Постанова № 6792174, 17.11.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2009 р.Справа № 12/111/09

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

                               Мирошниченко М.А.

при секретарі - Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Миколаїв”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 02.06.2009 року                    

у справі № 12/111/09                                                                      

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Апмарт Ю Ей”

до: Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Миколаїв”

про стягнення 90971 грн. 56 коп.

                                         ВСТАНОВИЛА:

          У березні 2009 року ТОВ „Апмарт Ю Ей” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ „ВК Миколаїв” про стягнення 79855,66 грн. основного боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за поставлений товар згідно з договором поставки № 231193 від 23.11.2006 року, а також 9467,37 грн. втрат від інфляції та 1648,53 грн. три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

          Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

          Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.06.2009 року (суддя –Семенов А.К.) позов задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

          В апеляційній скарзі ТОВ „ВК Миколаїв” посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просить зазначене рішення скасувати.          

          Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез’явлення в судове засідання представників сторін, належним чином повідомлених про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, не перешкоджає апеляційному розгляду справи за наявними в ній матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.11.2006 року між сторонами було укладено договір поставки № 231193, відповідно до якого позивач зобов’язався поставляти товари відповідно до поданих відповідачем замовлень, а відповідач зобов’язався приймати такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість..

Умовами даного договору визначено, що асортимент та ціна на товар зазначені у специфікації, яка є невід’ємною частиною даного договору; право власності на товар переходить до покупця в день підписання покупцем накладної, яка засвідчує момент прийняття товарів; покупець перераховує кошти за поставлений товар на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочки платежу після 7 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній; покупець має право повернути постачальнику товари, що були поставлені в торгівельну мережу покупця, а постачальник зобов’язаний прийняти такі товари у разі, якщо термін придатності/зберігання товарів до кінцевого терміну їх реалізації покупцем сплине більш ніж на 80%; договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2006 року; дія договору припиняється з закінченням терміну його дії після виконання покупцем та постачальником своїх зобов’язань за ним; даний договір може бути пролонгований на один календарний рік, якщо жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення його дії за один місяць до закінчення строку, вказаного у п. 7.1 договору.

На виконання своїх зобов’язань за цим договором згідно з специфікаціями до нього позивач за період з листопада 2006 року по липень 2008 року поставив відповідачеві товар на загальну суму 181173,56 грн., що підтверджується видатковими накладними від 27.11.2006 - 22.07.2008р.р. наявними в справі та не заперечується останнім.

          Оплата отриманого товару у встановлений договором строк відповідачем була проведена частково на суму 101317,90 грн., що підтверджується банківськими виписками, та з урахуванням повернення частини товару згідно з прибутковою накладною № А –00000326 від 01.08.2007 року на суму 12 грн. на момент вирішення даного спору прострочена заборгованість відповідача перед позивачем складає 79855,66 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком стягуваної суми обчисленим позивачем, а також актом звірки взаєморозрахунків від 31.07.2008 року, складеним та підписаним обома сторонами.

          16.02.2009 року позивач надіслав відповідачеві вимогу № 59/ю про оплату простроченої заборгованості в сумі 79755,66 грн. та попередив про нарахування штрафних санкцій у разі несплати суми боргу. Доказом надходження до відповідача зазначеної вимоги є фіскальний чек відділення поштового зв’язку № 6198.

          Проте відповідач залишив цю вимогу без відповіді і задоволення, що і змусило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

          Згідно з положеннями ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.          

          Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.          

          Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача товару не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв’язку з чим борг відповідача перед позивачем в сумі 79855,66 грн. правомірно визнано місцевим господарським судом таким, що підлягає стягненню.

          За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві втрати від знецінення грошових коштів за весь час прострочення в сумі 9467,37 грн. та три проценти річних від простроченої суми –1648,53 грн. Дослідивши ретельно наявні у справі розрахунки втрат від інфляції та процентів річних обчислені позивачем колегія суддів приходить до висновку, що вони відповідають умовам договору, чинному законодавству та відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими.

          Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.          

          Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

          Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов’язковим до виконання.

          Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими і правильно задоволені господарським судом першої інстанції.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи є наслідком помилкового довільного тлумачення відповідачем на свою користь норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою встановлено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, але аж ніяк не передбачено досудового врегулювання спору в цій частині, на чому безпідставно наполягає скаржник.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви відповідача, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.

          Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету України витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 454 грн. 86 коп.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2009 року у справі № 12/111/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Миколаїв” - без задоволення.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК Миколаїв” (54009, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 81/2, ЄДРПОУ 33573373, р/р 26001640884740 в МОФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 326018) до Державного бюджету України витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 454 грн. 86 коп.

          Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.