Постанова № 6789128, 09.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2009 № 50/365

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Смірнової Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача: Чернишова О.В. дов. №5591/15/14-09 від 08.10.2009

від відповідача : Аляскіна О.С., посвідчення №81 від 31.11.2008

від третьої особи: Шеремет Л.А., дов. №1428-1110 від 20.05.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської державної адміністрації

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2009

у справі № 50/365 (суддя

за позовом Міністерства транспорту та зв"язку України

до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської державної адміністрації

третя особа позивача

третя особа відповідача Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

про визнання права державної власності на нерухоме майно

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано вимоги Міністерства транспорту та звязку України (далі-позивач) до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської державної адміністрації (далі-відповідач) про визнання права власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та звязку України на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого обєднання „Південно-Західна залізниця” (далі-третя особа), а саме на будівлю пункту технічного обслуговування вагонів станції Київ-Московський, розташовану за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, 12, інвентарний номер 01007 та на будівлю пункту технічного обслуговування вагонів станції Київ-Петрівка, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3-А, інвентарний номер 010036, а також про зобовязання відповідача оформити свідоцтво на право власності на зазначене майно за державою Україна в особі Міністерства транспорту та звязку України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2009 позовні вимоги задоволено частково, визнано право держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого обєднання „Південно-Західна залізниця”, а саме на будівлю пункту технічного обслуговування вагонів станції Київ-Московський, розташовану за адресою: м.Київ, Залізничне шосе, 12, інвентарний номер 01007 та на будівлю пункту технічного обслуговування вагонів станції Київ-Петрівка, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3-А, інвентарний номер 010036, що перебувають в повному господарському віданні третьої особи; стягнуто з відповідача на користь позивача 42,50грн. державного мита та 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог про зобовязання відповідача здійснити оформлення права власності на обєкт нерухомості з видачею свідоцтва на право власності на нерухоме майно провадження у справі припинено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на доведеності факту приналежності спірного нерухомого майна державі, відсутності спору щодо зазначеного факту, а в іншій частині припинено провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) оскільки спір щодо здійснення оформлення права власності з видачею свідоцтва на право власності на нерухоме майно не відноситься до компетенції господарського суду.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням Господарського суду міста Києва, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2009, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що предметом спору у спірних правовідносинах є не невизнання відповідачем права державної власності, а відмова відповідача в оформленні свідоцтва на право власності. Відповідач є органом, який здійснює оформлення права власності на підставі визначених законодавством документів, а тому відмова у такому оформленні у разі подання неповного переліку документів не свідчить про невизнання чи оспорювання права власності. Відповідач також наполягає на тому, що відмова позивачеві у оформленні права власності була правомірною, оскільки позивачем не було подано повний пакет документів, передбачений Положенням „Про порядок оформлення права власності на обєкти нерухомого майна” , затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820, а знаходження майна на балансі підприємства не може бути безспірною ознакою права власності. Крім того, відповідач зазначив, що місцевим господарським судом було залишено поза увагою клопотання відповідача про припинення провадження у справі, що є порушенням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2009 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.10.2007.

В порядку приписів статті 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 28.10.2009, у судовому засіданні 28.10.2009 було оголошено перерву до 09.11.2009.

У судове засідання 09.11.2009 зявилися представники учасників судового процесу. Представник відповідача повністю підтримав апеляційну скаргу відповідача та просив рішення Господарського суду скасувати. Представник позивача проти апеляційної скарги відповідача заперечив, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду.

У наданому суду відзиві позивач зазначив, що відповідачем у справі про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка сумнівається у належності права позивача, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження майном. Оскільки у даному випадку відповідач не визнав право власності на спірне майно та відмовив позивачеві в оформленні права власності держави на нерухоме майно, він є належним відповідачем у даній справі. Факт приналежності спірного майна до державної власності документально підтверджений та не оспорений в судовому порядку, а тому відмова в оформленні права власності та видачі свідоцтва про право власності є безпідставною та необґрунтованою.

