Рішення № 6822192, 04.03.2008, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

Справа №33ц-11 кс/08;6-24159 кс04

Головуючий у першій інстанції: Камінська Л.В.Категорія: 33

Суддя-доповідач: Віхров В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2008 року березня 04 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого:Віхрова В. В.,

Суддів:Москальця П. П., Басуєвої Т.А.,

Дерев'янка О.Г., Козлова С.П.,

розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні в судовому засіданні в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубуки» про усунення перешкод у користуванні і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубуки» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2004 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 червня 2004 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в серпні 2003 року до суду з позовами, які об'єднані в одне провадження, до ТОВ «Чубуки» (код ЄДРПОУ 24882074, с. Стовп'яги, Переяслав-Хмельницький район) з тих підстав, що, будучи членами садівницького товариства «Швейник», біля якого розташовані земельні ділянки належні ТОВ «Чубуки», через дії останнього з будівництва в 2000 році та з експлуатації свиноферми та вагонів-рефрижераторів для риби, що вчинені без погодження з відповідними контролюючими органами влади, і внаслідок яких порушений рівень шуму і забруднена екологія, а вони не можуть повноцінно відпочивати і використовувати виділені їм земельні ділянки за цільовим призначенням, чим завдана їм моральна шкода, у зв'язку з чим просили стягнути на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного окремо, по 14 760 гривень, ОСОБА_2 - 20 000 гривень, а також ОСОБА_2 просила заборонити діяльність свиноферми ТОВ «Чубуки».

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2004 року, яке ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 червня 2004 року залишене без змін, позовні вимоги задоволені частково, і на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, кожного окремо, стягнуто з ТОВ «Чубуки» по 13 320 гривень відшкодування майнової шкоди, а також зупинена діяльність ТОВ «Чубуки» з експлуатації свиноферми до погодження з відповідними службами та отримання висновків таких служб; судові витрати віднесені на рахунок відповідача з відшкодуванням позивачам, кожному окремо, по вісім гривень 50 коп. оплаченого ними судового збору, і з відшкодуванням ОСОБА_1 812 гривень 50 коп. витрат на проведення експертизи, ОСОБА_2 - 812 гривень 50 коп. витрат на проведення експертизи, 1 530 гривень на оплату послуг адвоката, а також стягнуто на користь держави з ТОВ «Чубуки» 399 гривень судового збору.

У касаційній скарзі ТОВ «Чубуки» вказує на безпідставне відхилення його мотивів щодо неналежного позивача та неналежного відповідача у цій справі з огляду на існуючи договірні відносини між суб'єктами господарювання, а також на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки діяльність свиноферми зупинити неможливо, у зв'язку з чим порушує питання про скасування судових рішень з переданням справи на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Вирішуючи спір суди виходили з наступних обставин справи.

Позивачі з 2000 року є членами садівницького товариства «Швейник», відведені якому у встановленому порядку в користування землі площею 9, 3 га для колективного садівництва межують з землями наданими ВАТ «Агрофірма «Славутич» на праві постійного користування. Статут СТ «Швейник» зареєстрований рішенням виконкому Переяслав-Хмельницької районної ради народних депутатів від 17.06.1985. Рішенням правління СТ «Швейник» від 29.05.2000 позивачі, яким виділені у землекористування садівничі ділянки, прийняті в члени товариства (а.с.130).

За Статутом відповідач є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Чубуки» відкритого акціонерного товариства «Агрофірма «Славутич».

Відповідач орендував за договором з ВАТ «Агрофірма «Славутич» від 02.03.2001 строком до 02.03.2005 для здійснення виробничої діяльності в урочищі Чубуки Стовп'язької сільської ради земельну ділянку площею 187, 1 га, в тому числі 31 га лісу, 13 га під дамбу, 130, 1 га, зайняті водними об'єктами, та 13 га інших земель, на яких зареєстровані 11 споруд, включаючи рибоприймальний пункт з вагонами-рефрижераторами для зберігання риби, будівлі коптильного цеху.

Позивачі щорічно з квітня до листопада мають відпочивати в будинках на садівничих ділянках в СТ «Швейник», для чого набули членство, але через постійний виск свиней, сморід їх відходів та гною, збільшену кількість мух та появу щурів в затоці р. Дніпро, високий рівень шуму роботи вентилятора системи охолодження рефрижератора, що працює цілодобово, створені умови мешкання, що призвели до вимушених змін в житті позивачів, позбавивши їх можливості відпочинку, нормального сну і сімейного мікроклімату, погіршивши умови спілкування з друзями та оточуючими, через що позивачі протягом 2001-2003 p.p. пережили душевних хвилювань.

Такі умови мешкання позивачів у будинках є наслідком порушення санітарних норм під час здійснення відповідачем своєї господарської діяльності внаслідок зведення на орендованій ним земельній ділянці літнього табору для свиней на 15 голів, розташованого за межами прибережних захисних смуг Канівського водосховища і штучних водойм, але на відстані 4, 5 м до межі СТ «Швейник», коли санітарно-захисна зона має становити 25 м (а.с.14). Рівень шуму від роботи вентилятора в приміщенні садового будинку, найближчого до земельної ділянки відповідача, складає 38-40 дбА (а.с. 14), коли вночі допустимий рівень шуму у спальних кімнатах не має перевищувати 30 дбА згідно з ГОСТ 12.1.036-81. Зведення табору для свиней та встановлення холодильних камер здійснено без погодження з санітарно-епідеміологічною службою, а так само літній табір для свиней побудований самовільно з відхиленням від державних будівельних норм (ДБН 360-92), з порушенням протипожежних відстаней до території, на якій розташовані дачні будинки членів СТ «Швейник», а також в приміщеннях відповідача утримувались свині за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи, без дозволів на спеціальне водокористування, включаючи забір води підземних вод, на утворення та розміщення відходів.

Відповідач має можливість на власній земельній ділянці розмістити літній табір на 15 свиноматок в іншому місці з дотриманням вимог щодо захисних зон, глибини знаходження ґрунтових вод від поверхні землі і за умови перенесення вигульних площадок для свиней (а.с.35). Проте відповідач не задовольнив вимоги позивачів, які до нього зверталися, про припинення порушення їх прав, а так само не виконав припис головного державного санітарного лікаря Переяслав-Хмельницького району про ліквідацію приміщень, де утримуються свині, чи перенесення їх у встановленому законом порядку з дотриманням вимог щодо захисних зон виробничої діяльності (а.с. 34), на підставі чого до відповідача застосовані адміністративно-запобіжні заходи постановою головного державного санітарного лікаря Переяслав-Хмельницького району від 14.02.2003 (а.с.36) у виді заборони утримувати в існуючих приміщеннях свиней та зупинення будівництва нового приміщення табору для свиней, які залишилися не виконаними.

Судами першої й апеляційної інстанцій в судових рішення відкинутий той факт, що шкода позивачам завдана внаслідок дій іншої особи щодо ведення господарської діяльності з вирощування свійських тварин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що будь-які вимоги щодо недійсності рішення про прийняття в члени садівницького товариства позивачів не заявлені та не вирішувалися, а пережиті ними душевні хвилювання протягом двох років є моральною шкодою, відшкодування якої має скласти 13 320 гривень, усунення ж перешкод в користуванні стосується втручання в господарську діяльність, яка здійснюється без відповідних дозволів, а тому така діяльність має бути зупинена саме до отримання відповідних дозволів.

Апеляційний суд, залишаючи рішення місцевого суду без змін, серед іншого, відзначив, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Суд касаційної інстанції, враховуючи що за ст. 335 ЦПК України він не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, та вирішує питання права в межах касаційного розгляду справи, не будучи зв'язаним доводами касаційної скарги в разі виявлення неправильного застосування норм матеріального права, не знаходить за можливе повністю погодитися з висновками апеляційного і місцевого судів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних й юридичних осіб у спосіб, визначений законами України. Таким чином, межі пред'явлених вимог за ст.ст. 11, 118-119 ЦПК України визначаються предметом та підставами позову, а правова кваліфікація і визначення способу захисту прав та інтересів віднесені за ст.ст. 214, 215 ЦПК України до повноважень суду, який юридичними доводами осіб, які беруть участь у справі, не зв'язаний. Відповідно, визначаючи межі касаційного розгляду, суд приймає до уваги, що в цій справі предметом позову визначені вимоги захистити особисте (немайнове) право на охорону здоров'я з підстав порушення умов відпочинку, а також усунення перешкод у здійсненні їх прав землекористування, а підстави набуття позивачами членства в садівницькому товаристві відповідачем не оспорені шляхом пред'явлення позову. Також колегія суддів зважує на те, що вимоги пред'явлені щодо захисту абсолютних прав з посиланням виключно на факти здійснення відповідачем господарської діяльності, і місцевим та апеляційним судами ухваленими судовими рішеннями не вирішувалися питання про права та обов'язки будь-яких інших третіх осіб, які участі в справі не приймали.

Судами встановлені фактичні обставини за наслідками оцінки зібраних і досліджених за розгляду справи наданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень доказів в їх сукупності, які погоджуються між собою і між якими усунені протиріччя, мотиви чого наведені судами, а висновки судів не обґрунтовані будь-якими припущеннями, через що суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень судами першої й апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 30, 62, 202, 202-1 ЦПК України 1963 року, коли відповідач не виконав свого процесуального обов'язку надати суду допустимі достатні докази і довести підстави своїх заперечень відносно зобов'язаної особи, а також не може уникнути заборони заперечувати проти належного факту про визнання в судовому засіданні (а.с. 140зворот), що відповідач, його директор і товариство з обмеженою відповідальністю «Нептун» на час здійснення діяльності були пов'язаними (афільованими) особами.

За ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначається здоров'я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, у зв'язку з чим згідно з ст. 6 цих Основ право на охорону здоров'я, серед іншого, передбачає безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, безпечні і здорові умови відпочинку, внаслідок чого ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачивши встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я, зобов'язує суб'єктів господарювання забезпечити в їх діяльності виконання правил виробничої санітарії, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Відповідно до ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у титульне володіння земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва, включаючи їх використання також для зведення необхідних будинків, господарських споруд. Право ведення колективного садівництва згідно ч. 2 ст.3 Закону Союзу РСР «Про кооперацію в СРСР», що був чинним до 27.08.2003, та ст.ст. 6, 9 Закону України «Про кооперацію» реалізується через садівницькі товариства, використання земельних ділянок яких за ст. 35 ЗК України здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств. Згідно з ст. 52 Закону Союзу РСР «Про кооперацію в СРСР» садівницькі товариства, як складова частина системи кооперації, створюють умови для відпочинку, зміцнення здоров'я, допомагають членам кооперативу у виробництві продукції для їх особистого споживання, а також для продажу.

В світлі зазначених законодавчих положень і засад кооперації колегія суддів відзначає, що розроблення і використання території колективного саду здійснюється не інакше, як через безпосередню участь в діяльності садівницького товариства його членів, яким виділена певна земельна ділянка відповідно до проекту планування і забудови відведених садівницькому товариству земель. При цьому вимоги до забудови нових і реконструкції існуючих територій в тому числі садівницьких товариств викладені у відповідному розділі ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень", за п. 3.41 яких "садові будинки" визначаються як будівлі літнього (сезонного використання).

За встановлених судами фактичних обставин належить дійти висновку, що позивачі, здійснюючи своє право на колективне садівництво, набули членство у садівницькому товаристві, маючи правомірні очікування щодо використання наданих їм у титульне володіння садівничих ділянок з розташованими на них будівлями та спорудами для користування, серед іншого, належними умовами відпочинку, яких вони позбавлені внаслідок здійснення відповідачем дій з використання земельної ділянки, яка передана йому у володіння та користування, для господарської діяльності з порушенням своїх обов'язків за ч. 2 ст. 31 Закону України «Про підприємства в Україні» і ст.ст. 7, 15, 22, 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», тобто внаслідок протиправних, недобросовісних дій відповідача, який не вжив всіх залежних від нього заходів до недопущення порушення прав позивачів на охорону здоров'я і завдання шкоди.

Відповідно, позивачі згідно з ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і ст. 440-1 ЦК УРСР мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем через порушення їх особистого (немайнового) права на охорону здоров'я. Також позивачі внаслідок дій відповідача позбавлені того, на що правомірно очікували, набуваючи прав землекористування в садівницькому товаристві, через що створені перешкоди у використанні земельних ділянок, землекористувачами яких є позивачі, за цільовим призначенням згідно з ст. 35 ЗК України, хоч би це і не пов'язано з позбавленням володіння, а тому позивачі мають самостійне право на позов в матеріальному сенсі згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України.

У контексті ст.ст. 3, 4, 5 ЗК України земельні відносини, як предмет правового регулювання, є суспільними відносинами з приводу землі як природного об'єкту і можливості введення його у товарний обіг, встановлення щодо нього певних правових титулів, і до суб'єктивних прав захисту прав на землю згідно з ст. 9 ЦК України субсидіарно застосовуються правила ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Звідси, суд касаційної інстанції знаходить, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, визнаючи наявність підстав до задоволення пред'явлених вимог, що визначає необхідність втручання в права відповідача на мирне володіння майном. Разом з цим, присуджуючи зупинення діяльності свиноферми, місцевий суд в порушення ст.ст. 11, 203 ЦПК України 1963 року ухвалив умовне рішення, тобто поставив його виконання в залежність від наявності певних обставин, умов, та, окрім цього, не застосувавши ст. 152 ЗК України, ст.ст. 9, 16 ЦК України, визначив спосіб захисту прав позивачів, який не передбачений для цього законом, а віднесений за ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» до повноважень органів виконавчої влади. Ці порушення суд апеляційної інстанції не усунув.

Таким чином, ухвала апеляційного суду є незаконною і не може бути залишена в силі, а суд касаційної інстанції за ст. 335 ЦПК України не обмежується доводами касаційної скарги, та відповідно до ст. 341 ЦПК України має ухвалити рішення про зміну рішення місцевого суду, замінивши відповідно до ст. 152 ЗК України, ст.ст. 9, 16 ЦК України спосіб захисту прав, як землекористувача, ОСОБА_2

Суд касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначає спосіб захисту, виходячи з вимог пропорційності (співмірності) втручання, а також з огляду на диспозитвність цивільного процесу не перевищує обсягу того, про присудження чого просила ОСОБА_2 Відповідно, адекватним встановленому порушенню є припинення будь-яких дій відповідача з використання свиноферми та вирощування свиней, які порушують права позивачів за ст. 35 ЗК України, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, але лише припинення таких дій через характер допущеного порушення прав землекористування з колективного садівництва не здатне усунути шкідливі наслідки і запобігти подальшому його триванню, через що поряд з землями садівницького товариства відповідач має відновити стан земельної ділянки, який існував до самовільного будівництва приміщень свиноферми і вирощування свиней, що передбачено п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України і буде достатньо ефективним. Зазначене повністю відображає зміст пред'явленого позову, і жодним чином не позбавляє відповідача права здійснювати таку діяльність в іншому місці за умови дотримання ст.ст. 48, 218 ГК України, убезпечивши свою господарську діяльність для інших суб'єктів прав, а тому обрані способи захисту відповідають вимогам і ефективності засобу юридичного захисту, і пропорційності втручання.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, у зв'язку з чим витрати відповідача відшкодуванню не підлягають, але разом з цим рішенням місцевого суду в порушення ст. 64 ЦПК України 1963 року надмірно стягнуто на користь держави 399 гривень державного мита та порушені обмеження щодо відшкодування оплати послуг адвоката за ст. 76 ЦПК України 1963 року, а тому підлягають відшкодуванню судові витрати позивачів щодо оплаченого ними державного мита, проведеної експертизи та втрати на оплату послуг адвоката в межах п'яти відсотків від стягнутого.

Керуючись, ст.ст. 88, 336, 341, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубуки» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 червня 2004 року скасувати.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2004 року змінити, замінивши спосіб захисту, у зв'язку з чим замість «зупинення діяльності свиноферми, що належить ТОВ «Чубуки», розташованої поряд з садівницьким товариством «Швейник», до погодження з відповідними службами, наявності висновків таких служб» присудити:

припинити Товариству з обмеженою відповідальністю «Чубуки» (код ЄДРПОУ 24882074, с. Стовп'яги, Переяслав-Хмельницький район) будь-які дії з використання свиноферми (літнього табору та інших споруд), самовільно збудованої на відстані 4, 5 м від межі земельної ділянки садівницького товариства «Швейник», для вирощування свиней;

зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Чубуки» (код ЄДРПОУ 24882074, с. Стовп'яги, Переяслав-Хмельницький район) відновити стан земельної ділянки, який існував до початку будівництва свиноферми і вирощування свиней.

Змінити розподіл судових витрат між сторонами, і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубуки» (код ЄДРПОУ 24882074, с. Стовп'яги, Переяслав-Хмельницький район) на користь

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, кожного окремо, по вісім гривень 50 коп. витрат на оплату судового збору, на користь ОСОБА_1 -812 гривень витрат на проведення експертизи, на користь ОСОБА_2 - 812 гривень витрат на проведення експертизи та 666 гривень витрат на правову допомогу адвоката.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, остаточне і оскарженню не підлягає.