Постанова № 6792147, 12.11.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2009 р.Справа № 17/27/08-НР

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.,

суддів Тофана В.М., Журавльова О.О.

(на підставі Розпорядження першого заступника голови суду від 03.11.2009 року № 208 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

При секретарі Павленко Н.А.

за участю представників сторін станом на 05.11.2009 року:

від позивача: Кварацхелія М.Г., за довіреністю;

від відповідача: Чиста Т.І., за довіреністю;

за участю представників сторін станом на 12.11.2009 року:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський зв'язок"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 16 червня 2009 року

у справі № 17/27/08-НР

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський зв'язок", фактична адреса: м. Одеса, вул. Радісна, 2/4; поштова адреса: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 18

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Миколаїв", м. Миколаїв, вул. Московська, 50, кв.1

про: повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави,-

ВСТАНОВИВ:

14.12.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський зв'язок" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал Миколаїв” про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, на загальну суму 1727,10 грн., що було еквівалентно 342 доларів США (а.с.2-5). Під час розгляду справи предмет позовних вимог був уточнений, внаслідок чого сума позовних вимог склала 1781,22 грн. (а.с.79-83).

12.08.2008 року за наслідками розгляду справи господарським судом Миколаївської області було прийнято рішення, яким в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал Миколаїв” суми маячного збору у розмірі 84,42 грн. провадження у справі було припинено, в іншій частині позовних вимог –відмовлено. Підставою припинення провадження було самостійне повернення відповідачем суми маячного збору під час провадження по справі, але до моменту прийняття рішення суду.

02.10.2008р. Одеським апеляційним господарським судом за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача було прийнято постанову, якою рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

22.01.2009р. Вищим господарським судом України за наслідками розгляду касаційної скарги позивача рішення судів першої та апеляційної інстанції по справі були скасовані у частині відмови у позові та справу у цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

02.06.2009р. під час нового розгляду справи предмет позовних вимог був уточнений відповідно до зміни офіційного курсу гривні, встановленого НБУ. Внаслідок цього сума позовних вимог склала 2557,13 грн., що еквівалентно 336 доларів США.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16 червня 2009 року по справі №17/27/08-НР (суддя Міщенко В.І.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 1040,30 грн., 102,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Тобто були задоволені усі позовні вимоги за винятком двох вимог: 1) щодо плати за транспортні послуги; 2) щодо плати за дрібні послуги (абз.10 стор.2 Рішення).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський зв'язок" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 16 червня 2009 року по справі №17/27/08-НР та прийняти рішення про задоволення позову у повному обсязі, при цьому стягнути з відповідача відшкодування судових витрат, понесених ним у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи сплату державного мита за розгляд цієї апеляційної скарги.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивача.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки.

У судовому засіданні відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва для оголошення постанови.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу відмовлено у стягненні вартості послуг транспорту у сумі 505,00 грн. та вартості дрібних послуг у сумі 151,50 грн., які , нібито, були надані відповідачем.

Слід зазначити, що згідно приписів ч.1 ст. 111-12 ХПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Але її вказівки не були виконані, а саме:

„…залишились не з’ясованими обставини і підстави виставлення в дисбурсментському рахунку дрібних послуг в сумі 30 дол.США і окремо від них банківських послуг” (абз.2 арк.4 Постанови ВГС України).

„Щодо транспортних послуг в сумі 100 дол. США, плата за які не врегульована Зборами і платою, висновки судів попередніх інстанцій про досягнення між сторонами згоди щодо їх вартості колегія суддів вважає передчасними, оскільки, відповідач взагалі не надав документів і доказів понесення ним цих витрат…” (абз.4 арк.4 Постанови ВГС України).

Отже посилання судів попередніх інстанцій на укладення між сторонами угоди морського агентування у спрощеній формі, зокрема, щодо послуг і їх вартості, не врегульованих Зборами і платою, не можна вважати встановленим без встановлення факту наявності домовленості сторін про надання таких послуг і факту надання вказаних послуг відповідачем.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України …..” (абз.5-6 арк.4 Постанови).

Господарському суду під час нового розгляду справи відповідачем були знову надані ті ж самі документи, що надавалися під час першого розгляду справи за виключенням двох договорів оренди транспортного засобу.

Однак, у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції від 16.06.2009р. (абз.9 стор.2 Рішення) судом зазначено: „Що стосується транспортних послуг, то суд вважає їх плату обґрунтованою, оскільки (1) відповідачем надані договори оренди транспортних засобів, (2) сам позивач не виключає необхідність витрат на транспорт, (3) виставлений рахунок №054 від 28.09.2007р. на суму 17035,07 грн. позивачем сплачено у сумі 16700,00 грн., згідно платіжному дорученню №395 від 28.09.2007р. платіжне доручення підписано директором, якій є і власником судна, що свідчить про врегулювання такого платежу”.

Колегія суддів такі доводи господарського суду вважає необґрунтованими, так як надані договори оренди транспортних засобів не є належними доказами внаслідок наступного. Одною із сторін кожного з цих договорів є фізична особа. Тому згідно ч.2 ст.799 ЦК України такі договори підлягають нотаріальному посвідченню. Однак вказані договори (т.2, а.с.124-127) укладені у простій письмовій формі, тому згідно ч.1 ст.220 ЦК України вони є нікчемними.

Враховуючи, що обидві договори укладені одного дня, 01.01.2007р., колегія суддів вважає, що директор відповідача та його заступник одночасно уклали один з одним два договору, за якими кожний з них надав відповідачу у оренду транспортний засіб. Відсутні також докази фактичного отримання відповідачем транспортних засобів на підставі цих договорів (акт прийому-передачі об’єкту оренди) та доказів, що підтверджують фактичне використання відповідачем цих транспортних засобів взагалі та на користь Позивача. Хоча з змісту відзиву на позов (т.1, а.с. 103) та тверджень представника Відповідача, колегія суддів не виключає можливість надання транспортних послуг.

Надалі господарський суд вказує, що „сам позивач не виключає необхідність витрат на транспорт” (абз.9 стор.2 Рішення), але колегія суддів вважає, що це не може свідчити про те, що плата за транспортні послуги обґрунтована, а сплата позивачем рахунку №054 від 28.09.2007р., який був виставлений відповідачем на суму 17 035,07 грн., але сплачений на меншу суму –16700,00 грн., не може свідчити про врегулювання такого платежу, хоча про це зазначив суд першої інстанції (абз.9 стор.2 Рішення).

Саме на це звернув увагу суд касаційної інстанції:

„Часткова оплата позивачем рахунку №054 від 28.09.2007р., в якому відсутня розшифровка послуг і їх вартості, не засвідчує погодження ним вільної ціни, зокрема, на транспортні послуги, оскільки, судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги примітку „за умови підтвердження власником»капітана судна „Evgenia N” в акті наданих послуг і виконаних робіт від 28.09.2007р., адже оплата відбулась до отримання судновласником підсумкового дисбурсментського рахунку №043 від 30.10.2007, тобто до фізичної можливості погодження ним надання послуг і вільних цін на них»(абз.4 арк.4 Постанови).

Таким чином відповідач не надав належних доказів надання транспортних послуг. Позивач вважає, що вартість вказаних послуг визначається з урахуванням зміни курсу долара США на момент звернення до суду. Хоча сплата дійсно була у гривнях, але валюта усіх зобов’язань, щодо яких здійснювався новий розгляд справи, була визначена у грошовому еквіваленті у доларах США. Це підтверджується змістом „Зборів і плат за послуги, що надаються судам в морських торговельних портах України”, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 214 від 27.06.1996г. Таким чином визначені у п.56 граничний розмір плати за дрібні послуги- 30 доларів США.

Відповідно до довідки №333 від 02 червня 2009 року Першого Українського Міжнародного банку (т.2, а.с.113) курс гривні по відношенню до долара США станом на 02 червня 2009 року складає 7,6105 гривень за 1 долар США, позивач своїх вимог не змінював, тому 761,05 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується повернення плати за дрібні послуги, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В рішенні господарського суду (абз.7 стор.2) зазначено „Самим позивачем підтверджено здійснення банківських послуг (платіжні доручення №94, №95), відповідачем також сплачено послуги TNT (платіжне доручення №317 від 20.11.2007р., рахунок №1098 и.), в зв’язку з чим суд вважає правомірною плату за дрібні послуги у сумі 30 доларів США” .

Але господарський суд не надав оцінці 2 листам Державної установи „Держгідрографія” від 08.04.2008р. (а.с.89), від 17.04.2008р. (а.с.51-52), згідно яких платіж за платіжним дорученням №95 насправді не був використаний для сплати суднозахіду т/х „Evgenia N” та за домовленістю з відповідачем ці кошти були використані для сплати суднозахіду судна іншого судновласника („C/Yazici») та від 03.04.2008р. (а.с.85), згідно якого сплата суднозахіду т/х „Evgenia N” здійснювалася двічі: у гривні та у доларах США. При цьому, на погашення рахунку щодо сплати суднозахіду т/х „Evgenia N” була використана лише сплата у гривнях, тоді як сплата у доларах США (платіжне доручення №95) була використана для сплати інших рахунків, виписаних на відповідача.

У порушення вимог п.3 ч.1 ст.84 ХПК України у рішенні суду відсутні доводи, за якими він відхилив докази та доводи, на які посилався позивач.

Господарський суд не прийняв до уваги також доводи позивача про те, що за допомогою платіжного доручення №94 (а.с.138), був здійснений платіж на користь Порту „Октябрьск” на суму 1531,04 доларів США, яка відрізняється від суми, яка була виставлена Портом „Октябрьск” за суднозахід т/х „Evgenia N” - 1134,98 дол. (а.с.139); Доводи про відсутність доказів нашої згоди на здійснення відповідачем платежів саме в іноземній валюті, тоді як позивач сплатив їх в гривнях(а.с.12).

Колегія суддів зазначає також, що платіжні доручення №94, №95, якими суд обґрунтовував своє рішення, є неналежними доказами, так як із їх тексту не можливо встановити яким є призначення платежів. Ці відомості визначені лише англійською мовою (а.с.136,138), але ніякого перекладу у матеріалах справи не має.

Крім того аналіз змісту платіжного доручення №317 від 20.11.2007р. та рахунку №1098 не свідчить про наявність будь-якої належності цих документів до суднозахіду т/х „Evgenia N” або до ТОВ „Одеський зв'язок”.

Не встановлений господарським судом розмір плати за дрібні послуги.

За таких обставин, визнаючи правомірною плату за дрібні послуги, суд першої інстанції навіть проігнорував позицію суду касаційної інстанції:

„Отже посилання судів попередніх інстанцій на укладення між сторонами угоди морського агентування у спрощеній формі, зокрема, щодо послуг і їх вартості, не врегульованих Зборами і платою, не можна вважати встановленим без встановлення факту наявності домовленості сторін про надання таких послуг і факту надання вказаних послуг відповідачем.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України …..” (абз.5-6 арк.4 Постанови).

Тому підлягає стягненню з відповідача вартість дрібних послуг у сумі 7,61 х 30= 228,30 грн.

Що стосується відшкодування заявлених позивачем судових витрат, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції правильно встановив, що згідно ст.ст. 44,49 ГПК України підлягають стягненню судові витрати, пов’язані зі сплатою державного мита –102,00 грн. та ІТЗ –118,00 грн.

Стосовно висновку суду першої інстанції, що інші витрати є непов’язаними з розглядом справи, у зв’язку з чим стягненню не підлягають, то судова колегія погоджується з даним висновком в частині витрат на транспорт, витрат на відрядження для розгляду даної справи та витрат за послуги з посвідчення ідентифікації перекладу підсумкового дисбурсментського рахунку №043 від 30.10.2007р., складеного відповідачем лише англійською мовою (13,92 грн.), послуг з перекладу Акту наданих послуг і виконаних робіт від 28.09.2007 року (а.с.109), складеного відповідачем англійською мовою (13,92 грн., 10,00 грн., 13,00 грн.).

Таким чином до інших судових витрат відповідно до ст. 44 ГПК України можна віднести саме 17 грн. за надання довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, надання якої вимагав суд першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду –скасуванню, позов частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський зв'язок", м. Одеса, на рішення господарського суду Миколаївської області від 16 червня 2009 року по справі № 17/27/08-НР задовольнити частково.

Рішення господарського суду змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Глобал Миколаїв”, (54017, м.Миколаїв, вул. Московська, 50/1, код ЄДРПОУ 33968910) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський зв’язок”, (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 18, код 25430256) безпідставно отримані кошти в сумі 2557, 13 грн., 102,00 грн. держмита, 51, 00 державного мита за розгляд апеляційної скарги, 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 17,00 грн. понесених судових витрат.

В решті частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя:                               М.В. Михайлов

Суддя:                                                                       В.М. Тофан

Суддя:                                                                       О.О. Журавльов