Рішення № 67921044, 06.07.2017, Старобільський районний суд Луганської області

06.07.2017

Справа 431/5114/15

Провадження 2/431/15/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

06 липня 2017 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Яковенко А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старобільську Луганської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що 21.03.2014 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 500470335 у сумі 36480 гривень у строк з 21.03.2014 року до 24.03.2017 року з процентною ставкою за користування кредитом 15,99%. Позивач надав кредит у сумі 36480 гривень, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача. У порушення умов договору відповідач свої зобовязання належним чином не виконав, в результаті чого має прострочену заборгованість за кредитом 33514,62 гривень, за відсотками 7714,53 гривень та по комісії 26484,48 гривень. Просить суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість в сумі 67713,63 гривень, з яких заборгованість за кредитом 33514,62 гривень, по відсотках 7714,53 гривень, по комісії 26484,48 гривень. Також, просить суд стягнути суму судового збору в розмірі 1218 гривень.

У судове засідання представник позивача не зявився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав частково, не визнав суму комісії в розмірі 26484,48 гривень.

Дослідивши матеріали справи, заяви сторін, суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

21.03.2014 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 500470335 у сумі 36480 гривень у строк з 21.03.2014 року до 24.03.2017 року з процентною ставкою за користування кредитом 15,99%. Позивач надав кредит у сумі 36480 гривень, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.

Сума заборгованості по сплаті кредиту становить 67713,63 гривень, з яких заборгованість за кредитом 33514,62 гривень, заборгованість за відсотками 7714,53 гривень, заборгованість по комісії 26484,48 гривень.

Відповідачем були проведені виплати кредиту 17.04.2014 року у сумі 2100 гривень, 16.05.2014 року 2627,54 гривень, 24.06.2014 року 2090 гривень, 24.12.2016 року 6970 гривень, що підтверджує факт отримання кредиту, згоду з його умовами та часткове його виконання.

Згідно вимог ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом і вказана заборгованість виникла у відповідача в звязку з ухиленням від виконання зобовязань по сплаті кредитних платежів та відсотків за користування кредитом.

Щодо стягнення комісії в розмірі 26484,48 гривень суд вважає наступне.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

Разом із тим згідно зі ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-87цс12, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі №15-рп/2011 положення п.п. 22,23 ст.1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозвязку положеннями ч.4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Так, відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежів від споживача, тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Враховуючи зазначені положення закону, суд приходить до висновку про незаконне нарахування комісії в розмірі 26484,48 гривень, тому в цій частині слід відмовити в задоволенні позову.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши в сукупності надані докази, а також беручи до уваги те, що згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а також враховуючи визнання позову відповідачем шляхом проведення кредитних виплат, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ст. ст. 11,10, 60, ч.1, 3 ст. 88, ст. ст. 212, 214-215, 224-225 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»», 01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р 37396000000004, заборгованість за кредитним договором № 500470335 у розмірі 41229 (сорок одна тисяча двісті двадцять девять) гривень 15 копійок.

В задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по комісії в розмірі 26484 (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривень 48 копійок - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 742 (сімсот сорок два) гривень 98 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.В. Олійник