Постанова № 6789224, 17.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2009                                                                                           № 10/107

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фірма "Вена"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.08.2009

у справі № 10/107 (суддя

за позовом                               ТОВ "Фірма "Вена"

до                                                   ТОВ "Мале виробничо-комерційне підприємство "Тед"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення заборгованості в сумі 32260,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірмою „Вена” звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Малого виробничо-комерційного підприємства „Тед” про стягнення основної заборгованості в сумі 24.568,70 грн., пені в сумі 2.683,93 грн. та штрафу в сумі 5.008,31 грн., а всього на загальну суму 32.260,94 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору поставки № 364/П/08 від 01.01.2008 р.

Відповідач надав письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу з підстав отримання ним товару від позивача за усною домовленістю на підставі видаткових накладних та рахунків-фактур, а не на підставі договору поставки № 364/П/08 від 01.01.2008 р. та зазначає, що жодна видаткова накладна не містить посилання на договір поставки № 364/П/08 від 01.01.2008 р.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем в судовому засіданні заявлено про добровільну сплату суми заборгованості за товар у сумі 24.568,70 грн., про що ним наданий доказ - належним чином завірена копія платіжного доручення № 1731039739 від 20.07.2009 р. на суму 24.568,70 грн.

Представник позивача 25.08.2009 р. надав письмову заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 24.568,70 грн. в зв'язку зі сплатою зазначеної заборгованості відповідачем, в інший частині позовні вимоги просить задовольнити та стягнути з відповідача пеню в сумі 2.683,93 грн. та штраф в сумі 5.008,31 грн. на підставі договору поставки № 364/П/08 від 01.01.2008 р.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2009 р. у справі № 10/107 (далі – Рішення суду) провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 24.568,70 грн. припинено, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені відмовлено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Мале виробничо-комерційне підприємство „Тед” (вул. Щорса, 64, м. Чернігів, 14014, інд. код 14220076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” (пр-т Перемоги, 67, кв. 2-3, м. Чернігів, 14000, р/р 26004301000251 в ЧФ АКБ “Форум”, МФО 343002, інд. код 14245188) 245,69 грн. державного мита, 237,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу та пені скасувати, вказані позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача 2.683,93 грн. пені та 5.008,31 грн. штрафу.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник, зокрема, стверджує, місцевий суд дійшов хибного висновку про те, що товар був відпущений не на підставі договору поставки, а на підставі рахунків-фактур.

Скаржник зазначає: пунктом 6.3 Договору передбачено, що при здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату первинного документу (номер договору, рахунка-фактури, видатково-прибуткової накладної), то для зручності в проведенні розрахунків ТОВ „Фірма "Вена" зазначалися в накладних рахунки-фактури. Також рахунки-фактури виставляються на підтвердження ціни та наявності товару, оскільки поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень.

Однак, за твердженням апелянта, місцевим судом при винесенні рішення не було враховано, що такі дії являються звичаєм ділового обороту та є усталеними в цій сфері відносин.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма „Вена” і порушено апеляційне провадження у справі № 10/107.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.11.2009 р. заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Позивач своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 01 січня 2008 р. між сторонами був укладений договір поставки № 364/П/08, відповідно до якого постачальник (позивач) зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, поставити покупцеві (відповідачу) товар в асортименті, кількості та цінами, вказаних в накладних, а покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, прийняти та оплатити товар.

Згідно із п. 2.1 Договору передача товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається.

Пунктами 2.2 та 2.5 Договору встановлено, що сторони погоджують асортимент, кількість товару, ціну товару та вартість партії поставки товарів шляхом замовлення покупцем (відповідачем) товару, постачання товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця.

Відповідно до п. 6.1 Договору покупець зобов’язаний оплатити постачальнику (позивачу) вартість(ціну) кожної партії товару не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок позивача.

Згідно із п. 6.3 Договору при здійснені платежу відповідач обов’язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату первинного документу (номер договору, рахунок–фактура, видатково-прибуткова накладна), виписаного позивачем на оплату поставленої партії товару.