Представник третьої особи проти апеляційної скарги також заперечив у повному обсязі з тих самих підстав, що і позивач.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідачів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

Статтею 170 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

Приписами статті 3 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 №185-У встановлено, що обєктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Міністерства та інші органи виконавчої влади.

До набрання чинності Закону України „Про управління об'єктами державної власності” питання управління обєктами державної власності регулювалися Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, яким було покладено на міністерства та інші, підвідомчі Кабінету Міністрів України, органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності. Згідно з цим Декретом міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, приймали рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджували статути підприємств, здійснювали контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за підприємствами державного майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 №789 затверджене „Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України”, відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту (п.1) та здійснює державне управління в галузі транспорту (п.п.1 п. 4). Підпунктом 29 пункту 4 зазначеного Положення встановлено, що міністерство виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до частини третьої статті 73 Господарського кодексу України (далі-ГК України) майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно частини першої статті 5 Закону України „Про залізничний транспорт” майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Згідно статті 9 Закону України „Про транспорт” транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Згідно статті 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше індивідуально визначене майно державних підприємств.

Статтею 133 ГК України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Право господарського відання згідно з частиною першою статті 136 ГК України є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 147 ГК України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Положення статті 20 ГК України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав.

Згідно частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання відповідного права.

Відповідно до приписів статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно є державним та знаходиться у господарському віданні третьої особи та перебуває на її балансі, з моменту побудови експлуатується виключно третьою особою, а землі на яких спірне майно розміщено є землями транспорту, позивач звернувся до суду з даним позовом оскільки відповідач відмовив позивачеві в оформлені права власності.

Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд міста Києва виходив з того, що діючим законодавством не передбачено якими саме доказами власник повинен підтверджувати належність йому майна на праві власності. Такими документами, за висновком суду у даній справі, можуть бути документи, що фіксують, підтверджують в оформлюють самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає право власності. Зокрема, у даній справі, такими документами є технічний паспорт на будівлю, виготовлений та виданий Комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації” та факт відображення на самостійному балансі відокремленого структурного підрозділу Південно-Західної залізниці Вагонного депо Дарниця. Крім того, судом зазначено, що спірне майно до комунальної власності не передавалось та судом не встановлено, що використання спірних обєктів нерухомості третьою особою порушує права будь-якої особи.

В частині позовних вимог про зобовязання відповідача оформити свідоцтво на право власності на спірне майно за державою Україна в особі Міністерства транспорту та звязку України, провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України оскільки спір щодо здійснення оформлення права власності з видачею свідоцтва на право власності на нерухоме майно не відноситься до компетенції господарського суду.

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Обовязок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобовязує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обєктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на те, що в 2008 році Вагонне депо Дарниця державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця” звернулося з заявами від 05.05.2008 (вхідні №13572, №13578) до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, в якій просило оформити право державної власності на будівлю та видати свідоцтво на право державної власності в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на будівлю пункту технічного обслуговування ст. Київ-Петрівка, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 3-А та будівлю пункту технічного обслуговування ст. Київ-Московський, що перебувають на балансі відокремленого підрозділу вагонне депо Дарниця державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця”. При цьому, Головному управлінню комунальної власності м. Києва були надані всі документи, які є у наявності відносно спірного нерухомого майна і які підтверджують перебування цього об'єкту у державній власності. Зокрема, був наданий лист від 13.09.07 №10517/01 з підтвердженням того, що вищезазначений об'єкт дійсно знаходиться за вказаною адресою в Солом'янському районі м. Києва, та лист Державного архіву м. Києва від 12.11.2007 №647 та №652, що в переглянутих документах Управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації акту про введення в експлуатацію будівлі ПТО Київ-Петрівка, розташовану в Оболонському районі м. Києва та будівлі ПТО Київ-Московський, розташовану в Голосіївському районі м. Києва, не виявлено.

Як вбачається з матеріалів справи, листом №042/13/1-5529 від 14.08.2008 Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації відмовило у оформленні права власності, оскільки у позивача відсутні правовстановлюючі документи для реєстрації права власності на зазначений об'єкт нерухомості, а саме дозволи на будівництво та акти приймання об'єктів в експлуатацію, документи, що підтверджують фінансування будівництва, передбачені законодавством документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на яких розташовані об'єкти.

