Рішення № 680827, 13.12.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа  № 22_1170\2006 рік Головуючий у 1 інстанції Богуславська І.A.

Категорія 21 Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Дяченка В.М. суддів Власенко Л.І., Кочегарової Л.М. при секретарі Подліпенець Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі (далі Фонд соціального страхування) про відшкодування шкоди за апеляційними скаргами сторін на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20 жовтня 2006 року,

встановила:

У травні 2002 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом. Посилався на те, що він з лютого 1984 року є інвалідом першої групи у зв"язку з трудовим каліцтвом. За висновком МСЕК від 18 березня 1991 року йому встановлена втрата професійної працездатності на 100%. Фонд соціального страхування відмовляє йому у відшкодуванні додаткових витрат на лікування, придбання ліків, сторонній догляд. Крім того, відповідач не виплатив заборгованість з 1 квітня 2001 року до травня 2002 року на сторонній догляд. Просив стягнути з Фонду соціального страхування з 2 квітня 2001 року до 1 травня 2002 року 1585 грн.70 коп., витрати на придбання ліків, витрати на лікування на загальну суму 1385 грн.44 коп. та у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

У січні 2006 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги і просив стягнути з Фонду соціального страхування у відшкодування шкоди 10 581 грн.

16 березня 2006 року позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути:

· витрати на проїзд до м. Бердянська на лікування йому та особі, яка його супроводжувала -55,18 грн.

· витрати на проїзд особи, яка супроводжувала позивача, до М.Маріуполя та М.Бердянська

· 70,67 грн.

· витрати на проживання в м. Бердянську особи, яка супроводжувала позивача - 600 грн.

· витрати на додатковий догляд - 581 грн.

· у відшкодування моральної шкоди - 2000 грн., а всього 3306 грн.85 коп.

Справа судом розглядалася неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Фонду соціального страхування на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 129 грн. 98 коп., у відшкодування моральної шкоди - 200 грн. В решті частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В апеляційній скарзі Фонд соціального страхування просить рішення скасувати і в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач не надав необхідних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і представника Фонду соціального страхування Ілющенко О.А., які доводи своїх скарг підтримали, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду частковій зміні з таких підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював у Відкритому акціонерному товаристві „Маріупольський завод важкого машинобудування"(далі ВАТ „МЗВМ") і 1 березня 1970 року отримав виробничу травму у вигляді струсу головного мозку 1 ступеня, забиття лівої гомілки. 22 лютого 1985 року позивачу вперше встановлена перша група інвалідності з втратою професійної працездатності на 100% з 14 лютого 1984 року. Згідно з висновком МСЕК від 18 березня 1991 року позивач безстроково потребує постійного стороннього догляду, побутового обслуговування, спеціального медичного догляду, курсового і медикаментозного лікування, протезування зубів, санаторно-курортного лікування та лікування в будинках відпочинку міста Маріуполя.

Згідно з ст.21, ч.4 ст.34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон), Фонд соціального страхування фінансує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, якщо потребу в них визначено висновком МСЕК.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову про стягнення витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на обґрунтування своїх вимог в цій частині.

З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи.

Згідно з положеннями вище вказаного Закону, Фонд соціального страхування відповідає перед застрахованою особою з часу передачі до нього особистої справи потерпілого на виробництві.

З матеріалів справи вбачається, що справа щодо позивача передана до Фонду соціального страхування 21 лютого 2002 року.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 просив стягнути з Фонду соціального страхування на його користь витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд і побутове обслуговування за період з 2 квітня 2001 року до 1 травня 2002 року.

Між тим, згідно з рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 29 грудня 2004 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2005 року на користь позивача стягнуто з ВАТ"МЗВМ" у відшкодування витрат на побутовий, сторонній і медичний догляд за період з 10 лютого 1991 року до 1 лютого 2002 року 4260 грн.66 коп. з відповідною компенсацією за несвоєчасну виплату зазначеної суми станом на 1 грудня 2004 року - 1492 грн.92 коп.

Таким чином, підстав для стягнення з Фонду соціального страхування цих витрат на користь позивача до 1 лютого 2002 року немає, оскільки справа потерпілого передана до Фонду тільки 21 лютого 2002 року і зазначені витрати до 1 лютого 2002 року стягнуті з ВАТ „МЗВМ".

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період з 1 лютого 2002 року до 1 травня 2002 року, колегія суддів дійшла висновку, що ці вимоги є необгрунтованими.

Як вбачається з даних Фонду соціального страхування, за період з квітня 2001 року до квітня 2002 року позивачу було нараховано і додатково виплачено 2175 грн.50 коп. на сторонній догляд (т.1 а.с.25-27,31-32).

Ці обставини також підтверджуються наданими відповідачем постановами Фонду соціального страхування від 14 травня 2002 року, 8 жовтня 2002 року, списками осіб на виплату страхових сум в установах Першого українського міжнародного банку та платіжними дорученнями.

Позивач не надав ні суду першої інстанції ні апеляційному суду доказів того, що такі витрати йому не відшкодовувалися. В судовому засіданні апеляційного суду він підтвердив, що має свій розрахунковий рахунок в банку, а також пластикову карту на отримання платежів, яка видавалася йому ВАТ "Азов".

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у позові про відшкодування витрат на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування є правильним.

Доводи позивача в судовому засіданні апеляційного суду про те, що перерахування коштів повинне проводитися через відділення зв"язку поштовими переказами є неспроможними.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на придбання лікарських засобів, суд першої інстанції виходив з довідки наданої позивачем щодо витрат на суму 74 грн.20 коп.(т.1 а.с.87)

Висновок суду, що позивач має право на відшкодування цих витрат відповідає нормам матеріального права, однак колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не надав доказів на обгрунтування цих вимог.

Так, з довідки міської лікарні № 1 вбачається, що 2 грудня 2002 року ОСОБА_1 поступив в хірургічне відділення лікарні з діагнозом гострий гепатохолецистит і у зв"язку з цим захворюванням йому призначалися ліки, витрати на придбання яких становлять 74 грн.80 коп.(т.1 а.с.87)

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак доказів того, що ці ліки призначалися йому у зв"язку з виробничою травмою ОСОБА_1 суду не надав.

На підтвердження позову в цій частині, позивач послався на чеки та квитанції залучені до позовної заяви, які свідчать про придбання ним ліків у зв"язку з виробничою травмою.

Однак з наданих чеків та квитанцій вбачається, що вони видані протягом вересня - листопада 2001 року, тобто у той час коли справа не була передана до Фонду соціального страхування і тому підстав для стягнення з відповідача цих витрат за даним позовом немає.

З рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 вересня 2005 року, яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 грудня 2005 року, вбачається, що на користь позивача з ВАТ „МЗВМ" стягнуто у відшкодування витрат на лікарські засоби за період з 1997 року до квітня 2001 року 4372 грн.83 коп.

Залучені до матеріалів справи копії рецептів на рекомендовані позивачу ліки на мають підтверджень того, що позивач ніс витрати на придбання цих ліків.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що протягом 2002 року позивач неодноразово звертався до Фонду соціального страхування щодо оплати витрат на придбання лікарських засобів і такі витрати йому були компенсовані (т.1 а.с.33-39, 48-54).

Так, з переліку медикаментів виданих позивачу та його заяв, довідок медичних закладів та довідок про видачу лікарських засобів вбачається, що березень-листопад 2002 року ОСОБА_1 видано ліків на суму 759 грн.55 коп. (т.1 а.с.125-134).

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Фонду соціального страхування на користь позивача у відшкодування витрат на придбання лікарських засобів 74 грн. 80 коп. підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 у позові в цій частині.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Фонду соціального страхування вартості проїзду позивача та супроводжувальної особи до санаторію М.Бердянська, суд виходив з наданих позивачем автобусних квитків на загальну суму 55 грн. 18 коп.

Погоджуючись із висновком суду щодо права позивача на відшкодування цих витрат, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в цій частині, виходячи з . наступного.

Згідно Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 березня 2003 року № 30 (далі Положення № 30), відділення Фонду відшкодовують потерпілим та супроводжуючим особам вартість проїзду до санаторно-курортного закладу і назад при пред'явленні квитка.

У відповідності з ч.З п.2.8 зазначеного Положення, якщо потерпілий або супроводжувальна особа має право на пільговий проїзд відповідно до законів та інших нормативно-правових актів, відшкодування на проїзд проводиться з урахуванням пільг.

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2005 рік" інваліди першої групи з трудового каліцтва з 1 жовтня по 15 травня користувалися 50% знижкою на проїзд у міжміських автобусах.

Як вбачається із справи, позивач знаходився на санаторно-курортному лікуванні в М.Бердянську з 2 жовтня 2005 року і тому колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягає тільки вартість проїзду позивача до санаторію в розмірі 50%, що становить 7 грн.30 коп., оскільки ці витрати підтверджуються квитком від 2 жовтня 2005 року на суму 14 грн.59 коп.(т.2 а.с.5).

З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що позивач знаходився в санаторії до 25 жовтня 2005 року, однак доказів того, що він ніс витрати на проїзд назад до міста Маріуполя, суду не надано.

Підстав для відшкодування вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад за іншими квитками наданими позивачем, колегія суддів не вбачає, оскільки записи в деяких квитках виконані власноруч позивачем, чого він не оспорює, а інші квитки взагалі не мають будь-яких ознак щодо дати видачі, вартості проїзду, напрямку та таке інше.

Що стосується вимог позивача про відшкодування вартості витрат на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад супроводжувальної особи, то ці вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно п.2.7 Положення № 30 особі, яка супроводжує потерпілого, відділення компенсує витрати на проїзд і житло згідно з законодавством про службові відрядження.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_1, представник Фонду соціального страхування зазначала, що особа, яка супроводжувала позивача до санаторно-курортного закладу у жовтні 2005 року до Фонду соціального страхування з проханням про відшкодування витрат на проїзд не зверталася, повноважень від цієї особи позивачу не надавалося, ця особа не позбавлена можливості самостійно звернутися з такими вимогами до Фонду соціального страхування.

Позивач не надав ні суду першої інстанції ні апеляційному суду доказів того, що витрати на проїзд супроводжувальної особи та витрати на проживання цієї особи в м. Бердянську він ніс самостійно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи позивача про те, що суд безпідставно відмовив йому у відшкодуванні витрат на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування за період з 2 жовтня 2005року до 25 жовтня 2005 року в сумі 581 грн. є безпідставними.

Згідно з п.2.12 Положення № 30, на час лікування потерпілого в санаторії . відділення припиняють забезпечення інваліда лікарськими засобами, виробами медичного призначення; не проводять виплати на додаткове харчування, спеціальний медичний, постійний сторонній догляди та побутове обслуговування, які призначені потерпілому за рішенням МСЕК. Ці послуги передбачаються в договорі з санаторно - курортним закладом.

Як вбачається з постанови Фонду від 3 листопада 2005 року, ОСОБА_1 були припинені виплати на медичну і соціальну допомогу в сумі 581 грн. з 2 жовтня 2005 року до 25 жовтня 2005 року (т.2 а.с.З).

В судовому засіданні апеляційного суду представник Фонду соціального страхування пояснила і це підтверджується матеріалами справи, що Фонд соціального страхування помилково припинив виплату позивачу сум відшкодування на постійний сторонній догляд за цей період, однак в наступному це відшкодування в сумі 128 грн. 52 коп. було нараховано та виплачено позивачу в січні 2006 року, про що свідчить платіжне доручення від 19 січня 2006 року (т.2 а.с.42, 49).

Оскільки Фонд соціального страхування самостійно усунув допущені недоліки, колегія суддів вважає, що цими діями відповідача моральна шкода ОСОБА_1 не заподіяна.

Припинення Фондом соціального страхування відшкодування витрат ОСОБА_1 на спеціальний медичний догляд і побутове обслуговування за жовтень 2005 року є законним і відповідає обставинам справи.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії Фонду соціального страхування були неправомірними, порушували права позивача, викликали у нього значні душевні переживання та страждання.

З висновками суду погодитися не можна.

Згідно з положеннями ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв"язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Оскільки порушень законних прав позивача, крім невиплати йому вартості проїзду до санаторно-курортного закладу в сумі 7 грн.30 коп., не встановлено, колегія судців дійшла висновку, що факт відшкодування ОСОБА_1 цих витрат є компенсацією за заподіяну позивачу моральну шкоду.

Доводи ОСОБА_1 про збільшення розміру відшкодування моральної шкоди у зв"язку з тривалим розглядом цивільної справи є безпідставними, оскільки не передбачені законом.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач не має права посилатися на рішення правління Фонду соціального страхування, які регулюють окремі питання щодо обов'язкових виплат непрацездатній особі, є неспроможними.

Згідно ст.17 Закону рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

апеляційні скарги ОСОБА_1 і Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20 жовтня 2006 року в частині відшкодування ОСОБА_1 вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад змінити.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі на користь ОСОБА_1 у відшкодування вартості проїзду до санаторно-курортного закладу 7 грн. 30 коп.

Це ж рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікарські засоби, відшкодування вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад супроводжувальної особи та відшкодування моральної шкоди скасувати і в задоволенні позову відмовити. В решті частини рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 і Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного по 1 грн. 50 коп. (розрахунковий рахунок 35228011000992 одержувач Апеляційний суд Донецької області МФО в УДК Донецької області 834016 код ОКПО 02891428).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання чинності.