Відповідно до п. 7.3 Договору за несвоєчасну оплату вартості отриманої продукції покупець повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов’язання, від суми боргу за кожен день прострочки.

Пунктом 7.4 Договору встановлено, що в разі порушення грошових зобов’язань за Договором Постачальник також має право стягнути з Покупця штраф в розмірі 10% від вартості кожної партії неоплачених товарів поставлених постачальником (позивачем) протягом строку дії договору, а в разі порушення грошових зобов’язань більше ніж на 20 календарних днів постачальник має право стягнути штраф у розмірі 20 % від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

На підставі п. 7.3 та п. 7.4 Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2.683,93 грн. та штраф в сумі 5.008,31 грн. згідно з розрахунком, що міститься в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем надано копії видаткових накладних в матеріалах справи (а. с. 11-53), довіреностей на підтвердження отримання товару представником відповідача № Дов-16826 від 13.10.2008 р., № Дов-16847 від 03.11.2008 р., № Дов-16863 від 12.12.2008 р., банківські виписки, за якими відповідач розраховувався за отриманий товар (а. с. 121-131). Копії видаткових накладних та довіреностей були звірені місцевим судом з оригіналами в судовому засіданні.

Представник відповідача надав пояснення та заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав того, що відповідач не отримував зазначений товар за договором, всі товари отримані відповідачем на підставі разових усних угод.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з положеннями вищевказаного договору поставки факти виконання постачальником зобов'язання з передачі покупцеві товарів мали засвідчуватися складанням накладних.

При дослідженні письмових доказів колегією суддів встановлено, що згідно з видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи, товар був відпущений позивачем на підставі рахунків-фактур та оплачувався відповідачем так само згідно з виписаними позивачем рахунками-фактурами для оплати відпущеного на підставі них товару, що підтверджується копіями банківських виписок, наявними в матеріалах справи (а.с. 121-131).

Надані позивачем копії видаткових накладних не містять посилань саме на наведений договір поставки. За змістом цих накладних товари позивачем передавались на підставі рахунків-фактур. Між тим, жоден з досліджених судом рахунків-фактур також не містить посилань на вказаний договір поставки.

Посилань на спірний договір також не містять ані довіреності на отримання товарів, надані покупцем, ані платіжні доручення на оплату отриманих товарів.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що позивач не надав суду доказів того, що товар був відпущений відповідачу саме на підставі договору поставки № 364/П/08 від 01.01.2008 р., колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2.683,93 грн. та штрафу в сумі 5.008,31 грн. на підставі п. 7.3 та 7.4 зазначеного договору задоволенню не підлягають.

Колегією суддів також встановлено, що відповідач після порушення провадження у справі сплатив заборгованість за отриманий ним від позивача товар, що підтверджується належним чином завіреною копією платіжного доручення № 1731039739 від 20.07.2009 р. на суму 24568,70грн. в матеріалах справи.

За таких обставин місцевий суд обґрунтовано припинив провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 24.568,70 грн. за відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині, що підтверджується заявою представника позивача (а. с. 132).

Відповідно до статті 49 ГПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю „Мале виробничо-комерційне підприємство „Тед” підставно стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” 245,69 грн. державного мита, 237,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 10/107 від 25.08.2009 р. прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати під час розгляду справи судом першої інстанції правомірно покладено на відповідача.

Колегія суддів також відзначає, що позивачем при поданні апеляційної скарги замість 51,00 грн. державного мита згідно з платіжним дорученням № 9658 від 04.09.2009 р. сплачено 161,31 грн., тобто у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством (з урахуванням меж оскарження рішення суду).

Відтак надміру сплачені апелянтом 110,31 грн. державного мита підлягають поверненню йому з Державного бюджету України.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма „Вена” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 10/107 від 25.08.2009 р. – без змін.

2. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” (пр-т Перемоги, 67, кв. 2-3, м. Чернігів, 14000, р/р 26004301000251 в ЧФ АКБ “Форум”, МФО 343002, інд. код 14245188) державне мито в розмірі 110,31 грн. як надміру сплачене за платіжним дорученням № 9658 від 04.09.2009 р.

3. Матеріали справи № 10/107 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді