Постанова № 68136219, 27.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р. Справа№ 910/4813/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

За участю представників:

Від позивача: Головненко Н.В.;

Від відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

про стягнення 9 093, 22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 позов задоволено: присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 33Б, код ЄДРПОУ 39209821) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137) страхове відшкодування в розмірі 9 093 (дев'ять тисяч дев'яносто три) грн. 22 коп., судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що відповідачем в порушення норм підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не було повідомлено позивача про настання страхової події у строки, визначені законом, що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів повідомлення, протягом 3-х робочих днів, позивача про настання страхової події, що мала місце 04.05.2015 р. о 11 год. 00 хв. у місті Миколаєві за участю транспортних засобів КАМАЗ, д.н. НОМЕР_1, та Geely, д.н. НОМЕР_2. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 9 093,22 грн. визнано судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт (відповідач) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Так, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не дослідив ту обставину, що основним завданням положення підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про страхування», яким визначено , що строк у 3 робочих дні з дня настання ДТП, який дається особі, яка потрапила у ДТП на письмове повідомлення страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 наведеного Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон, свою адресу, - є те, що ці три дні потрібні страховій компанії на те, щоб страховик мав можливість перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Судом першої інстанції не було досліджено, що регресні правовідносини входять до групи позадоговірних, а тому мають розглядатися у загальному порядку відшкодування збитків. Крім того, апелянт вказував, що факт настання страхового випадку із застрахованими транспортними засобами не заперечується жодною із сторін провадження, водія, який перебував на момент вчинення ДТП за кермом транспортного засобу КАМАЗ д.н. НОМЕР_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, позивач сплатив страхове відшкодування власнику транспортного засобу Geely, д.н. НОМЕР_2, розмір страхового відшкодування , сплачений страховиком не перевищує ліміту відповідальності страховика, а тому факт неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для пред'явлення регресного позову до водія забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/4813/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2017 поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішенян суду першої інстанції, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 27.07.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт в судове засідання 27.07.2017 представників не направив, причин неявки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином (поштове повідомлення про вручення апелянту ухвали від 07.07.2017, надісланої йому за адресою його місцезнаходження- 0103260306042).

Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

П.п. 3.9.1. п.п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і апелянт, неявка представників апелянта не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників апелянта за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не повідомив позивача про настання страхової події у строки, передбачені законом, у зв'язку з чим у позивача виникло право на пред'явлення регресного позову до відповідача щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автомобіля Geely, д.н. НОМЕР_2, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ВУСО".

Відповідач в обґрунтування заперечень на позов посилався на те, що відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено , що строк у 3 робочих дні з дня настання ДТП, який дається особі, яка потрапила у ДТП на письмове повідомлення страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 наведеного Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон, свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Крім того, підпунктом 33.1.2 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «г» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше 3 робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно грунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, а тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/2411304, укладеного між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (страхувальник), застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу КАМАЗ, д.н. НОМЕР_1.

Згідно з пунктом 2 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/2411304, поліс набирає чинності з 04.10.2014 до 03.10.2015 включно.

31.10.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" укладено договір № 3357/11/14-В фінансового лізингу, відповідно до якого по умовах даного договору лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно, відповідно до погодженої із лізингоотримувачем специфікацією (додатком № 2 до договору) і передати дане майно в платне володіння і користування на умовах поворотного фінансового лізингу лізингоотримувачу, для його господарської цілі на певний термін, при умові оплати останнім лізингових платежів.

31.10.2014 сторонами підписано акт прийому-передачі предмету лізингу до договору фінансового лізингу № 3357/11/14-В від 31.10.2014 р., з якого вбачається, що лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв, в якості предмету лізингу наступне майно: КАМАЗ, модель: 45144-061, рік випуску: 2012, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі/кузова НОМЕР_3.

З довідки № 62886100 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 04.05.2015 р. в м. Миколаєві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки КАМАЗ, д.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля марки Geely, д.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5.

Згідно постанови Новотроїцького районного суду Херсонської області від 03.08.2015, ОСОБА_4 визнано винним у правопорушенні, яке передбачено ст. 124 КУпАП.

Згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту № 081319-02-15-01 від 27.08.2014, укладеного між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник), застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом марки Geely, д.н. НОМЕР_2.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_5 звернувся до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" з заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до рахунку-фактури № СЧ-0000319 від 06.05.2015, вартість відновлювального ремонту становить 28 709,41 грн.

Згідно акту виконаних робіт № ЗА-0001354 від 18.05.2015, запчастин та ремонтних робіт виконано на загальну суму 14 018,21 грн.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" склало страховий акт № 1463-02 від 20.05.2015, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 9 093,22 грн.

На виконання умов договору, страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 9 093,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5492 від 20.05.2015, копія якого наявна в матеріалах справи

Як свідчать матеріали справи, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 9 093,22 грн.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" склало страховий акт № 1001/39/43394/Р від 24.02.2016, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 9 093,22 грн. та виплатило страхове відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 0007967 від 25.02.2016.

Приватне акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна", на підставі норм статей 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернулось до винної особи з претензією про сплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 9093,22 грн. вих.. № 1174 від 19.05.2016, отримана останнім 23.05.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 04080 252251163.

Як зазначав позивач у позові, вимогу про сплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 9093,22 грн. - відповідач не виконав у добровільному порядку, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту "ґ" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

У відповідності до пункту 33.1.4 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Статтею 989 Цивільного кодексу України передбачено, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було повідомлено позивача про настання страхового випадку у строки, передбачені підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 вказаного Закону. Доказів протилежного матеріали справи не містять і таких доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі.

Щодо доводів апелянта про те, що факт настання страхового випадку зафіксований: правоохоронними органами у довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 628861200, постанові Новотроїцького районного суду Херсонської області від 03.08.2015 та тим, що позивач сплатив страхове відшкодування, слід зазначити наступне.

Відповідно п. 1, 2 Інструкції щодо заповнення Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затверджена Протокол Президії МТСБУ від 11.08.2011 р. №274/2011, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Повідомлення) - письмове повідомлення встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) зразка, яке надається Страховику чи МТСБУ водієм транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.

Повідомлення заповнюється та підписується водіями транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Повідомлення може оформлятися одним із водіїв транспортних засобів виключно у разі, якщо оформлення ДТП здійснювалося уповноваженими на те працівниками міліції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримував письмове повідомлення відповідача про настання страхового випадку за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів N АІ/2411304, а не про документи в яких зафіксований такий факт.

У пункті першому статті 1172 Цивільного кодексу України зазначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Факт перебування гр. ОСОБА_4 у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" відповідачем не заперечувався, а також зафіксовано додатково в постанові Новотроїцького районного суду Херсонської області.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.10.14 у справі № 3-135 гс14.

Також. доводи апелянта про те, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно грунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, а тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків - судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також норами Цивільного кодексу України, і спір вирішено між сторонами з урахуванням вищенаведених приписів чинного законодавства.

З огляду на викладене, доводи апелянта, наведені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем в порушення норм підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не було повідомлено позивача про настання страхової події у строки, визначені законом, що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі, належних та допустимих доказів такого повідомлення, протягом 3-х робочих днів, позивача про настання страхової події, що мала місце 04.05.2015 о 11 год. 00 хв. у місті Миколаєві за участю транспортних засобів КАМАЗ, д.н. НОМЕР_1, та Geely, д.н. НОМЕР_2.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 9 093,22 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/4813/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4813/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров