Постанова № 68015681, 25.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2017 р. Справа № 917/347/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Торгівельний будинок Новіс" (вх. № 2095П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2017 року у справі № 917/347/17

за позовом ТОВ "Торгівельний будинок Новіс", вул. Журналістів, 9а, м. Дніпро, 49051

до ТОВ "Техмолпром", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300

про стягнення 43 542,92 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 р. ТОВ "Торгівельний будинок Новіс" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Техмолпром" про стягнення 43 542,92 грн., з яких 40 000,00 грн. - основного боргу, 545, 75 грн. - 3 % річних, 2 997,17 грн. інфляційних втрат, посилаючись на несплату відповідачем коштів за поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.05.2017 року у даній справі у задоволенні відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, та на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Так, відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприйняття в якості доказу поставки товару видаткової накладної №2201 від 17.08.2016, оскільки ним на підтвердження господарської операції надано відповідачу податкову накладну №250 від 17.08.2016 на загальну суму 47 160,00 грн., яка була зареєстрована у ДФС, що підтверджує квитанція №1. Видаткова накладна №2201 від 17.08.2016 на суму поставки 47 160,00 грн. не містить підпису з боку відповідача як покупця, але інші документи у справі: податкова накладна №250 від 17.08.2016, часткова оплату на суму 7 160,00 грн., виписана довіреність №354 від 17.08.2016, у сукупності доводять факт поставки товару на вказану суму. Крім того, позивач зазначає, що в процесі вирішення цього спору місцевим господарським судом не було витребуване у Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби реєстру виписаних та отриманих податкових накладних ТОВ «Техмолпром» за липень і серпень 2016 року. Таким чином судом першої інстанції не з'ясовано через податковий облік господарських операцій відповідача факт поставки товару.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2017 р.

В судове засідання, призначене на 25.07.2017 р. представники сторін не з’явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) представник позивач не заявляв.

Натомість, до канцелярії Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ «Техномолпром» за вхідним № 7759 від 24.07.2017 року про відкладення розгляду справи в зв’язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні в господарському суду Полтавської області.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити, оскільки воно є необґрунтованим. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника чи вирішити питання про направлення в судове засідання господарського суду Полтавської області іншого представника. Разом з тим, у будь-якому випадку відповідач повинен був на виконання ухвали апеляційного господарського суду про порушення провадження по справі надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень, чого ним зроблено не було.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності його представника, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, ТОВ "Торгівельний будинок "НОВІС" (позивач) було поставлено товар ТОВ "Техмолпром" (відповідач) згідно видаткової накладної №2201 від 17.08.2016 на суму 47 160,00 грн. (а.с. 8).

Позивач зазначає, що товар прийнято відповідачем без будь-яких заперечень та частково оплачений згідно платіжного доручення №23689 від 01.11.2016 на суму 7 160,00 грн. (а.с. 9). Так, несплаченим залишився товар на загальну суму 40 000,00 грн.

Як вказує позивач, 24.11.2016 ТОВ "Торгівельний будинок "НОВІС" в порядку статті 530 Цивільного кодексу України було направлено відповідачу вимогу про оплату поставленого товару на загальну суму 40 000,00 грн.

Також, позивач зазначає, що ТОВ "Торгівельний будинок "Новіс" на підтвердження господарської операції надав ТОВ "Техномолпром" податкову накладну №250 від 17.08.2016 на загальну суму 47160грн., яка була зареєстрована у ДФС 26.08.2016 року, що підтверджує квитанція №1. Видаткова накладна №2201 від 17.08.2016 на суму поставки 47 160,00 грн. не містить підпису з боку відповідача як покупця, але інші документи у справі: податкова накладна №250 від 17.08.2016, у сукупності доводять факт поставки на цю суму та навіть її часткову оплату відповідачем на суму 7 160,00 грн. згідно платіжного доручення № 23689 від 01.11.2016 року. Станом на день подання позову сума основної заборгованості складає 40 000, 00 грн., яка є несплаченою.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку що до оплати отриманого товару останньому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 545, 75 грн. 3 % річних та 2 997,17 грн. інфляційних втрат.

В свою чергу, відповідач стверджує, що надана позивачем видаткова накладна не є доказом укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, оскільки вона не підтверджує і не відображає отримання товару покупцем. Крім того, надана відповідачем копія платіжного доручення №23689 від 01.11.2016 про оплату ТОВ "Гадячсир" 7 160,00 грн. на користь ТОВ "Торгівельний будинок "Новіс", згідно рахунку №2211 від 25.07.2016 не свідчить про часткову оплату товару поставленого згідно зазначеної вище видаткової накладної. По-перше, номер рахунку не відповідає номеру видаткової накладної, рахунок датований 25.07.2016, а видаткова накладна 17.08.2016. По-друге, оплата здійснена лише 01.11.2016, тому твердження представника позивача, що дана оплата була авансовим платежем за поставлений товар не відповідає дійсності. Як, не відповідає дійсності, що вказаний платіж не міг бути здійсненим по раніше здійсненим господарським операціям, із-за їх відсутності, адже в дійсності сторони мали фінансово-господарські взаємовідносини і раніше.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог і заперечень колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (стаття 639 Цивільного кодексу України).

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як свідчать матеріали справи, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на видаткову накладну №2201 від 17.08.2016 на суму 47 160,00 грн. (а.с. 8).

Колегією суддів враховується, що оформлення видаткових накладних, які відносяться до категорії первинних документів здійснюється відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну від 24.05.95 №88. Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а згідно з ч. 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:1. назву документа (форми); 2. дату і місце складання; 3. назву підприємства, від імені якого складено документ, 4. зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5. посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; 6. особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають враховуватись передбачені законодавством документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів належать первинні документи. У разі відпуску товарно-матеріальних цінностей на кожну партію товару повинна складатись накладна. Саме видаткова накладна, як первинний бухгалтерський документ, повинна містити усі необхідні істотні умови, передбачені чинним законодавством України (належним чином оформлені).

Натомість, у видатковій накладній №2201 від 17.08.2016 (а.с. 8) відсутній підпис відповідального за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, а також підпис отримувача, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача. Тому посилання позивача на видаткову накладну №2201 від 17.08.2016, яка не є належним доказом здійснення господарської операції, не може бути прийнято судом до уваги.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.15 №3-77гс15, обов'язковість якої визначена ст. 111-28 ГПК України.

Довіреності на отримання цінностей за видатковою накладною (в видатковій накладній посилання на довіреність №354 від 17.08.2016), яка б могла б підтвердити господарську операцію та встановити особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з отримання товару зі сторони відповідача позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Лише податкова накладна, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не може підтверджувати здійснення господарської операції.

Позивач також посилається на те, що підтвердженням факту одержання відповідачем товару є факт його часткової оплати в сумі 7 160,00 грн., згідно наданого в матеріали справи платіжного доручення АТ "Укрексімбанку" від 01.11.2016 №23689.

Однак, у графі "призначення платежу" зазначено "пакети. рах. 2211 від 25.07.2016", хоча жодних рахунків позивачем в матеріали справи не надано.

Відтак, наданий платіжний документ не може бути прийнятий колегією суддів як доказ часткової оплати саме за товар, поставлений позивачем за видатковою накладною №2201 від 17.08.2016. Факт здійснення оплати товару саме за видатковою накладною від 17.08.2016 №2201 заперечується також відповідачем.

Крім того, вимога від 24.11.2016 додана позивачем до позову обґрунтовується необхідністю оплатити товар поставлений, згідно видаткової накладної від 15.08.2016, тоді як підставою позову є видаткова накладна №2201 від 17.08.2016.

При вирішення даного спору колегією суддів приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Матеріали даної справи не містять доказів здійснення господарської операції між сторонами, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 40 000,00 грн. основної заборгованості та відповідно 545, 75 грн. 3 % річних та 2 997,17 грн. інфляційних втрат.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заперечення позивача фактично зводяться до того, в процесі вирішення цього спору місцевим господарським судом не було витребуване у Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби реєстру виписаних та отриманих податкових накладних ТОВ «Техмолпром» за липень і серпень 2016 року

Так, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що такі твердження позивача позбавлені належної переконливості, оскільки відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, тому обов’язок щодо доказування своїх вимог є обов’язком саме позивача, а не суду.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Торгівельний будинок Новіс" на рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2017 року у справі № 917/347/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2017 року у справі № 917/347/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.