Таким чином, підставою заявленого позову у даній справі є факти звернення позивача з вимогою оформити право власності на спірні приміщення та надання ним необхідних для цього документів та відмови відповідача оформити відповідне право. При цьому, змістом даного позову є вимога позивача про здійснення судом певних дій судового захисту, яку позивач визнав як визнання права власності на спірні приміщення.

Пунктом 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445 (далі- Тимчасове положення) передбачено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійсню Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів.

Додатком №1 до Тимчасового положення визначений перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна. Згідно із п. 6 Додатку № 1 до Положення одним з таких документів є свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №584/744 управління є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітне і підконтрольне Київській міській раді. Згідно пункту 28 Положення управління, у встановленому порядку, здійснює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтв про право власності.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна регулюється Положенням „Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна” затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820 (далі -Положення), яке передбачає подачу заявником повного пакету документів наданих в оригіналі чи нотаріально завірених копіях, на підставі яких оформлюється свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення в передбачених Положенням випадках.

Згідно підпункту 11.1 пункту 11 Положення, додатково до документів, зазначених в пунктах 9, 10 цього Положення, для оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності заявниками до Головного управління комунальної власності міста Києва надаються на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані нежитлові будинки та приміщення, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, їх частини, на вбудовані в житлові будинки та прибудовані до житлових будинків нежитлові приміщення, як частини цих будинків, в тому числі на об'єкти спільної власності, внаслідок перебудови чи реконструкції в яких змінились належні власникам частки, зокрема, правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна на момент початку перебудови, реконструкції, зареєстрований в БТІ (відносно перебудованих та реконструйованих об'єктів); дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий управлінням держархбудконтролю Київської міської державної адміністрації; передбачені законодавством документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт, оформлені (видані, укладені) в установленому порядку (за виключенням випадків оформлення права власності на приміщення); акт приймальної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію в установленому порядку (у відповідних випадках затверджений місцевим органом виконавчої влади та зареєстрований в управлінні держархбудконтролю Київської міської державної адміністрації); документи, що підтверджують фінансування будівництва, перебудови або реконструкції об'єкта (платіжні доручення або інші документи).

В процесі розгляду справи, було встановлено, що оскільки позивачем не було надано відповідачеві повний пакет документів для оформлення права власності, відповідачем було відмовлено позивачеві в оформленні права власності на спірні приміщення.

Проте, суду не надано доказів, що відповідач оспорює та претендує на відповідне право позивача, а з матеріалів справи вбачається, що відповідач лише відмовляється оформити відповідне право та видати свідоцтво..

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд не вбачає порушення відповідачем прав позивача та підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що предметом доказування під час розгляду спору щодо права власності є встановлення юридичних фактів, які є підставою для набуття власності на спірне майно, а не дослідження законності дій відповідача щодо його відмови оформити таке право, яке є похідним.

Відповідачем у даному спорі може бути особа, яка може претендувати на таке право, а не особа, яка здійснює оформлення, тобто фактично видає документ, що посвідчує факт належності такого права свідоцтво про право власності.

Крім того, слід зазначити, що предметом позову у даній справі є спір про право власності на нерухоме майно, а рішення господарського суду про визнання права власності на нерухоме майно є підставою для прийняття рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності.

Отже, позовні вимоги про зобовязання відповідача оформити свідоцтво на право власності на спірне майно за державою Україна в особі Міністерства транспорту та звязку України є похідними та такими, що підлягають розгляду за правилами ГПК України.

Оцінюючи вищенаведені обставини, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва не відповідає чинному законодавству, що є підставою для його скасування, в звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст.33, 49, 99, 101 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Головного управління комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2009 у справі №50/365 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2009 у справі №50/365 скасувати.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Міністерства транспорту та звязку України (01135, м.Київ, пр.-т. Перемоги, 14, код 00017584) на користь Головного управління комунальної власності м. Києва(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) 359(триста пятдесят девять)грн.00коп.- державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №50/365 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді Алданова С.О.