Постанова № 68015682, 26.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2017 р. Справа № 922/1427/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача: Ворожбянова А.М. довіреність № 08-11/4550/2-16 від 27 грудня 2016 року;

відповідача: ОСОБА_2 довіреність від 06 червня 2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1904 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року у справі № 922/1427/17,

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до ФОП ОСОБА_3, м. Харків,

про розірвання договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року у справі № 922/1427/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено повністю; розірвано договір на право тимчасового користування землею від 21 грудня 1999 року за № 2162, зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею виконкомом Харківської міської ради, укладений між виконавчим комітетом Харківської міської ради та підприємцем ОСОБА_3; зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікац. номер НОМЕР_1) повернути земельну ділянку загальною площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний номер юридичної особи 04059243) з приведенням її у придатний для подальшого використання стан; стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікац. номер НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний номер юридичної особи 04059243) 3200,00 грн судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 червня 2017 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

У судове засідання, яке відбулось 12 липня 2017 року, з'явились належні представники сторін. В ході проведення судового засідання було оголошено перерву в розгляді скарги.

18 липня 2017 року від ФОП ОСОБА_3 надішли додаткові письмові пояснення (вх.№7549).

Після перерви з'явились належні представники сторін.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.02.1999 року № 116 між виконавчим комітетом Харківської міської ради та підприємцем ОСОБА_3 укладено договір на право тимчасового користування землею від 21.12.1999 року № 2162 площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 для експлуатації і обслуговування нежитлового приміщення (павільйону) строком до 31.12.2023 року .

Як зазначає позивач в обгрунтовання своїх вимог, обстеженням на місцевості встановлено, що зазначена земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею, орієнтовно, 0,0352 га, яка надана в тимчасове користування ФО-П ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (павільйону) частково огороджена та використовується ФО-П ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (караоке-ресторан з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1") та літнього майданчику, на якому розміщені малі архітектурні форми, що є порушенням умов договору на право тимчасового користування землею.

У зв'язку з цим Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 в якому просить суд:

-розірвати договір на право тимчасового користування землею від 21.12.1999 року за № 2162, зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею виконкомом Харківської міської ради, укладений між виконавчим комітетом Харківської міської ради та підприємцем ОСОБА_3

-зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікац. номер юридичної особи НОМЕР_1) повернути земельну ділянку загальною площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний номер юридич

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі, мотивуючи це істотним порушенням умов договору, яке виражається у нецільовому використанні земельної ділянки, не для експлуатації і обслуговування нежитлового приміщення (павільйону), а для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (караоке-ресторан з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1") та літнього майданчику, на якому розміщені малі архітектурні форми.

Не погоджуючись з вказаною позицією місцевого господарського суду відповідач в апеляційній скарзі зазначає про:

1)недотримання судом та позивачем вимог процесуального законодавства, у зв'язку з направленням позивачем копії позовної заяви не на належну адресу місцезнаходження ФОП ОСОБА_3, неналежному засвідченні ним додатків до позовної заяви, не надіслання відповідачеві повного комплекту додатків до позовної заяви,відсутності інформації про досудове врегулювання спору.

2)помилковість висновку суду щодо нецільового використання земельної ділянки, оскільки використання земельної ділянки з моменту укладення договору оренди землі здійснюється виключно для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, незважаючи на фактичну зміну архітектурної форми місця громадського призначення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

З матеріалів справи слідує, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.02.1999 року № 116 підприємцю ОСОБА_3 надано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (павільйону) строком до 31.12.2023 року.

На підставі вказаного рішення між виконавчим комітетом Харківської міської ради та ФО-П ОСОБА_3 укладено договір на право тимчасового користування землею від 21.12.1999 року № 2162.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.12.1999 року № 1647 ПП ОСОБА_3 надано дозвіл на проектування та реконструкцію павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2.

Рішенням Харківської міської ради від 27.11.2002 року ПП ОСОБА_3 продовжено строки реконструкції павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2 до 01.06.2004 року.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.12.2003 року № 1308 СПД-ФО ОСОБА_3 надано дозвіл на коригування робочого проекту реконструкції нежитлової будівлі літ. Б-1 по АДРЕСА_2 під мийку автомобілів з торговельними приміщеннями в частині надбудови будівлі для розташування на другому поверсі кафе-бару та більярдної.

Розпорядженням Харківського міського голови від 27.05.2004 року № 1344 ПП ОСОБА_3 надано дозвіл на проектування та реконструкцію павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 16.06.2004 року № 552 затверджено акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструйованої нежитлової будівлі літ. "Б-1" по АДРЕСА_2 під мийку автомобілів з торговельними приміщеннями і надбудовою будівлі для розташування на другому поверсі кафе-бару та більярдної СПД-ФО ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності від 13.07.2004 року, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.04.2005 року № 426 СПД-ФО ОСОБА_3 надано дозвіл на реконструкцію вбудованих приміщень автомийки під дискобар.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 03.05.2006 року № 469 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції вбудованих приміщень автомийки під дискобар по АДРЕСА_2 площею 156,5 кв.м. СПД-ФО ОСОБА_3

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.04.2017 № 86096443 право власності на нежитлову будівлю літ. В-2 площею 567,1 кв.м. по АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 13.07.2004 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.

У відповідності до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, інформація по вищевказаному відсутня.

Згідно технічного паспорту, виготовленого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 27.04.2006 року (інвентаризійна справа 75229, реєстровий № 1217) нежитлова будівля літ. "В-2" площею 597,0 м.кв. по АДРЕСА_2 є громадським будинком (діскобар).

Відповідно до інформації КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 09.03.2017 року № 2574 згідно замовленню ОСОБА_3 щодо виготовлення технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. "Б-1" та наданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.12.2003 року № 1308, 27.01.2004 року було проведено обстеження об'єкта нерухомого майна. Обстеженням встановлено, що літ. "Б-1" знесено та на його місці побудовано нежитлову будівлю літ. "В-2" загальною площею 567,1 м. кв., яка використовувалась під мийку автомобілів з торгівельними приміщеннями, кафе-баром та більярдною. Вищевказана нежитлова будівля була прийнята до експлуатації згідно акту державної технічної комісії, затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 16.06.2004 № 552 та видано 13.07.2004 свідоцтво про право власності виконавчим комітетом Харківської міської ради на ім'я ОСОБА_3.

Посилаючи на той факт, що ФОП ОСОБА_3 використовує земельну ділянку площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (караоке-ресторан з вивіскою "ІНФОРМАЦІЯ_1") та літнього майданчику, на якому розміщені малі архітектурні форми, а не павільйону, позивач вказує про істотне порушення останнім умов договору, у вигляді нецільового використання земельної ділянки.

Втім колегія суддів вважає безпідставною позицію позивача та суду першої інстанції щодо існування в даному випадку нецільового використання земельної ділянки з огляду на наступне.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувач зобов'язаний забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням.

Зокрема землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За умовами договору оренди земельна ділянка була надана відповідачеві для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (павільйону).

Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 Земельного кодексу України).

У свою чергу наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель", зареєстрованим в Мін'юсті 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306, визначено класифікацію видів цільового призначення земель в межах категорій, встановлених статтею 19 Земельного кодексу України.

Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Так, землі житлової забудови поділяються на:

-02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

-02.02. Для колективного житлового будівництва;

-02.03. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку;

-02.04. Для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання;

-02.05. Для будівництва індивідуальних гаражів;

-02.06. Для колективного гаражного будівництва;

-02.07. Для колективного гаражного будівництва;

-02.08. Для цілей підрозділів 02.01 - 02.07 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Землі громадської забудови поділяються на:

-03.01. Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування;

-03.02. Для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;

-03.03. Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги;

-03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій;

-03.05. Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування;

-03.06. Для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів;

-03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

-03.08. Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

-03.09. Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ;

-03.10. Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури;

-03.11. Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки;

-03.12. Для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування;

-03.13. Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування;

- 03.14. Для розміщення та постійної діяльності органів МНС;

-03.15. Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови;

-03.16. Для цілей підрозділів 03.01 - 03.15 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Тобто, Класифікацією встановлено, що землі, які за категорією відносяться до земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням поділяються на розділи та відповідно підрозділи:

землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше);

землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва;

землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, кафе, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування).

Враховуючи зазначене, використання земельної ділянки, яка надана за цільовим призначенням для розміщення об'єктів комерційного призначення (у даному випадку "для експлуатації і обслуговування нежитлового приміщення (павільону)" передбачає використання земельної ділянки в межах категорії земель житлової та громадської забудови, тобто для розміщення та експулатації житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України).

Отже, порядок зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, на відміну від зміни цільового призначення земель, може самостійно визначатись її користувачем.

Тобто використання земельної ділянки не за своїм цільовим призначенням може відбутись лише в разі користування відповідачем земельною ділянкою в інших цілях аніж розміщення та експулатація житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

З матеріалів справи вбачається, що наразі ФОП ОСОБА_3 використовується земельна ділянка площею 0,0352 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (кафе)

У відповідності до Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548 відповідне користування земельної ділянки є різновидом функціонального використання (виду) землі в межах категорії- землі житлової та громадської забудови.

В даному випадку має місце зміна виду використання земельної ділянки (у звязку із зміною архітектурної форми місця громадського призначення: з павільйону на двоповерхову будівлю) в межах однієї категорії земель, а саме: земель житлової та громадської забудови, що повною мірою узгоджується з частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України.

Оскільки відповідачем використання земельної ділянки здійснювалось чітко в межах категорії - землі житлової та громадської забудови колегія суддів не вбачає підстав для висновку про використання останнім земельної ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому у відповідності до змісту Земельного кодексу України, Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548 сама по собі зміна архітектурної форми місця громадського призначення (з павільйону на двоповерхову будівлю) не є свідченням нецільового використання особою земельної ділянки згідно статті 96 Земельного кодексу України.

У зв'язку з цим, висновки суду першої інстанції про використання відповідачем земельної ділянки за нецільовим призначенням та необхідності проходження ним процедур, які згідно земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання погоджень органів виконавчої влади, тощо) зроблені при невірному застосуванні норм земельного законодавства.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки, як передумови розірвання договору оренди.

Разом з тим статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм, слід дійти висновку, що дострокове розірвання договору оренди землі можливе на вимогу однієї із сторін в разі такого невиконання своїх обов'язків другою стороною, що є істотним, тобто завдає іншій стороні такої шкоди, яка унеможливлює та/або значною мірою перешкоджає досягненню нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотності порушення договору у законі зазначається термін "шкода", який слід тлумачити з урахуванням ч.2 ст.22 ЦК України, а істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи з розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Відтак, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 18.09.13 року у справі №6-75цс13).

З договору оренди землі вбачається, що земельна ділянка передавалась відповідачеві з метою використання та експлуатації нежитлового приміщення, як об'єкта благоустрою. В той же час наразі не вбачається жодної зміни функціонального призначення даного приміщення, окрім зміни його архітектурної форми, що виключає будь яку предметну невідповідність використання земельної ділянки умовам договору.

Також недоведено позивачем й недосягнення іншої мети договору у вигляді одержання орендної плати, в розмірі, визначеному договором, оскільки жодних доказів існування заборгованості стороною не було надано до суду.

Посилання позивача на низький розмір орендної плати, не свідчить про недотримання відповідачем своїх договірних обовязків в порядку статті 651 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зважаючи на використання відповідачем земельної ділянки в попередньоузгоджених цілях та оплату відповідачем орендних платежів, відсутній критерій істотного порушення умов договору, як розмір завданої шкоди, як передумови задоволення позову в порядку статті 651 Цивільного кодексу України.

Виходячи з того, що позивачем не доведено використання ФОП ОСОБА_3 земельної ділянки не за цільовим призначенням, відсутні правові підстави для розірвання договору в порядку статті 651 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи відповідача з приводу недотримання судом та позивачем вимог процесуального законодавства колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно до статті 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

В даному випадку доводи відповідача щодо направленням позивачем копії позовної заяви не на належну адресу місцезнаходження ФОП ОСОБА_3, неналежному засвідченні ним додатків до позовної заяви, не надіслання відповідачеві повного комплекту додатків до позовної заяви, відсутності інформації про досудове врегулювання спору, жодним чином не вплинули на його права як учасника спору, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній був належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачеві 23 травня 2017 року (Том 1, а.с. 66). Між тим в матеріалах справи наявна квитанція та опис вкладення до цінного листа (Том 1, а.с.12-13) з якого вбачається направлення позивачем копії позовної заяви на належну адресу відповідача.

Крім того доводи відповідача стосовно недотримання позивачем досудової процедури врегулювання є безпідставними, оскільки останнє є правом сторін на врегулювання спору, та не може обмежити позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) розяснено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорі може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року у справі № 922/1427/17 скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року у справі № 922/1427/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 31 липня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий