Ухвала суду № 68020935, 26.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2017 року Апеляційний суд міста Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.,

Білич І.М.,

при секретарі Гоін В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика»; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Лідія Миколаївна, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на об'єкт нерухомого майна та витребування майна із чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року,

у с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» про визнання правочинів недійсними.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року, у задоволенні позовних вимог - відмовлено (том І а.с.159-164).

З вказаним рішенням позивачка не погодилась та подала апеляційну скаргу.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 18 березня 2015 року, зупинено провадження у даній справі до набрання чинності рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4; третя особа: приватний нотаріус КМНО Кузьменко Л.М. про визнання правочинів недійсними (том І а.с.238-239).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 05 травня 2015 року, апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року - відновлено (том ІІ а.с.8).

Рішенням колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу - задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року - скасовано та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика»; треті особи: приватний нотаріус КМНО Кузьменко Л.М., ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними та зобов'язання повернути майно - задоволено, визнано недійсним кредитний договір №1807001/000-КСФ/13 від 13 липня 2013 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_4; визнано недійсним договір іпотеки від 30 липня 2013 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_4; зобов'язано ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» передати ОСОБА_2 за актом прийому-передачі нежилі приміщення з АДРЕСА_1 загальною площею 40, 30 кв.м. Крім того, вирішено питання про судові витрати (том ІІ а.с.59-61).

Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року, частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика», рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2015 року - скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том ІІ а.с.130-132).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика»; треті особи: приватний нотаріус КМНО Кузьменко Л.М., ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на об'єкт нерухомого майна та витребування майна із чужого незаконного володіння - задоволено в повному обсязі, визнано недійсним кредитний договір №1807001/000-КСФ/13, укладений 13 липня 2013 року між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_4; визнано недійсним договір іпотеки, укладений 30 липня 2013 року між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_4; визнано за ОСОБА_2 право власності на нежилі приміщення з АДРЕСА_2 загальною площею 40, 30 кв.м.; витребувано від вказаного Товариства на користь позивачки перелічені нежилі приміщення, а також стягнуто з відповідача на користь позивачки судові витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 3 775 грн. 80 коп. (том ІІІ а.с.28-37).

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням усіх фактичних обставин справи, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення.

Оскільки позичальник - позивачка у справі, не здійснювала належних платежів в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитом, чим порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а також враховуючи те, що термін повернення кредиту позичальником вже настав, кредитор відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» та п.6 Договору іпотеки від 30 липня 2013 року здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки та набув права власності на спірні нежилі приміщення.

Висновок суду про те, що договори кредиту та іпотеки не відповідали внутрішній волі позивачки та порушували її майнові інтереси не відповідає дійсності, оскільки суд не прийняв до уваги та не надав правової оцінки доказу - розписці, яку 27 листопада 2013 року ОСОБА_2 власноруч написала, підписала та якою засвідчила сплату грошових коштів на виконання своїх зобов'язань по кредитному договору. Вказані дії свідчать про те, що позивачка цілком схвалила вчинення власних дій, спрямованих на виконання кредитних зобов'язань, які забезпечені іпотечним договором.

Також, судом першої інстанції одночасно визнано за позивачкою право власності на спірні нежилі приміщення та витребувано майно із чужого незаконного володіння у відповідача, проте одночасне застосування різних способів захисту права власності є неможливим.

В даному випадку, ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» є добросовісним набувачем спірних нежилих приміщень, оскільки останні перейшли у власність Товариства на підставі договору іпотеки, яким забезпечувалось виконання основного зобов'язання - кредитного договору.

В суді апеляційної інстанції представник скаржника ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» - ОСОБА_6, підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_8, просили апеляційну скаргу відхилити, крім того, на адресу суду надійшли письмові заперечення позивачки, які приєднані до матеріалів справи.

Третя особа, приватний нотаріус КМНО Кузьменко Л.М., вирішення спору залишила на розсуд суду.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення та заперечення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, 27 травня 2010 року між Управлінням з питань комунального майна приватизації і підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради та позивачкою було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк Оленою Григорівною, зареєстрований в реєстрі за № 630, відповідно до умов якого позивачкою було придбано нежилі приміщення з АДРЕСА_1

17 червня 2010 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійснено державну права власності на спірні нежилі приміщення за ОСОБА_2

19 вересня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які перебували на той час у зареєстрованому шлюбі, було укладено договір дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ВойтенкоВікторією Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 3169. За умовами договору ОСОБА_4 безоплатно передано ОСОБА_2 свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя на нежилі приміщення з АДРЕСА_1, загальною площею 40,30 кв.м. без виділу частки. Таким чином, позивачка набула право власності на усе зазначене нерухоме майно (том І а.с.16-19).

Як вбачається із матеріалів справи, 13 липня 2013 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4 (позичальник) на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Л.М.за реєстровим №641 від 16 липня 2013 року, укладено Кредитний договір № 1807001/000-КСФ/13, відповідно до умов якого відповідач надав позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 540 000,00 грн. зі сплатою процентів в розмірі 36% річних, на строк з 30 липня 2013 року по 30 січня 2014 року (том І а.с. 61-65).

При цьому, судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір укладено сторонами 13 липня 2013 року, тобто на три дні раніше від дати посвідчення приватним нотаріусом Кузьменко Л.М. довіреності, на підставі якої ОСОБА_4 нібито здійснював представництво інтересів ОСОБА_2 у відповідних кредитних правовідносинах.

Згідно з матеріалами справи, після укладення оспорюваного кредитного договору, 30 липня 2013 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Л.М. від 16 липня 2013 року за реєстрованим номером 641, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено відповідний договір іпотеки (том І а.с.20-25)

Крім того, із матеріалів справи також вбачається, що відповідно до довідки Державної прикордонної служби України від 12 серпня 2014 року за № 254/Ч-1337, на момент видачі довіреності від 16 липня 2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 641, позивачка разом зі своєю дитиною перебувала за межами України в Республіці Єгипет, що фактично унеможливлює вчинення нею дій з видачі довіреності від 16 липня 2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 641, та дій щодо укладення оспорюваного Кредитного договору (том І а.с.6).

За змістом частин 3 та 4 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені чудовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальному проваджені, що набрав законної сили, обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 10 вересня 2015 року у справі № 752/3948/15-к у кримінальному провадженні № 12015100010000218 по обвинуваченню ОСОБА_5, який набув законної сили вбачається, що ОСОБА_5, діючи умисно та протиправно, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на використання завідомо підробленого документа з метою отримання довіреності, виданої на користь ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 на представництво її інтересів з питань передачі в заставу (іпотеку) під власні зобов'язання спірні нежилі приміщення, разом з іншими документами надала паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 із вклеєною особистою фотокарткою ОСОБА_5, чим використала завідомо підроблений документ.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2016 року, залишеним без змін за результатами апеляційного провадження, у справі № 752/948/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Л.М. та ТОВ «ФК «Народна позика» про визнання недійсними довіреностей, позовні вимоги - задоволено та визнано недійсними довіреності, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Л.М. від 16 липня 2013 року за реєстровим номером 641 та від 26 жовтня 2013 року за реєстровим номером 899, відповідно (том ІІІ а.с.8-20).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що оскільки позивачка була відсутня на території України на момент видачі довіреності, на підставі якої здійснювалось її представництво при укладенні оспорюваного кредитного договору, а також враховуючи дату укладення оспорюваного кредитного договору відносно дати довіреності, на підставі якої здійснювалось представництво інтересів ОСОБА_2, яку судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано недійсною, наявні правові підстави для визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. Крім того, враховуючи, що право власності на спірне майно набуте відповідачем на підставі правочину, визнаного судом недійсним, при цьому право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем, яким не визнається за позивачкою право власності на спірне майно, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно.

Що стосується позовних вимог про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, суд також задовольнив вимоги в цій частині, оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивачки проти її волі, крім того, між нею та відповідачем відсутні договірні правовідносини, а тому право ОСОБА_2 підлягає захисту.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом частин 1-3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, приписами частини 2 статті 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, колегія суддів повністю погоджується з правомірними та обгрунтованими висновками суду першої інстанції, що оскільки позивачка буда відсутня на території України на момент видачі довіреності, на підставі якої здійснювалось її представництво при укладенні оспорюваного кредитного договору, а також враховуючи дату укладення оспорюваного кредитного договору (13 липня 2013 року) відносно дати довіреності, на підставі якої здійснювалось представництво інтересів позивачки (16 липня 2013 року), яку судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано недійсною, є правові підставі для визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Доводи апеляційної скарги щодо схвалення ОСОБА_2 спірних правочинів, вчинених від її імені ОСОБА_4 «з перевищенням повноважень», що прямо підтверджується розпискою позивачки, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_2 наголошувала на тому, що розписка написана внаслідок фізичного та психологічного примусу, з приводу чого наразі відкрито кримінальне провадження №12014100100008083, в рамках якого остання є заявником та потерпілою, а тому такі доводи відхиляються колегією суддів.

Крім того, згідно правової позиції, висловленої Верховним судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-2612цс16, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Отже, враховуючи вищевказану позицію Верховного суду України, правильним та законним є висновок, що документ, підтверджуючий представництво ОСОБА_4 є таким, що отримано шахрайським шляхом, що підтверджується судовими рішеннями, а тому будь-які дії, вчинені на підставі такого документу, не можна вважати діями,вчиненими від імені ОСОБА_2

Так, за змістом частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, згідно з положеннями статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у листі від 01.07.2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права).

Таким чином, враховуючи, що право власності на спірне майно набуте відповідачем на підставі правочину, визнаного судом недійсним, при цьому право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем, яким право власності на спірне майно за позивачкою не визнається, між сторонами відсутні будь-які зобов'язальні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на спірні нежилі приміщення.

Щодо задоволення позовних вимог в частині витребування майна із чужого незаконного володіння, слід зауважити наступне.

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, а також положеннями статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Листом Верховного Суду України від 01 липня 2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках (ст. 388 ЦК України), а саме, зокрема, у разі, якщо вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Провівши аналіз норм діючого законодавства України та враховуючи, що спірні нежилі приміщення дійсно вибули з володіння позивачки без її волі, а також те, що між позивачкою та відповідачем відсутні договірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право останньої підлягає захисту шляхом витребування від ТОВ «ФК «Народна позика» вказаного спірного нерухомого майна відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що згідно з роз'ясненнями, викладеними у положеннях п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV(1952-15) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Таким чином, доводи скаржника з приводу того, що ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» є добросовісним набувачем спірних нежилих приміщень, оскільки останні перейшли у власність Товариства на підставі договору іпотеки, яким забезпечувалось виконання основного зобов'язання - кредитного договору, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, письмовими доказами та встановленими обставинами в ході розгляду справи.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Судом також вірно вирішено питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 88 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

І.М.Білич

___________

Справа № 761/24376/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/8401/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Гуменюк А.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.