси, колегія суддів знаходить, що місцевий та апеляційний суди вмотивували свої висновки щодо відхилення вимог позивача до кожного з відповідачів, через що порушення права на справедливий судовий розгляд у цій справі відсутні, та апеляційний суд повно і всебічно переглянув справу в межах апеляційного провадження.

Разом з цим, суд касаційної інстанції мусить відзначити, що правочин вчинений іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя (позивача у цій справі) лише з 01.01.2004 з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК України 2003 року та ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» почав визначатися як нікчемний правочин, проте ці положення до спірного договору з огляду на ст.ст. 22, 58 Конституції України не застосовуються. При цьому належить погодитися, що лист щодо зняття заборони відчуження від особи, уповноваженої від імені позивача лише укладати договори, не може кваліфікуватися, як згода позивача на відчуження предмета застави, проте законність таких дій та дій нотаріуса, добросовісність останнього щодо зняття заборони відчуження відносяться до відносин вчинення нотаріальної дії за ст.ст. 27, 74 Закону України «Про нотаріат», вимоги з яких позивачем не заявлені, а відтак до предмету судового розгляду у цій справі жодним чином не відносяться.

Звертає увагу колегія суддів і на те, що про добросовісність набувача йдеться там і тоді, де і коли виникає питання про правомірність володіння чужою річчю та витребування такої речі з чужого незаконного володіння будь-кого, і для застосування реституції внаслідок недійсності правочину добросовісність набувача юридично байдужа. Однак, відповідно до ст.ст. 27, 28 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на час укладення спірного договору, право застави (іпотеки) слідує за річчю, переданою у заставу, обтяжуючи право власності особи щодо розпорядження, у зв'язку з чим заставодавець, який продає річ, за ст. 229 ЦК УРСР зобов'язаний попередити покупця про право застави, а така третя особа за ст.ст. 20, 26 Закону України «Про заставу» має право виконати основне зобов'язання боржника, набуваючи прав кредитора щодо нього. Відчуження предмета застави з порушенням вимог ст. 17 Закону України «Про заставу» є порушенням обов'язків іпотекодавця за ст. 35 цього Закону, що має наслідком за ст.ст. 20, 36 цього Закону вимогу про дострокове виконання забезпеченого заставою основного зобов'язання з подальшим зверненням стягнення на предмет іпотеки, через що недійсність спірного договору купівлі-продажу за собою не тягло.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за змістом вимог позивача і встановлених фактичних обставин в межах судового розгляду за ст. 11 ЦПК України суди правильно по суті розв'язали спір і ухвалили справедливе рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, а оскаржувані судові рішення судів правильні по суті і справедливі та згідно з ст. 337 ЦПК України не можуть бути скасовані з одних лише формальних міркувань щодо допущених помилок у правовій кваліфікації.

Керуючись, ст.ст. 323, 332, 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.